Thread by @bLianaaaa

ДЕКОЛОНІЗАЦІЯ МОЗКУ АБО ЯК Я СТАЛА НА ПУТЬ ІСТИННИЙ. ТРЕД.

Так добре блять. Поки я сиджу в калідорі - їбашу тред про русифікацію мого інфопростору/світогляду, меншовартість і потім - його дерусифікацію.

(також буду паралельно з деякими процесами описувати свої спостереження і

і думки, бо інколи усвідомлення приходить не одразу, а їбашить тебе тоді, коли ти цього найменше очікуєш і ти такий типу "ніхуя собі блять, то все не зовсім так, як колись здавалось".

Ну так, от. Почнем чи шо?
Я, незважаючи на те, що народилась і виросла на Заході України (так,

в "бандерівському Львові"), все одно була трохи русифікованою. (як і всі ми, в тій чи іншій мірі).
Я народилась і виросла в українськомовній родині і завжди говорила в житті українською.
Незважаючи на це, російську теж чудово знаю. Чому?

Це пов'язано з тим, що незважаючи з якого ти регіону України - ти завжди, з дитинства чув російську з радіо, ТБ, ЗМІ і тд поряд з українською, тож нічого надто дивного в тому немає.
Як то кажуть, союз типу розпався але вся ця совковість нікуди, на жаль не поділась, і нормальної

повної декомунізації проведено, на жаль, так і не було.

Для зручності і розуміння контексту я буду відштовхуватись від ключових резонансних подій в суспільстві і своє відношення до них на той час.
Тред буде інколи супроводжуватись цікавими архівними ілюстраціями, щоб ви геть

не заскучали з того всього :Р

Коли яник став президентом - я тільки пішла до школи, тож, думаю, розумієте за якої інформаційної політики тривало моє дитинство.
Пам'ятаю, коли пізно ввечері йдеш дитися телек зі всіма, а там - "в ефире главньіе новости страньі"
Це лише один

приклад з багатьох. Активна русифікація, російської ставало все більше й більше всюди, інколи навіть здавалося, що вона вже витісняла українську, що російська типу була основною ("общєпонятний"), а українська - так, другорядною, мовою дублювання.

Чим це все скінчилось ми знаємо.

2013 рік, Майдан, тоді я вперше зіткнулась з чимось політичним, скажімо так. Мені було 10, майданівців ми підтримували. Не сказати, звісно, що я тоді розуміла прямо все бо була ще трохи мала й сприймала це відповідно до свого дитячого світогляду, тобто трохи наївно, але все ж.

Тоді, пам'ятаю, ми уважно слідкували за ситуацією, переживали. Всі ці пісні і тд, я пам'ятаю це.

Коли почалась війна на Сході в 2014му - я сприйняла це відповідно, тоді почалась історія моєї русофобії, так скажімо, хєх. Пам'ятаю, як зберігала чисто русофобські меми (тоді ще їх так не називали, хєх), в ВК. В ВК, Карл, в російській помийці. Думаю, всі вшарили іронію.

Пам'ятаю, на початку війни все було досить непевно, ще тоді здавалося, що твій світ просто зламався, що такого не може бути (але як ми всі знаємо, може. Особливо коли в тебе йобнутий сусід).
На самому початку було доволі сумно це все й сумбурно. Ми ходили плести сітки до школи

інколи, також раз на якийсь час у нас був збір продуктів для солдат, та й гуманітарку здається, збирали якусь теж на початку; також, проводились потім благодійні ярмарки (принаймні, у нашій школі так було).

Ми +- активно слідкували за війною десь в період 2014-2015

(ну, ще трохи 2016, певно), тобто - на початку, коли бойові дії були найактивніші.
Тут ще варто додати, що на формування твого світогляду, твоєї позиції стосовно чогось впливає доступність інформації та уміння її фільтрувати.

Отож, на початку війни ми брали інформацію

в основному з телека/радіо, інтернет в нас з'явився лише в 2013му чи то в 2014му, тож щось слухали з того, що висвітлювали в новинах. Наступні роки, після 15го-16го відповідно, висвітлювали новин, пов'язаних з війною значно менше. Ще, може, була якась активізація в 2017му (тобто,

залежно від подій на фронті, відповідно).
+ Люди емоційно вигорали вже далі. Як відомо, чим довше щось триває - тим важче зберегти усю увагу до тих чи інших подій.

Також, звісно, ні для кого не секрет, що поки ти досить малий/підліток - тебе не дуже цікавлять такі речі, як

"якась там політика", тож самостійно таким я в той період майже не цікавилася. Тебе значно більше цікавить компуктер, ігри якісь, фандоми і тд.
Отут також почмнаються веселі проблеми: коли ти ще фактично досить малий, щоб займати якусь прямо усвідомлену позицію, але в інеті, ютуб

соц мережах звісно, сидиш. А там, що в тому ж ютубі, що в іграх відсутня українська локалізація, в соц мережах побачити, як хтось веде акк на українській було, скоріше рідкістю, + багато людей ще навіть після блокування "вкантактє" сиділи там, наприклад.

Ну, думаю, ви зрозуміли:

в мережі ти майже не бачиш української (особливо якщо стежиш за якимись фан-групами/акками того чи іншого фандому). Щоб читати когось на англійській, наприклад, досить часто знання мови, навіть якщо воно є - то на досить примітивному рівні, щоб стежити за якимись фан-клубами в

оригіналі. Тож, так чи інакше, але ти справді в якісь мірі починав звикати, що українською тебе "ніхто не пойме" і переходив в мережах на росняву, навіть якщо ніколи не вчив її й не говорив нею в житті.

Пам'ятаю, я навіть "Котів-Вояків" читала на роснявій, бо укр перекладу тоді

ще не було ((

Крім того, коли навіть всякі там типу круті блогери і люди розмовляють переважно російською (а потім, в якийсь момент ти такий, "ого, то він, виявляється, з України) - в тебе з'являється стійке відчуття, що українська не популярна, не сучасна і що це - мова

минулого (спойлер: це ніхуя не так, але про все по черзі)

До речі, коли ти підліток - ти починаєш в якийсь момент "шукати себе" і в процесі того всього - 1)сумніватися і переосмислювати все, що тебе вчили протягом цих довгих років старші; 2)максимально протиставляти себе тому,

що тебе оточує, скажімо так (бунД)
В моєму випадку то був цікавий прЕкол: в якийсь момент я почала думати оцією абсолютно ригачною логікою тіпа "ну, зрештою, люди на Донбасі самі ж вибрали" русский мир", типу ну то хай собі там тепер і живуть під рашкою, а всі хто норм - давно

виїхали, чого наші мають за них вмирати? 🙄"
🤦
Потім ця логіка пішла ще далі. Як я вже сказала, в якийсь момент я почала сумніватися реально в всьому, що було до того й дуже багато обдумувати з різних точок зору, так скажімо.
Я почала так-сяк цікавитись політикою, бо мені

здавалось, що це - важливо.
Але якою і чиєю політикою - це хороше питання. Тому що почала я ритись в чомусь такому, прости господи, з "навколо політичних" відосів ал-я Варламова і йому подібних.
Мені було дуже важливо, як я собі тоді думала, "докопатися до правди" (с) самій.

В якийсь момент я навіть було почала дивитися на ютубі якогось комуніста, прости господи (о ноу, кріндж 🤦)
Не пам'ятаю, щиро кажучи, які то приблизно були роки, але підозрюю, що десь між 2018, 2019 і 2020тим можливо.
На щастя, це тривало досить не довго і я швидко второпала, що

(о ні, більше 25 твітів за раз не можна (()
Так ось, і я швидко второпала, що "щось якась трошки хуйня" (спойлер: не трошки).

А тим часом, моя "позиція" (ну, як позиція), набирала обертів, я пішла ще далі і стала дуже близька до оцього "ваабщє какая разніца": я почала вважати,

що взагалі, бути "внєполітікі" - то дуже типу гарно і круто, бо політика - то ж таке брудне діло, всі ми люди, блабла і взагалі - "всі брешуть, нЄ вСьО тАк аДнаЗнАчНа" (с)

До речі, мушу сказати, що деяка пропаганда "для розумних" розроблена ще на совкових лекалах, розроблена

дуже навіть розумно і не "в лоб" саме для того, щоб ті, хто і так не буде дивитися кісєльова і мертветчука, купилися на інше лайно (а головним чином, в принципі, така пропаганда так і працює - вона не покликана дати вам типу всі відповіді на блюдечку, що"вінавати бєндєравци/запад

НАТО" - навпаки, основне її завдання - це ПОСІЯТИ СУМНІВИ в тому, що десь взагалі є правда, змусити вас думати, що це все - якось "надто сложно", щоб в тому розбиратися, якщо не неможливо взагалі, тож краще відкласти це все і "не страждати хуйнею".
Ось до чого вас підштовхує така

більш продумана пропаганда.

Ну, коротше. Пік комедії моїм "зацікавленням політикою" прийшовся на 2019й.
Пам'ятаю, тоді ще як був відбір на Євробачення і був трек (ш)марув - і він мені сподобався. А потім був цей скандал через те, що вона їздила в окупований Крим через рашку і типу тому її (абсолютно

справедливо) не хотіли допускати до Еуро і які коментики тоді я лайкала, здогадайтесь з трьох раз? Правильно, все, де був посил в стилі "ісскуства внє палітєкі! 1!"
(насправді шМарув ще та мразота і це просто йобаний кріндж, що був період, коли я думала, що ця пизда права і ще й

виправдовувала її дії 🤦)

До речі, про музику і меншовартість.
У мене теж був той синдром меншовартості, як і, певно, є у більшості з нас в більшій чи меншій мірі. Правда він в мене завжди стосувався скоріше Заходу (тіпа, от на Заході все таке класне а в нас якесь пост-совкове

гівно)
І от, якшо говорити про інет і про, фактично, русифікацію мого інфопростору, то з музикою все було довгий час геть не так. Що-що, а музику росняву я не любила, фактично, ніколи. Навіть коли вже була достатньо зроснявщеною вашими соц мережами і навіть коли роснявий репчік

слухали всі однокласники. Роснявої музики я просто не переварювала і вважала її здебільшого дегенератською (вітаю, хоч в чомусь ти не помилялась, Ляна)

Правда, з відношенням до української музики у мене було не те, щоб все значно краще. Українська музика, особливо та, яка

вважалась популярною і яку крутили по радіо здавалась мені досить примітивною і нудною (не вся, звісно, але все ж)
Таким чином, в плейлисті у мене була в основному музика на англ, якийсь незначний відсоток на укр + інших мовах, і може одна - дві - на рос.

Але, знову ж таки, все до певного часу. В 2019му сонечко мені голову добре напекло, хєх, і почалася ше одна популярна до недавна хвороба: хороба під назвою "вєлікая руССкая кУлЬтУрА" (наскільки вона насправді "вєлікая" я думаю, ми вже всі переконались)

Тоді я якось, було, думала, що, ну типу.. "Якщо на Заході є стільки класних речей, то, можливо і дійсно, всі ті, хто там колись затирали про велич рос культури були праві, може, і там щось в цьому є". (потім ця чудернацька логіка ще трошки знайшла своє продовження в стилі, "якшо

на Заході є такі якісь класні сучасні штуки, і в росії вони, наче є, то і в нас десь щось сучасне мусить бути")
Хворобі цій моїй також грала на руку та ж Зарубіжна література, в якій (до недавнього моменту, слава ЗСУ, цього більше не буде, хоча б в такій кількості) було дофіга

рос авторів, + там десь в той період якраз ми, здається, вивчали" сєрєбрянний вєк" чи якусь таку "вєлікоросскую" хуєту
Паралельно з тим, що цікаво, я ще трошки більше почала цікавитись і українським.

Далі (мєм *стало ще гірше*) я почала слухати, прости боже, руцкій рєп.

Ну не оцей такий, для лахов на діскотєках, а такий тіпа, "для умних".
Це все тривало деякий (на щастя, досить короткий) період.

Далі один такий цікавий момент - 2019й рік, я реєструю в цьому вашому твітторі оцей от акаунт.

Для початку він задумувався як такий весь типу дохуя сиромудрий, з всякими там неймовірно крутими жартиками й мємами і іншим дахуя edgy контентом а-ля популярна на той момент в твітторі хуяблуко чи шось таке. Ну а ше для фандомних штук. Напевно. Для цього я наманалась вигадати

собі якийсь ну піздець який, всратися, смішний нік з якоюсь грою слів або шось тп того.
Тому спочатку свій твіттор я вела на російській 🤡
Я робила тупу банальну ставку на те, що от зара я пошучу піздєц як оригінально і "остроумно", на мене всі підпишуться і в момент стану

тисячницею, щось таке напевно.
Час йшов, підписочки не летіли, все було звісно зовсім не так, як то наївній мені здавалося, але в принципі твіттор був досить новим + цікавим місцем для мене, тож я починала читати якихось людей, приглядатися, шо тут і як.

В основному, звісно, тут було дохуя всякого різного роду типу росФем яких я спочатку в принципі читала і багато їхніх контраверсійних ідей мені здавалися в принципі не поганими, але, боже мій, як же швидко я від цього брєду втомилася. Бо там реально було просто токсичне пекло з

нескінченним срачами з найменшого приводу. Боже, навіть тоді я розуміла, наскільки росФем - гівно, оце іронія, хахах🤡
Ну, ближче до діла. Час йшов, люди не те, щоб сильно спішили підписуватись на мене а я, зрештою, не те щоб і багато чогось твітила. Хотілося чогось нового.

І от, десь в липні (можливо, трохи раніше) 2020го стається справді доленосний момент - я підписуюсь на одну людину, яка веде твіттор українською і в якої (здається) був теґ #Укртві.
Так я стаю частиною Укртві, також переводжу повністю акаунт на українську і навіть беру участь в

перших срачах з роснею (хд).

Коротше, з цієї точки починається моя активна само-дерусифікація.
Я займаю вже більш-менш усвідомлену позицію, намагаюся суттєво зменшити споживання рос контенту і натомість - більш цікавитись українським (+ тоді якраз 10-11 клас, досить цікава

програма тої ж УкрЛіт, тож все ж таки, тут зорі сходяться).

До речі, пам'ятаєте, я писала, як почала слухати руцкій рєп і задумуватись про "вєлічіє рос культури" але паралельно і трохи більше цікавитись українським?
Короче,це я до чого: неймовірна біда, як мені тепер здається, в

До речі, пам'ятаєте, я писала, як почала слухати руцкій рєп і задумуватись про "вєлічіє рос культури" але паралельно і трохи більше цікавитись українським?
Короче,це я до чого: неймовірна біда, як мені тепер здається, в тому, що росняве настільки проникло в наш порядок денний, що

я БУКВАЛЬНО сприймала росняве як якусь типу частину нашого або майже як наше і відповідно - навпаки, тобто як щось дуже близьке (ну, і, думаю, не тільки я)

Так от. Коротко кажучи - це серйозно вплинуло на мене, можливо, навіть більше, ніж я того очікувала.
Напевно, не те, щоб це аж перевернуло моє життя з ніг на голову, але скоріш значно підштовхнуло до того, про що я вже і сама потрохи починала задумуватись.

Коли я нарешті перейшла у твітторі на українську - мені стало значно легше й навіть зручніше.

Також, завдяки укртві спільноті я дізналась про існування дуже кльових і талановитих людей, які саме створювали цікавий і сучасний контент на українській + розширила споживання контенту

на українській в принципі.
Також я почала активно інтегровуватись назад саме в український порядок денний (спочатку було непросто, але все можливо), відсіюючи всю роснявяву недо-політику, читати більше і поширювати про війну.

Також я змінила ставлення до русні - я дійсно ПОБАЧИЛА, що росня - це НЕ люди, ще тоді (хоча, звісно, ще деякий час я якось розділяла їх для себе, пам'ятаю, писала навіть щось тп "росня - це не люди, але пам'ятайте, що всюди є винятки" ну і щось тп того)

Тоді ще десь приблизно почала дивитись етери Рагулівної, відоси Стерненка, Казанського і тд. що, безсумнівно теж було для мене помічне.
Крч кажучи, от куди мене привів мій політичний" пошук істинни".

Бо в цілому, мені здавалося, що в цій ситуації тре було для себе самої розібратися, хто правий, а хто винен, юо версій, було безліч, і, як я вже казала, в якийсь час я почала сумніватись, певно, в усьому.
(Спойлер: ага, читайте закони і тоді все буде значно простіше 👌)

Таким чином, коли я вже знайшла достатньо переконливих доказів для себе в цій позиції, я нарешті зайняла активну громадянську позицію.
А елемент саме Укртві тут перш за все допоміг мені побачити, що прогресивна україномовна спільнота молоді навіть в тих ваших тирнетах більш ніж

можлива (багато хто з твітторських був, до речі, значно більш русифікованішим, ніж я і багато хто навіть перейшов з російської на українську ще до повномасштабного вторгнення саме тому, що побачив - він не сам), що українського якісного контенту море, але він критично потребує

підтримки, бо все заполонила клята росня,саме тому його потрібно активно поширювати, підтримувати творців і навіть створювати самій, навіть на рівні дебільних "нікому не потрібних" на перший погляд твітів (українською).

До речі, повертаючись до політики зросійщення Яника і "лихих 10х".
Якщо банально взяти українську музику перед самим розвалом совка і в 90ті і порівняти з тим, що було в 10х - то це, блть, небо і земля, справді.

Тому що в 90х, незважаючи на всі обставини, було стільки справді якісної і цікавої української музики з сенсом, а в 10х - те, що було по телеку і радіо - то просто жесть. Коли більша частина там займала роснява попса (на російській), бо в це вливали гроші і це брали в ефіри, в

той час як перспективні музиканти, які робили на укр - розуміли, що пробитись буде складно.
А якщо якийсь контент на українській і спонсорували - то це була переважно якась шароварщина, або щось на рівні Поплавського чи максимум Дзідзьо (ну, тобто таке, що навряд-чи привабило би

молоду авдиторію).
Таким чином створювався також образ цього шо "русский - то ізик успєха", а українська - то якась сільська культура, не висока, про якесь хуторянство і тд.
Тобто реально нав'язувалась оця меншовартість + виховувалось в суспільства почуття того, що українська

культура і мова - це "культура минулого" і що вона не має нічого сучасного, що могло б бути цікавим молодому поколінню.
Типу я справді згадую зараз ті всі "галубиє аганькі" і тому подібний шлак, але, звісно, в процесі усвідомити то все, окрім того, коли ти в принципі звик до

цього, доволі складно.
Хоча якщо вже брати період від 2014го (і далі, чим ближче до 20х,до речі) - то ми бачимо, що українська культура дуже навіть живуча і спосібна до сучасного світу.
Коротше, щодо того недавно якраз Рагулівна зробила класний ефір, рекомендую подивиться.

Етер Рагулівної

Ще одна причина, як на мене, через що часто молодими людьми все українське не сприймалося - в тому, що досить часто підхід у тих же школах був таким же, як за того ж совка і по суті, на тих же совкових лекалах.
Типу, молодь в основному (особливо якщо говорити про тих же вчителів

"совєцкої закалки") не старалися якось справді зацікавити тою ж історією чи якимись цікавими позакласними заняттями, лінійками і тд.
Переважно це була та ж муштра, що і за совка і ще часто оці лінійки, абсолютний несмак, коли тобі не намагалися розказати про це цікаво і заохотити

якимись цікавими історичними паралелями, тощо, а просто "втюхували" все, бо так типу має бути.
+ знову ж таки, коли розказували доволі стереотипні штуки (про славних козаків в шароварах колись там давно давним) і воно то, ніби і добре, але коли таке враження, що вся наша Слава

десь там в минулих днях, а чогось більш близького до наших днів - годі і згадати, то все доволі сумну картину створює (+ коли там ще десь метрветчуцькі канали десь з боку "вєщают", яка Україна "ніщая і вимірающая і шо їй нєчєго прєдложить соврємєнному міру", ну ви розумієте, до

чого потім це може призводити).
Що вже казати, коли про деякі неймовірно інтересні штуки (наприклад ті ж операції українських миротворців у війні на Балканах, успішні, між іншим) я дізналась більше з твіттора, ніж за всі 11 років школи.

Коротше, якось так. Дякую всім за увагу, якщо ви дочитали аж сюди, вибачте, що так багато букв, і пам'ятайте: у вас все вдасться! :')
Надіюсь, було корисно або хоча б цікаво. Ретвіт, якщо можна 👉👈

Щоб зручніше було читати:
@threadreaderapp unroll please

@threadreaderapp

https://twitter.com/UnrollHelper/status/1548686871097737216?s=19