Thread by @Igni_elf

#tma #укррайт

Стук в двері кімнатки глухий і короткий, проте Мартіну вистачає і цього найменшого шуму, щоб сторожко підвестись і віддійти до найдальшої стіни, впираючись лопатками в шафу зі паперовими коробками та старими теками.

Він вважав, що залишився в архіві один - година вже досить пізня, хто узагалі міг би ще тут бути, окрім нього? Через декілька секунд за дверима знову чути шум, ніби хтось намагається попасти по круглій дверній ручці, але промахується.

Мартін сильніше стискає в руці штопор, шкодуючи, що це єдина його зброя зараз.

- Мартін! - чується раптом сердитий голос Джона за дверима і той від несподіванки ледь не впускає свій штопор. - Відчини... Будь ласка, відчини двері.

Мартін, все ще сторожко і повільно, долає декілька метрів невеличкої кімнати для старих файлів, де він на даний момент проживає, і обережно прочиняє двері. Він все ще не впевнений, чи за дверима дійсно Джон і що він взагалі тут робить такої пізньої години.

Але його інтонації підробити складно. Залишається лише перевірити самому.

На порозі дійсно стоїть Джон, зі звично-суворим виразом обличчя, от тільки в руках він тримає чашку з паруючим чаєм та щось схоже на коробку печива.

- Може ти мене нарешті впустиш всередину? Чай гарячий, - Джон звучить звично незадоволено, проте на обличчі його спокій та втома від цілого дня роботи і тривог.

Мартін тут же ховає руку зі штопором в кишеню, іншою ширше прочиняючи двері.

- Ам, Джон... А.. А що ти тут робиш в такий.. пізній час? - Мартін все ще намагається зібрати думки докупи, та вони геть порозбігалися, мов полохоливі миші.

- Приніс тобі чай. І печиво. - Спокійно відповідає Джон, ніби нічого дивного не відбувається, ніби він кожного вечора заходить до Мартіна з чаєм і печивом опів на дев'яту вечора.
- Дякую? - Мартін все ще невпевнений як реагувати і чи не сниться йому це часом.

- Немає за що, - поважно відповідає Джон, обережно влаштовуючи чай та печиво на одній із картоних коробок, що слугують Мартіну за імпровізований стіл. - Я вирішив зайти, впевнитися, що ти тут добре влаштувався, поки... Поки не маєш можливості повернутися в свою квартиру.

Мартін мовчки вивчає паруючу кружку з чаєм, ніби це найцікавіший предмет в світі.
- Все.. Все добре, - повільно витискає з себе Мартін, бо не можна просто стояти і мовчати, Джон не піде, доки не отримає те, за чим прийшов. Чим би це не було.

- Ну, наскільки це взагалі можливо, враховуючи, що я тепер живу в архіві, мене переслідує дівчина-рій, а ніхто із вас навіть до кінця не вірить моїм словам.

На останніх словах Мартін судомно смикає рукою, злякавшись, що промовив це вголос. Надто пізно.

- Я.. Я вірю тобі, Мартін. - Звучить повільно і виважено, ніби Джон довго крутив ці слова на язиці і нарешті дозволив їм прозвучати. - Я знаю, що ти не став би жити тут, маючи можливість знаходитися деінде. І я вірю, що твоя історія не була просто вигадкою.

Мартін від несподіванки рвучко підіймає голову, не впевнений, що йому зараз не почулося. Але Джон все такий же спокійний і стомлений, ледь помітно хмуриться та підсовує чашку з чаєм трошки ближче до Мартіна.

- Випий, поки він ще теплий. Сподіваюсь, він допоможе тобі заснути сьогодні. Твої синці під очима скоро майже наздоженуть мої.
Мартін готовий закластися, що Джон ледь помітно усміхається самими кутиками губ. Йому ніхто не повірить, навіть якщо він комусь розкаже, і Джон знає це.

- Гаразд, відпочивай, мені вже час іти, якщо я хочу встигнути на вечірній потяг. До завтра, Мартін, - коротко киває Джон і прямує на вихід.

- Дякую за чай! - оговтується Мартін, коли Джон вже майже вийшов. - І дякую, що зайшов.
Тінь посмішки та трав'яний запах чаю залишаються з Мартіном в кімнаті, в той час як двері повільно зачиняються, стишуючи чужі кроки.

Дякую за ідею @frog_is_tired, вийшла якась не дуже й маленька замальовка, але сподіваюсь тобі сподобається 🥰