Thread by @Roal_Yr

Сьогодні аналізували наше майбутнє (вища освіта) знову. Знову прийшли до висновку, що "корабель невпинно тоне". Старі викладачі йдуть, середніх літ та молоді викладачі тягнуть все більше, при тому що й з тих не всі серед нас, бо війна.

Ось мій суб'єктивний погляд на майбутнє:

1. Ми невпинно підходимо до кінця семестру, який було заплановано зробити "максимально нормальним і штатним" в наших умовах (попередній то не рахується).
Ще більш гостро відчувається розрив зв'язку зі студентами (з багатьох причин) ніж раніше.

2. Нас, хто працює онлайн, очікує сесія (або декілька, дивлячісь які курси коли закінчують) онлайн, і захист дипломних у магістрів, в умовах, коли зв'язок не гарантовано через дефіцит електроенергії, що робить організацію і планування роботи майже неможливою. Але вимоги незмінні.

3. Всі типові бюрократичні процедури так і залишились. На жаль, нікого не цікавить кількість і якість людського ресурсу що є, вимоги ніхто не пом'якшить. Як і казав раніше - очікувати цього було так само наївно як і простестів від росіян.
Ідемо і повземо по інерції, хто як може.

4. Кадровий голод відчувається ну дуже сильно. Це буде лише погіршуватись. Скоріш за все нас всіх скрізь чекає посилення "оптимізації структури ВНЗ": об'єднання кафедр, факультетів, ВНЗ (бачив новини, важко), мабуть це буде влітку, за результатами "роботи" цього року.

5. Не відомо чи збережеться процедура ЗНО і чи буде можливим його проведення наступного року.
Не відомо який буде набір наступного року. Так як вся робота університету залежить від числа вступників, як і кожного року ми "існуємо як востаннє", тільки ще більше невизначеності зараз

6. Не бачу ніяких ініціатив від МОН щодо полегшення і покращення ситуації загалом. Може я не слідкую за новинами і ТГ каналом міністра, але як викладач я відчуваю лише те, що стало гірше і буде гірше.
Можливо, МОН сподівається що ми "якось самі протягнемо", і потім все буде ок?

7. Як було сказано у минулому треді - ми заручники бюрократії і імітації діяльності. Можливо, послаблення цього всього означатиме прийняття того факту, що КМУ, МОН і ВНЗ наробили помилок в минулому, впровадивши оте усе, але без цього неможливо врятувати вищу освіту.

8. Без змін до бюрократичних процедур і вимог, єдиний їхній вихід - "оптимізація" і звільнення працівників, ущільнення навантаження і т.п. (звісно, без збільшення ЗП тим, хто залишиться, грошей же нема!), це може дати трохи часу, але це полегшення наслідків а не лікування причин.

9. Ще цікавим є те, що при досягненні критично низького рівня людського ресурсу - будуть "сипатись" колективи. Піде певна кількість людей, які відповідає за певні речі, чи читає особливі дисципліни - можна звільняти всіх інших, бо "нема незамінних" в даному випадку не працює.

10. Підготовка на 100% нових кадрів вимагає наявність досвідчених і обізнаних, інакше ніхто нікому нічого не зможе пояснити і навчити. Це займає мінімум рік, може і більше, бо дуже багато тонкощів через заплутаність системи (бюрократія), не кажучи вже про оволодіння дисциплінами.

11. Нові кадри брати нема де. Ну, тобто, є випускники, є навіть ті, хто наївно бажають спробувати працювати на кафедрі, але як ми можемо пропонувати людям працювати в таких умовах за 8-10 тисяч гривень?

12. Більш того, якщо брати сумісників, то вони можуть закрити лише викладання і певну маленьку кількість бюрократії. Щоб закривати великі шматки бюрократичного навантаження потрібна повна, самовіддана зайнятість і гарантія того, що людина не піде через рік (пртрібні ідіоти як я).

13. Шо буде коли не стане колективу? Це значить, що у студентів старших курсів може різко утворитись вакуум у навчанні: нема людей, нема кому викладати, можливі екстренні зміни плану, або просто їх кинуть на ту кафедру, яка залишилась, і дай бог щоб там була та ж спеціальність.

14. В "нормальних" умовах через жорсткі (і не обґрунтовані) нормативи і без того часто трапляється так, що викладачі отримують не свої дисципліни, або і взагалі нові, і їм треба адаптовуватись на ходу. Уявіть як це заміняти тих, кого ми втратили посеред року.

15. При всій паршивості системи, ви не уявляєте наскільки в ній важливі ті кадри, що залишились. Заберіть ключового викладача, котрий викладає вузькоспеціальні дисципліни на 1.5 окладу (бо більше нікому) і у вас буде колапс.

А те, що у людей інфаркти у ~50 років? Нервові зриви?

16. Звісно, це все я кажу з точки зору того, що моя спеціальність і ОП є доволі вузькі (Авіа- та ракетобудування), і вже гостро стоїть потреба адаптації до нових умов. Скільки проживе Антонов? А чи не час свокусуватись на БПЛА? А як? А коли? Для цього потрібні умови і ресурс.

17. Про науку я взагалі мовчу, бо це просто не передбачено тими нормами часу які нам надаються і тими об'ємами роботи, яку ми виконуємо 'негласно', бо на папері все добре. Тут все погано, бо, знову таки, ті самі викладачі ПОВИННІ періодично щось наукове робити. На вимогу.

18. Тобто уявіть собі вищевказані обов'язки, на які ще накладається максимально бюрократизована робота з публікації статей, участі у конференціях, і, не дай боже, яких грантових проєктах.

19. Якщо ви вважаєте що це все, то ні - ще треба РЕГУЛЯРНО видавати методички і підручники, і ця процедура теж максимально забюрократизрвана, ще і робиться за власний кошт (маєш заплатити за друк, а не надрукувати не можна). Без цього і без науки ти просто викладач без досягнень.

20. Ну і вишенка на торті - кураторська робота і відповідальність за життя і здоров'я здобувачів освіти під час навчання. Звісно, кому як пощастить з куротором, але для відповідального куратора це моральний тягар, бо не дай боже з кимось щось трапиться. І тут теж є бюрократія.

21. В цілому, спостерігаєттся неможливість збалансувати і делегувати навантаження і обов'язки між викладачами, неможливість знайти нові кадри, абсолютна невпевненість у майбутньому, масові проблеми зі здоров'ям через перевантаження у людей і поступове відмирання колективів.

22. Далі буде гірше, це все буде відбиватись на студентах і пришвидшувати колапс системи в умовах бездіяльності і інертності керівних органів на різних рівнях.

Просто тому, що це ніколи не було пріорітетом, і за часи незалежності освіта не була стратегічним напрямком розвитку.

І це все з огляду на мій обмежений, суб'єктивний досвід трьох років (пішов у викладання після магістратури у 2019 перед пандемією, а у ВНЗ з 2012).