Thread by @lasgee2

#роузстаркіллер #укрфф

реґулусу сім років і він прибігає в кімнату брата вночі. сіріус бурчить незадоволено, але піднімає голову і, побачивши знервований вираз обличчя перед собою, різко встає.

у реґулуса рукава піжами закочені і він простягає руки вперед зап'ястками доверху.

сіріус затягує його під ковдру й не відриває погляду від тонких зап'ясть з чорнильним малюнком на кожному. він ковтає жовч у горлі. його власна мітка вовчої лапи фантомно свербить.

реґулусу цієї ночі виповнилося сім

реґулус цієї ночі отримав дві споріднені душі замість однієї.

у реґулуса зліва — тонка звивиста троянда, а справа — маленька завернута в клубочок змія. він по черзі торкається кожного малюнку й широкими заплаканими очима дивиться в очі сіріуса.

сіріус глибоко зітхає, намагаючись заспокоїтись, і натягає на обличчя втішну посмішку.

— що це значить?
— це значить, що у тебе велике серце, малий.

реґулус дивиться на нього недовірливо, і сіріус обіймає його за плечі.
звичайно, у реґулуса дві споріднені душі.
у кого, якщо не в нього.

реґулус — це маленьке лев'яче серце. хлопчик з найдобрішою вдачею.

— малий, ти маєш дещо для мене зробити. коли мати спитає, покажи їй лише ліву руку, добре? ту, якою ти тримаєш виделку й чарівну паличку.
— з квіткою?
— так
— чому?
— просто зроби так, добре? не показуй нікому другу мітку. а якщо хтось побачить, скажи, що ти намалював її
— добре

реґулус не розуміє, чому брат просить його ховати другий малюнок, але він покірно простягає матері ліву руку, а за спиною ховає праву.

вальбурга дивиться з піднятою бровою і того ж дня надсилає британським сім'ям, у яких є доньки, листи.

жодна з дівчат троянди не має.

оріон байдуже знизує плечима.
— можливо, їй ще не виповнилось сім. або іноземка.

сіріус кидає на реґулуса погляд і мовчки шкрябає виделкою по тарілці.
реґулус тримає праву руку під столом на колінах і нервово покусує губи.

батькам все одно, чи буде його майбутня дружина його спорідненою душею. просто від таких шлюбів народжуються найбільш магічно обдаровані діти.
але якщо дівчина не буде з благородної родини, то йому знайдуть іншу.

ну, сіріус так сказав.
його вовчу лапку також знайти не змогли.

реґулус довго ховає свою праву руку, не знаючи, чому саме.
але на першому своєму році в гоґвортсі низька й прутка пандора лавґуд пригощає його цукерками й пояснює:
— це просто дуже рідко, знаєш...

— ...моя мама каже "суспільство ще не дійшло до прийняття таких випадків". і що вони вважають це "неприродним"

реґулус хмуриться, погано розуміючи суть речення.

у пандори на зап'ястку гілочка бузку. вона прикриває її кольоровими браслетами й малює на передпліччі метеликів.

реґулус вперто втягує сльози й ігнорує щипання в носі.
з ним щось не так, і він не розуміє, чому.
у світі цілих дві людини, які можуть щиро його любити, але він не хоче бачити жодну з них.

йому потрібен його брат і тепла ковдра.

сіріус востаннє говорив з ним два тижні тому.

реґулусу чотирнадцять, йому не подобаються дівчата, він ховає обидві мітки під шарами одягу й довгими рукавами, і його абсолютно точно дратує те, як його сусіди по кімнаті дивляться один на одного.

добре, не сусіди по кімнаті, а взагалі-то одні з найближчих друзів.

(докірливий голос пандори в голові змушує його скривити носа)

барті кидає на нього запитальний погляд і посміхається трохи. веснянки на його щоках бліді, і реґулус відводить від них погляд, відмахуючись.
— чим ти знову незадоволений? — сміється еван, стягуючи мантію

вами двома

у евана рукав підіймається і звідти визирає маленька сплюснута чотирикутна зірка.
реґулус бачив її раніше.
реґулус бачив погляд барті на неї також.
реґулус ігнорує це.

колись сіріус був єдиним, хто був поруч.
він просив його ховати свої мітки, але реґулус не розумів чому.

тепер сіріуса поруч немає, але є
еван і барті.
барті та еван.
змія та троянда.

звичайно, у реґулуса дві споріднені душі. звичайно, обидві з них — хлопці.

реґулус глибоко зітхає й зачиняє завіски свого ліжка, відвертаючись від барті, евана й самого себе.

реґулусу шістнадцять і барті цілує його в темному запиленому класі на шостому поверсі. у барті руки гарячі-гарячі. вони стискають його талію та правий зап'ясток і нікуди не відпускають.

бо барті вперше за майже шість років побачив його мітки й не дав йому втекти геть.

реґулус мав поїхати додому на канікули, прийняти іншу, третю, чужу й гидку мітку й більше не повертатися.

барті закрив його в класі, відібрав паличку і не випускав, доки з вікон не стало видно, як потяг швидко зникає за горизонтом.

барті злиться дуже, реґулус знає.

бо реґулус не підтримав евана, коли той вирішив залишитись в школі й покинути родину.

бо реґулус хотів поїхати додому й попрощатись з ними назавжди.

бо реґулус ховав свої руки шість йобаних років, навіть коли еван і барті майже точно знали, що ховається під його рукавами.

барті торкається гарячими пальцями його обличчя, цілує глибоко й важко дихає. реґулус знаходить сили відсунутись не з першої та навіть не з п'ятої спроби.

у барті насуплені брови, а в очах стільки болю, що реґулус відчуває, як у власних очах збирається волога.

він закусує тремтячу губу й притискається чолом до міцного плеча барті, ховаючись від сорому за всі останні роки.

барті накриває його шию рукою й обережно перебирає волосся. притискає до себе й цілує в скроню.

барті, певно, хочеться кричати.

бо це барті й він завжди кричить, коли йому зло, боляче й страшно.
але він мовчить, дозволяє реґулусу охопити його руками й довго-довго плакати в плече.

— пробач.

барті киває.
— все буде добре, знаєш?

реґулус не знає, але вірить йому щиро й легко цілує в куточок губ.

еван блідий, майже прозорий, коли барті заводить реґулуса в кімнату. надворі стемніло, вікна осяяли гуртожиток зелено-бірюзовим.

еван кидається до них, але зупиняється на місці, коли бачить зчеплені руки. дві чорнильні троянди на виду.

в його очах блимнула слабка надія.

реґулус так сильно ненавидить себе за те, що роками власноруч її гасив.

він обережно забирає свою руку з міцної хватки барті й робить декілька кроків вперед. еван зустрічає його на пів дороги, пригортає до себе, і реґулус відчуває чужі сльози на власній шиї.

барті проходить повз, цілує реґулуса в щоку й евана в маківку і сідає на найближче ліжко, зітхаючи.

еван підіймає голову, і реґулус легким доторком витирає його мокрі щоки. у нього щемить у грудях так сильно, ніби щось всередині проситься назовні.

еван стискає губи, уважно оглядає його обличчя і погладжує по волоссю.

— пробач.
в горлі сухо, а голос здається нечутним навіть для нього. і соромно так сильно. так сильно соромно.

еван чує, посміхається майже непомітно, цілує в щоку й тягне його ближче до барті.

вони відвертають його другий рукав, і маленька змійка на його зап'ясті радіє, що її нарешті перестали ховати.

барті цілує її спочатку на зап'ястку реґулуса, а потім евана.

реґулус дивиться на дві ідентичні зірки на їхніх руках, посміхається, і надовго забуває про будь-що інше.

@ukrfanficshn @harrypotter_ua @harrypotter_ua мої хороші💜

---

[спонсор показу: 70 відсотків людей зі смаком]

https://twitter.com/lasgee2/status/1627713518613954576?s=20