Thread by @pangalushka

Незагадкова руска душа

Спроба психоаналізу московитського народу методом психодрами

1. Родина. Наслідковість.
Московія, ти - позашлюбна дитина Києва та Залісся. Десь там, на берегах Дніпра, у твого татуся вже була справжня дружина, велика родина, гарний будинок, багаточисельні дітки, домашні тваринки, сімейні вечері з іграми перед каміном, рідня та прибутки.

Але так вийшло, що в гульках далеко від дому татко цапнув мокшанську мамку, а зранку додому поїхав.

От ріс ти, зростав, їв йошту та іргу, запивав грибним кампотом, а мамка твоя мокшанська сиділа та молодість згадувала, та й іноді тобі розповідала.

- Мамка, а раскажи єщьо раз, а какой он бил?
- Батя-то? У, красавєц бил, славянін. Князь!
- Да врьош! Нєужто князь?
- Князь, он і єсть. А ти, Ванятка, євонний княжий син.
- Чєй я син?
- Ти рускій.

І неважливо, що мамка твоя зп'яну вигадувала ці історії твого зачаття, та головне, що запам'ятав ти її підложні спогади в якості власних спогадів, яких в тебе не було, про батька, якого в тебе не було.

Зростаючи лише з матір'ю, без батька, московит як норму сприйняв нового материного співмешканця - ординця, що прийшов з азійських степів. Вітчим був жорстоким, ненависним, але єдиною людиною, що замістила тобі, московит, батьківську фігуру.

Недивно, що ти з посмішкою дивився, як ординець вітчим кулаками гамселить мамку, ти навіть допомагав йому. Бо підсвідомо ти ненавидів свою матір, і намагався помститися їй за своє втрачене родинне щастя, яке було в інших дітей, що жили у повних сім'ях.

Новий тато добряче навчив тебе, чьто такоє хорошо і чьто такоє плохо. Бєй своіх, чьтоб чужиє боялісь.

Нарешті, твого вітчима таки забрали на кічу, і він чи там десь здох, чи порізаний в п'яній бійці, чи застрелений, коли знов пішов на дєло. Так чи ні, але лишився ти сам тепер у великій квартирі з усім награбованим, з поняттями, з ножиком від дяді Тімура.

Сусіди пам'ятали, що квартірка нєхорошая, хто там жив, та й тебе вже так-сяк знали, що ти за один, і намагалися справ з тобою не мати.

І тут - яка несподіванка! - ти побачив крізь дірку своїх зводних братів та сестер. Ти в землянці - вони в палаці, ти в лахміті - вони в шовках, ти вчився сейфи ламати - вони в університеті вчилися. Але ж… Ти ж княжий син!

В клініку: неповна родина, інфантилізм, відсутність чоловічого патерну поведінки, порушення шаблонів статевої ролі, синдром конфлікта з батьком, обтяжена наслідковість.

2. Фізіологія.
А мамка ж твоя, московит, бухала.
Твоє несиметричне обличчя, маленькі очі, тупий погляд, відкритий рот - результат пияцтва, нюхання клею, ранніх статевих відносин, вживання грибного кампоту, відсутність гігієни та бодай якої медичної культури в Заліссі.

Мамка бухала, та й тебе частувала. А як дядя Тімур з'явився, там вже не зупинитися було, приклади його стали тобі на все життя.

Більшість битих вітрин та вікон, матюки та малюнки геніталій на стінах, розламані меблі, машини, дерева - все це здійснено з так званих “хуліганських мотивів”.

“Хуліганський мотив” описується як такий собі внутрішній неусвідомлений поштовх до дії, якому неможливо опиратися. Цікаво, але цей опис цілком збігається з описом гіперкінезу - функціонального розладу рухів, що не мають під собою причин.

Гіперкінез завжди проявляється у дітей з фетально-алкогольним синдромом.
А тепер уявіть собі цілу країну з гіперкінезом. Поколіннями.
В клініку: фетально-алкогольний синдром, гіперкінез.

3. Сни.
Московія, розповіси мені свої сни.
Тобі сняться червоні кольори. В основному, це кров. Ось регіт вітчима, п'яний плач мамки. Він її б'є та гвалтує, а ти теж вже не маленький. Ось твоя перша жінка. Ти не знаєш, що з нею робити, тому просто регочеш, б'єш її та гвалтуєш.

Уві сні ти не бачиш своїх жінок, бо ти їх не пам'ятаєш. Проте ти бачиш трупи своїх жінок. Це ти їх вбив, пригадуєш? Дядя Тімур наказав тобі це зробити, і ти зробив. Не страшно, головне, що він тебе тоді похвалив.

В помсті власним жінкам ти мстився власній матері, бо вона не дала тобі справжнього батька.
Тобі сниться азійське обличчя, з тоненькими вусами, розтягнутими в посмішці губи. Вони наказують тобі.

Ні! Раніше наказували. Тепер ти сам наказуєш азійському обличчю.
Ти помстився Азії за те, що вона не була твоїм справжнім батьком.

Твоє бажання помсти Азії задовільнено згорою. Ти заволодів нею, можна робити з нею, що завгодно.
Але це все не те. Це не те бажання.
Твоє справжнє бажання - помститися справжньому батьку. Це він тебе зрадив, ти ж насправді слов'янин, княжий син!

Це все він.
Тобі сниться, як ти вбиваєш батька.
Але ти не можеш цього зробити, ти ж так любиш його, він же справжній, твій! І тому ти зжираєш його, щоб він був завжди з тобою, якщо вже ти не можеш бути завжди з ним.

Тобі сниться, як ти зжираєш свого батька, князя, слов'янина.
Це твоє справжнє бажання. І воно має буди задоволене.
Ти ніколи не відчепишся від нас, московит. Допоки не зжереш.
В клініку: маніакально-депресивний психоз, фрустрація.

4. Соціокультурна складова

Московит, ти завжди брешеш.
Вперше ти збрехав, коли тебе спитали, хто ти.
- Привіт, ти хто?
- Я слов'янин.

І усі розсміялись, бо ти не був слов'янин, а ти здивувався, адже це так тобі розповіла мати. Мати зробила так, що з тебе сміються. Ти збрехав, бо тобі збрехала матір. Ти ненавидиш матір.
- Я князь.

І усі знов розсміялися, бо ти не був князь. Це так тобі розповіла матір, брехлива твоя матір, яку ти ненавидиш за це. Ти хочеш, щоб вона була покарана. Нехай дядя Тімур її б'є та гвалтує знову. Йоб твою мать, каже він.

Але іншої правди в тебе нема, Іван Родства Нєпомнящій. Ти брешеш, бо не знаєш правди, ти вигадуєш її собі сам. Колись ти дізнаєшся правду, але вона тобі не сподобається, і ти брехатимеш далі.

Алкоголіка дуже легко розпізнати. Він завжди бреше. Треба й не треба, в дрібничках - алкоголік бреше в дрібничках та у важливому, і сам не розуміє, навіщо.
Він бреше у важливому, бо приховує злочин. Він бреше у дрібничках, бо приховує злочинні наміри.

Московит, ти брешеш, бо ти злочинець.
Брехня - головна риса твоєї ідентичності. Без брехні ти станеш нездатний приховувати своє незнання правди, злочини своєї матері, власні скоєні злочини, а головне - без брехні ти не приховаєш свої злочинні наміри.

Ти існуєш як щось окреме доти, поки здатен брехати, бо, коли припиниш брехати, припиниш бути слов'янином і князем, припиниш бути сином свого батька. Всі про це дізнаються, і ти не зможеш помститися батьку.

Брехня має цікавий механізм: людина, що бреше, мусить тримати в голові одразу дві чи більше реальностей, зосереджуватись на проробці подальшого розвитку своєї брехні, проробці засобів уникання.

Це призводить до втрати контролю над емоціями та розщепленню особистості. Іншими словами, це типовий опис шизофренії. Ти шизофреник, московит.

В клініку: кримінальна свідомість, шизофренія.

5. Адаптація
З усім цим обтяженням свого супер-его тобі, московиту, треба якось примирятися. Щось треба робити з внутрішнім голосом, що нагадує про твої злочини. Заглушити його можна, особливо, якщо згадати, що голос цей слабкий, і трошки схожий на ординський голос дяді Тімура.

Спочатку ти намагаєшся виправдати себе. Ти шукаєш слова, що мають заспокоїти власне сумління.

“Я дійсно слов'янин, я справді княжий син. Ти помиляєшся, супер-его!” - каже собі московит, але це не діє. Тому московит починає це казати усім сусідям, пише на усіх стінах, вписує в усі книжки.

“Я дуже люблю свою маму!”
“Йоб твою мать”
Недостатньо.
Може, спробуєш підкуп?

Підкупити власне супер-его - це завдання цілком для москвина. Але кому ж пропонувати гроші? Тим, хто брехатиме разом з тобою. Нехай вони теж ходять і кажуть усім перехожим про твоє слов'янство та князівство, пишуть в своїх книжках…

Але грошей малувато, тому вистачає лише на бідних. А бідні - не дуже вірні друзі, вони здатні з легкістю перепродати тебе знову і знову.
Навколо самі вороги.
Недостатньо.

Тоді, якщо неможна заглушити голос, московит вирішує народити ще один. І будує багато церков. Тепер супер-его йому ні до чого: у нього є цілий бог!
Власний бог, керований, який вибачить все, що тобі треба.

Молячись, московит робить це істово, з усією силою. Бо ж, не дай бог, інші не повірять.

В клініку: шизогенне середовище, паранойя, містична свідомість.

6. Аномалізація

Прогресуючи шляхом такої адаптації, московія накопичує власні психічні аномалії. Виникає таке поле аномалій, в якому з’являються вже інші прояви дегенерації особистості.

Москвин, ти чудово розумієш, що все таємне колись стане наявним. Але вимушений продовжувати підтримувати свою брехню. Тримати весь час безліч варіантів розвитку подій складно навіть не для такого слабкого мозку, як в тебе. Оце “колись” рано чи пізно настане - в майбутньому.

Тому ти відмовляєшся від майбутнього. Перемикання уваги на минуле, де не треба було так напружуватися задля перманентного доказу свого існування в парадигмі брехні, стає твоїм спасінням.

Навіщо думати про те, що буде завтра? Дивись, як класно було учора, коли ми були великі, сильні і нас усі боялися [настільки, що не наваживалися нам вказати на нашу брехню]!

Так у московита виникає розлад пам’яті.

Конфабуляція, коли власні вигадки стають підложними спогадами - твій симптом. Ти щиро віриш в своє велике власне минуле, воно цінне для тебе. Понадцінне.
Накопичування понадцінних ідей призвів московитів до манії величі.

Будь-хто, наважившись порушити питання твоєї неоригінальності, невеличі, стає твоїм ворогом. Саме звідси така зручна зачіпка, що ти звеш її патріотизмом.

Саме звідси спортивний “фанатизм”, несправжня любов до успіхів своєї спортивної команди, адже тебе хвилює, насамперед, кількість доводів для підтвердження твоєї величі.

Культура твоя - найвеличніша, наука - поперед усього людства, усі винахіди зробили москвини, доброта та щедрість просто таки вселенського рівня, моральний стан - просто совість Землі.

Пригадай, московит: коли тебе просто з ввічливості питають бодай про щось, ти відповідаєш подбочєнясь, осанівшись, і дуже обстоятєльно, неважливо, яку маячню ти верзеш, ти впевнений в правильності своєї думки, в своїй важливості, як чи не єдиного носія цієї величної думки.

Присвоївши чуже, ти щиро сприймаєш це в якості свого. А, щоб тебе не звинуватили, ти відокремлюєшся від усіх, промовляючи що “у нас особий путь”. Звісно, це не так, бо твій “особий путь” просто сполучення інших ранішних варіантів вкрадених вигадок і твоєї власної брехні.

В клініку: конфабуляція, криптоамнезія, манія величі, контамінація.

7. Секс
Усі москвини знають, що секса в їх країні нема. І це, мабуть, єдине ствердження москалів, що наближається до правди.

Дійсно, секс як такий москвина не цікавить. Замість сексу “єбля”. “Москаль не любить, а їбе”. Патологічність сексуальних відносин московитів полягає в садо-мазохізмі: не “займатися сексом”, а “баб єбать”.

Не обопільні, на двох, чуттєві відносини, а домінація над слабшою людиною. Навіть не “єбаться з женщіной”, а “єбать женщіну” - відчуваєш?

Повсякчасне доведення спроможності власної домінації цілком відповідає твоїй манії величі. Але природа не терпить нещирості, ненатуральності, і ти починаєш втрачати нормальність сексуального потягу.

Риболовля, баня з друзяками під горілку стають для тебе більш важливим, аніж жінка. Обираючи між романтичною вечерею з власною дружиною та остограмліванієм на зупинці шляхом з роботи, остограмліваніє московиту стало більш цікавими.

В результаті - слабка потенція, мізогінія - і твоя дружина припиняє для тебе чепуритися, зрозумівши, що вона тобі не цікава. Жінка московита перетворюється на бабу, яка призирливо ставиться до тебе, а так і до себе.

І лише з іноземцями чи представниками інших наіональностей твоя баба знов спроможна згадати, що вона жінка. Але для тебе то вже запізно: так у московита з’являється ксенофобія. В усіх “нєрускіх” ти бачиш потенціально кращого за тебе самця, ти ненавидиш усіх “нєрускіх”.

Бо сам ти не здатен, а коли й здатен, то народжуються чомусь лише алкоголічні олігофрени - твої діти.

Секса у вас в СССР нєт. Це правда. І не буде.
В клініку: репродуктивна дисфункція, ксенофобія, істеричні неврози.

8. Диспозитив влади
В такому широкому полі аномалій переконати в московита будь-чомусь стає вже неможливо. Пересилення на рівні ідей та істин недієве, лише на рівні боротьби сил.

Відсутність фази скромності в циклі конфлікту "скромність - простота - сила" свідчить про випадання з цивілізаційного кола: ввічливість ти розглядаєш як слабкість, щирість як наївність, і лише сила, тобто дія на рівні тіла, змушує тебе прийти до тями.

Московит не розуміє необхідність істини, правда тобі не потрібна, тому так смішно чути від тебе, коли ти кажеш “Сіла в правдє”. Для тебе це оксюморон, і ти це знаєш.

Взаємодія з таким диспозитивом влади неможлива ніяка, крім відносин власника та раба. Кріпацтво як вид рабства чудово зберігався на московії, чи ледь не насильницьки господарі люду московського вимушені були звільнювати своїх рабів.

А іншого співіснування москалі й уявити не можуть. Москвин, ти ніс навколо себе той самий порядок, що сам мав: “Ми вам щось, а ви нам все”.

Звідси така низька цінність людського життя серед московитів.
Вимушений зберігати таку ідентичність владного диспозитиву, ти здатен відмовитися від таких обов’язкових для цивілізації речей, як права людини.

Ти сам не маєш прав перед своїми господарями, тому й не бачиш можливості для інших мати права.
Згадай свої пасловіци і пагаворкі.

В клініку: садомазохізм, випадення з реальності, суїцидальність.

Критерії хворобливого маячення (за К. Ясперсом):
1. Суб’єктивна впевненість в реальності змісту
2. Абсолютна невиправність, тобто Неможливість корекції
3. Неможливість змісту, тобто Невідповідність дійсності

Хворобливе маячення - створення нової реальності, яка не потребує доказів, підтверджень або спростувань, характерною особливостю якої є здатність інтерпретації будь-чого на свою користь. На рівні соціуму, маячення визначає поведінку і здатне стати прийнятною частиною культури.

Навіть не знаю, чи треба продовжувати психодраму, чи треба підбивати підсумки щодо історії хвороби московії. З анамнезу та діагнозу все й так добре зрозуміло. Яке лікування - сподіваюсь, теж.