Thread by @vsheredeha

ітак, викладаю в загальний доступ мою першу зарисовку про дурку про одного з пацієнтів - Андрюшу.

далі довгий тред-басня.

Опершись однією рукою на подушку, Андрюша у смугастому гольфі лежить на першому ліжку до двері, крізь яку йому видно працюючий телевізор.

Гість з іншою палати, заглядаючи, каже:

- ОГО, У ТЕБЯ КОЗИРНОЄ МЄСТО!

- Полежишь тут восемь лет и у тебя такое будет.

- Не, спасибо...

- Отож, блядь, иди и не пизди тут! Козырное место ему, блядь...

Андрюша лежить на дурдомі не 8 років. Ніхто з персоналу не зізнається, скільки саме, але поміж слів більшість проговорюється, що чоловік тут майже все життя. Більшість вже застали його, коли прийшли сюди на роботу.

На тумбочці біля ліжка у Андрюші стоїть великий шматок паперу, на якому жирними цифрами виведено "2023". В ящичках тумбочки напихані ще десятки таких клаптиків паперів-напоминалок поменше - щоб згадати, що було вчора, згадати, хто з персоналу обіцяв йому цигарок за прибирання,

згадати, що він обіцяв зробити годину тому. Для цього йому одному серед усіх пацієнтів дозволяють тримати у палаті ручку.

- Сейчас мне 51, вот здесь записано. Я не помню нихуя после 1998 года. Дочери было пять лет, еще в школу не пошла. Я работал пожарным инспектором.

Андрюша у відділенні - щось типу добровільного технічного помічника персоналу. Одна з медсестер каже: він допомагає нам прибирати палати, допомагає прибирати за сцикунами і серунами, які обісрались, інколи допомагає навіть підв'язати когось до ліжка.

За це чоловіку дають цигарки та інколи зайвий раз вийти на вулицю покурити.

Госпіталізуючи мене у палату дурдома, медсестра сказала:

- Якшо шо, Андрюша поможе, проси його, якщо треба буде винести утку, або ще шось. Можеш поговорить з ним, але він не помне, шо було час назад.

Ввечері усі дивляться телевізор.

- Этот "Домик на счастье" уже заебал, они его крутят три или сколько-то блядь серий уже по сотому разу.

- Это таким, как я, охуенно смотреть. Нихуя не помню и каждый раз смотрю как заново, - каже Андрюша.

Майже кожного ранку Андрюшу кличуть санітарки і Андрюша йде в "гостру" палату, або до туалету прибирать те, що насрали чи наригали там за ніч інші пацієнти.

- Шо б ти робив, якби вийшов звідси, Андрюша?

- Просто жил бы дома. Правда, хуй знает, что вообще с той квартирой за это время случилось, есть ли квартира. Но я помню адрес.. С окна было видно Батыеву гору - одна из наибольших возвышенностей в Киеве...

- Андрюша, а нахуя ты им помогаешь? Ты ж так никогда отсюда не выйдешь.

- Та шоб не скучно было... Тут же вообще нехуй делать...

Андрюша думає, що втратив пам'ять, бо щось сталося з його дочкою.

- Я работал пожарным инспектором. Видел на описи пожаров столько такого, что пиздец...

Не знаю, что ж меня могло так переебать, наверное, с дочерью что-то, потому что дочь и жена не приходят... Только сестра, брат и мать. У меня вот здесь все записано.

З дочкою Андрюші все в порядку. Як і з дружиною.

Як пробалакалась одна з санітарок, молодого пожежного інспектора одного разу десь дуже сильно відпиздили колись в 90-х, точного року ніхто вже й не пам'ятає.

Телевізор вимикають і Андрюша вкладається спати, щоб о п'ятій ранку знову прокинутись прибирати туалет і "гостру" палату

- Пару часов назад был ужин, а я уже нихуя не помню, что было на ужин.

У палаті немає ані годинників, ані календарів. Зранку один з пацієнтів сонно після препаратів питає: а какой сегодня у нас блядь день?

- Секунду, сейчас... Сегодня среда. У меня все вот здесь записано, - відповідає Андрюша, дістаючи з тумбочки "папки" своїх щоденних літописів.

Довго над цим думаючи, за весь час я так і не спитав Андрюшу, чи знає він про те, що йде війна.

Війни на дурке немає. Для когось вона вже скінчилась, а для декого навіть і не починалась.

***
кому спободався весь цей маразм, підписуйтесь на мій buymeacoffee.com/vsheredega

там будуть вже на днях нові історії і про стару дурку і про нову, на якій я вже був, про БАГАТУ!

кому стало від цієї історії максимально хуйово, значить все правильно і треба кидать побільше доларів на каву.