Два роки тому, 22 лютого, я прокинулася з думкою, що треба щось робити, бо все йшло до того, що путін оголосить так звані Д/ЛНР у кордонах Донецької та Луганської областей, що власне і сталося того ж дня, але вже ввечері, коли ми всі були на мітингу «Маріуполь — це Україна».
/1
/1
Зранку 22 лютого, ще лежачи в ліжку, я створила подію на Фейсбуці «Маріуполь — це Україна», куди почала запрошувати всіх підряд фб-друзів з Маріуполя. Потім ще написала статтю на сайт, щоб прийшло більше людей. Очікувала, що вийде ну сотня, ну може дві.
/2
/2
За декілька годин натиснули відмітку на Фейсбук-події, що вийдуть до Драмтеатру, близько 300 людей.
Яким же було моє здивування, коли вийшла тисяча.
Маріупольці принесли з собою прапори та мальовані креативні плакати.
/3
Яким же було моє здивування, коли вийшла тисяча.
Маріупольці принесли з собою прапори та мальовані креативні плакати.
/3
У нас був вільний мікрофон, кожен міг висловитися. Більшість закликала єднатися і вірила, що ми впораємося перед бідою, що насувалася.
Ще ми співали гімн, багато обіймалися, ділилися тривогою.
/4
Ще ми співали гімн, багато обіймалися, ділилися тривогою.
/4
За кілька хвилин до цього фото я прочитала новину, що путін оголосив так звану днр в кордонах Донецької області. Я знала, що це означає, але не знала, що я можу зробити, щоб запобігти вторгненню у Маріуполь.
/5
/5
На цьому фото у мікрофон я оголошую, як організатор мітингу, цю новину і в кінці кажу: «і лани широкополі, і Дніпро, і кручі стануть вам поперек горла, москалі їбучі!»
/6
/6
Ніхто тоді не очікував, що ми прощаємося один з одним і з містом, хоч підсвідомо вже тоді всім було страшно.
Це був крайній проукраїнський захід у місті, де сходить українське сонце.
Але не останній, я вірю.
Дуже люблю моїх маріупольців 💛
Це був крайній проукраїнський захід у місті, де сходить українське сонце.
Але не останній, я вірю.
Дуже люблю моїх маріупольців 💛
• • •
Missing some Tweet in this thread? You can try to
force a refresh
