Два роки тому, 22 лютого, я прокинулася з думкою, що треба щось робити, бо все йшло до того, що путін оголосить так звані Д/ЛНР у кордонах Донецької та Луганської областей, що власне і сталося того ж дня, але вже ввечері, коли ми всі були на мітингу «Маріуполь — це Україна».
/1
Зранку 22 лютого, ще лежачи в ліжку, я створила подію на Фейсбуці «Маріуполь — це Україна», куди почала запрошувати всіх підряд фб-друзів з Маріуполя. Потім ще написала статтю на сайт, щоб прийшло більше людей. Очікувала, що вийде ну сотня, ну може дві.
/2
За декілька годин натиснули відмітку на Фейсбук-події, що вийдуть до Драмтеатру, близько 300 людей.
Яким же було моє здивування, коли вийшла тисяча.
Маріупольці принесли з собою прапори та мальовані креативні плакати.
/3
У нас був вільний мікрофон, кожен міг висловитися. Більшість закликала єднатися і вірила, що ми впораємося перед бідою, що насувалася.
Ще ми співали гімн, багато обіймалися, ділилися тривогою.
/4
За кілька хвилин до цього фото я прочитала новину, що путін оголосив так звану днр в кордонах Донецької області. Я знала, що це означає, але не знала, що я можу зробити, щоб запобігти вторгненню у Маріуполь.
/5
На цьому фото у мікрофон я оголошую, як організатор мітингу, цю новину і в кінці кажу: «і лани широкополі, і Дніпро, і кручі стануть вам поперек горла, москалі їбучі!»
/6
Ніхто тоді не очікував, що ми прощаємося один з одним і з містом, хоч підсвідомо вже тоді всім було страшно.
Це був крайній проукраїнський захід у місті, де сходить українське сонце.
Але не останній, я вірю.
Дуже люблю моїх маріупольців 💛
• • •
Missing some Tweet in this thread? You can try to
force a refresh
Подивилася фільм «20 днів у Маріуполі». Це було жахливо боляче.
Ось розграбовані магазини в 500 метрах від твого будинку;
ось зовсім юний лікар, який за тиждень до повномасштабного вторгнення проводив тобі тренінг з ПМД, реанімує поранену 4-річну дівчинку, але не врятували;
/1
ось потрощений центр «1991», в якому була твоя редакція;
ось зруйнований авіабомбою пологовий, який через дорогу від твоєї роботи;
ось залита кровʼю підлога в лікарні №2, де ти неодноразово бувала;
ось перші танки з «зетками» розвертають дуло у бік цієї лікарні;
/2
ось прильоти по району, де жили твої рідні;
ось лежать загиблі просто на вулиці в центрі.
Все у цьому фільмі змушує кров холонути. Але це — правда. Якою б вона страшною не була. Це — правда. Це те, що зробили з нами, нашим містом, нашою країною довбані москалі.
/3
Два роки тому зібрала історії шістьох маріупольців, які поділилися спогадами своїх рідних про страшну трагедію українського народу — Голодомор. Якщо ви думаєте, що біля моря голоду не було — то ви помиляєтеся. Він був, просто більше людей вижило через рибу.
/1
Маріуполець Данило Ребро:
"Бабуся говорила, що у повоєнні роки (ред. - у Маріуполі голод припав у тому числі на 1946-1947 рр.) на День народження їй дарували булку та склянку молока, і вона до вечора ходила хвалилася.
2/
Ще дитиною почала працювати на людей, і в неї так і залишилося закінчених всього 3 класи.
Про море всі кажуть, що легше було. Тут треба розуміти, що риби було в рази більше. Бичка можна було відрами черпати. Тюлька сміттям вважалося".
/3
Багато хто пам‘ятає історію 17-річної Марії Вдовиченко з Маріуполя, яка сиділа з родиною під бомбами, її батько відкачував матір, коли у неї спинялося серце, а під час фільтрації батька побили і той втратив зір, Марії ж погрожували відрізати вухо. Зараз їй потрібна наша допомога
Після пережитих жахів у її мами відмовили ноги, а батько після контузії та побиття — осліп.
Марія працює, але в неї немає освіти (дівчина у цьому році тільки закінчила школу) та легальних документів на нормальну роботу закордоном (вони виїхали з України). Лікування дуже дороге
2/
Виживання під бомбами у Маріуполі, нелюдське ставлення під час проходження фільтрації та боротьба за життя батьків довели юну дівчину до виснаження. Наразі у Марії діагностовано анорексію, вона часто втрачає свідомість 3/
Трошки покажу вам побут русні.
Це буде великий тред про те, що вони читають, слухають, п‘ють та їдять.
Всі ці речі я познаходила на їхніх базах на Харківщині після того, як вони потікали
(1)
Отже, що читають наші воріженьки (тут були і фсбшники, і л/днрівців, і інший зброд російської армії). Звісно, що Віктора Суворова 🤮, «Рускую історію от Рюріка 🤦♀️ до Ніколая Второго», «Бітву за Космос», і «Донєцкіє Мстітєлі», що мене особливо насмішило))
А це газетки, які ми познаходили. Почитайте заголовки — все у кращих традиціях СРСР (3)