Thread by @VladiZhuravel

В минулому році після обстрілу біля нас почала вештатися ворона. На вигляд хвора і мала от-от здохнути. Я бачив таких доходяг, тому просто не звертав уваги на природній відбір. Але ворона не здихала, але і не тікала від нас. Спробував дати їй поїсти, воду вона пила із калюж.

Побачивши що в неї опущене крило, наш ст. сержант (я його ненавидів якийсь час, а потім полюбив) сказав що треба до ветеринара везти. А так як я Журавель, то задача якраз для мене.
Я почав пошуки в місті і виявилось що орнітологів є аж один.

Записався по телефону, привожу ворону і дійсно, знаходять перелом. Ветеринар пояснила, що якби перелом був відкритий, то довелося б ампутувати крило. Я і так попадав на гроші за рентген, то кажу, давайте лікувати 🙈
Добре що зробили знижку, бо тварина дика.

Разом з тим прописали давати уколи і препарати, плюс правильне харчування. Тоді я вперше зрозумів що ворона харчується не тільки хлібом із смітника, а й сиром, горіхами, фруктами і т.п. Я собі погано то уявляв такий догляд, але раз взявся, то треба робити.

Оскільки орнітологиня виявила, що ворона це хлопчик, то вирішили назвати його Гріша (не моя ідея). Гріша не дуже зрозумів нашо я його мучаю, але і тікати від нас не збирався, бо розумів певно свою залежність. Тим паче він був під захистом від інших здорових вранових.

Вже згодом він зовсім звик і до смаколиків і до уваги. А мені було приємно піклуватись про нього, бо ніколи так не годував птахів на постійній основі з руки.

Згодом Гріша мене впізнавав здалеку і одразу біг назустріч, бо знав що я не приходжу до нього з пустими руками. Найулюбленішим його смаколиком був котячий корм. Частину він з'їдав, решту ховав у кущах на потім.

Коли він трохи вкріп і влився в колектив став приходити до мене, каркати і дзьобати ногу, щоб я вставав і йшов гратися із цим живим "тамагочі". А іноді він прискакував і просто сідав поруч, щоб не бути в самоті.

І ми так подружились, що ігри з Грішою стали частиною нашого побуту. Якщо йому не приділяли уваги за моєї відсутності, він починав всіх кошмарити - крав цигарки, запальнички, саморізи, навіть скручував колпачки з ніпеля.

Час летів швидко і Гріша став здоровим, ну майже. Пов'язка йому вже муляла і він її сам зняв. Вже міг літати недалеко, але від нас він не улітав, бо тут і ситно і весело. А ми з нього тягнули прикол а хтось навіть знімав тіктоки, я ж знімав на пам'ять і щоб показати своїм малим.

Раптово ми переїхали в іншу частину міста і я залишив Грішу на тих, хто лишався. Через тиждень мені подзвонили і сказали забрати, бо застрелять - Гріша обнаглів і крав все підряд, підкладав саморізи під колеса і раз чуть не полетів з ключами від авто.

Довелось терміново йти в СЗЧ. Купив клітку і котячий корм. Гріша мене радо зустрів і одразу прибіг, а я зрадницьки його піймав і посадив у клітку. Відвіз на нове місце і пустив біля нас бігати. Поки я йшов пояснювати комвзводу, де я був, Гріша кудись дівся.

На наступний день подзвонили хлопці із старого місця, сказали щоб я не хвилювався, бо Гріша прилетів назад😅. Пообіцяли не стріляти і бути більш пильними до своїх речей. Зрозумівши, що птах літає, я поняв що свою місію виконав.

Згодом хлопці вже показували тіктоки, як Гріша, розправивши крила, їде на джипі десь біля Бахмуту.

Чому я вирішив піклуватись тоді про ворону і про кажана зараз? Це гемор, це витрати. Але розумів, що більше вони нікому не потрібні, а так хоч буде шанс на життя і крім того, вони не винні були в травмах, не природній відбір, винні лише росіяни і їх ракетний террор.

Нехай цей тред залишиться в пам'ять про мою колегу-декоратора і сестру по вірі Анну Гайдаржи, її сина Тимофія, а також всіх тих, кого вбили росіяни 3.03.2024 в Одесі.