Про мобілізацію в давньому Римі
В інтернеті нерідко можна зустріти думку, що римське ополчення було добровільним, римляни всі як один були завзятими патріотами і спали та мріяли піти на війну. Ця картина не зовсім відповідає дійсності 1/
В інтернеті нерідко можна зустріти думку, що римське ополчення було добровільним, римляни всі як один були завзятими патріотами і спали та мріяли піти на війну. Ця картина не зовсім відповідає дійсності 1/
Починаючи з реформи Сервія Туллія (6 ст. до н.е.) і до часів Гая Марія (кінець 2 ст. до н.е.) римська армія була призовною. Усі громадяни-чоловіки які пройшли ценз - тобто довели, що їхня сім'я здатна купити військове спорядження - ставали військовозобов'язаними. 2/
У віці 16 років вони проходили обов'язкові військові збори на Марсовому полі, де проводився базовий військовий вишкіл. Хлопців навчали діяти щільним строєм, вправлятися з мечем, щитом та списом, кидати пілум і таке інше. Після чого їх будь-якої миті могли мобілізувати. 3/
Списки військовозобов'язаних зберігалися в трибах (одиниці територіально-адміністративного поділу). Списки ділилися на кілька хвиль (3 і більше). У кожну військову кампанію мобілізували лише 1 хвилю, на інших накладався військовий податок - трибутум, який йшов утримання армії 4/
При оголошенні мобілізації списки тих, хто закликав на війну, оголошувалися на народних зборах або вивішувалися на форумі – центральній площі міста. Якщо велася важка війна з великими втратами, то могли провести додаткову мобілізацію і відправити воювати ще одну хвилю. 5/
Тобто. вже тут видно, що ніякого добровільного характеру служба в ополченні не мала: тебе закликають і ти маєш відгукнутись на заклик. Чому це працювало? Тут одразу кілька причин. 6/
По-перше, у часи, коли складалася ця система, служба в війську була в прямому сенсі питанням виживання. У 6-4 ст. до н.е. римська республіка була невеликою і за бажання з кінця в кінець її можна було пройти кілька днів. 7/
Не мало значення війна наступальна чи оборонна - ворог міг щомиті опинитись під стінами Риму. Не з'явитися на виклик було великою ганьбою, і громадський тиск на ухилянта був великим. Звідси й росте римський патріотизм – адже війна була захистом свого дому від руйнування. 8/
По-друге, служба в армії була прямим обов'язком громадянина - у 5-3 століттях усі свої політичні права римляни мали лише тому, що зобов'язувалися служити в армії. Але сама собою служба в армії ніяких додаткових прав не давала. 9/
Фактично в 5-3 століттях рівень твоїх прав залежав виключно від твого цензу - чим він вищий, тим цінніший твій голос на виборах у центуріатних коміціях. Ценз же визначав якої якості озброєння ти повинен мати і який трибутум платитимеш. 10/
Пролетарі (ті що не пройшли ценз), утворили всі разом одну центурію - infraclassis, чий голос ні на що не впливав. Що цікаво, саме масовим зривом мобілізації у 5 столітті до н. плебеї домоглися рівних прав з патриціями. Тобто військовий обов'язок став джерелом їхніх прав. 11/
Але в 3 ст. до н.е, разом з вирівнюванням прав плебеїв і патриціїв, основним органом народовладдя стали трибутні коміції, в яких всі голоси стали рівні за своєю вагою, як ветерана, так і пролетарія. І водночас факт військового обов'язку не впливав на рівень прав. 12/
По-третє, від ефективності роботи системи мобілізації залежала безпека держави, то у разі відмови мобілізуватися римлянин міг отримати суворе покарання: в ранній Республіці його позбавляли громадянства і продавали в рабство, в пізній - на нього накладали серйозний штраф. 13/
Наявність суворих покарань ясно свідчить про те, що громадського засудження щодо ухилянтів було недостатньо. Історія республіки знає чимало випадків масового зриву мобілізації під час важких воєн особливо після важких поразок. 14/
Чи не кожен доткливий розгром викликав волання "Навіщо ви нас на забій відправляєте? Давайте краще домовимось!". У таких випадках уряду доводилося як загрозою покарання, так і апеляцією до римського патріотизму переконувати людей, що воювати – в їхніх інтересах 15/
По-четверте, був і матеріальний стимул. Війни приносили Риму здобич, а також нові землі. І кожен римлянин завжди пам'ятав, що після війни він чи його рідні зможуть отримати і частину награбованих цінностей, і клаптик землі, якщо пощастить – двох рабів. 16/
Підбиваючи підсумок, про жодну справжню добровільність військової служби в домаріанський період говорити не доводиться. Римляни служили, бо це була частина соціального договору, яка регулювалася законодавчо та ухилення від неї суворо каралося. 17/
Загалом призовна система комплектування ополчення з 5 по 3 ст. до н.е. була цілком ефективною: Рим мав пристойну армію з кістяком із солдатів, які мали досвід кількох кампаній (Рим постійно воював), з величезним мобпотенціалом, жорсткою дисципліною та високою стійкістю. 18/
Так, за бойовими якостями вона поступалася кращим найманим арміям епохи, але з талановитим командиром на чолі ця армія могла бити їх. Біда Риму була лише в тому, що на кожного Сципіона, Максима чи Каміла, римська політична система народжувала десятки бездарних полководців. 19/
І те, що великі поразки часто були кінцем кар'єри для подібних особистостей нічого не змінювало в самій системі, оскільки на місце одного, цілком міг прийти інший такий самий. І ось ці шановні пани і привели стару добру призовну систему до її смерті. 20/
Криза призовної армії Риму була спричинена не її якимись поганими якостями, а тим, що "вкрай талановиті" римські воєначальники 2 ст. до н.е. тупо злили весь мобілізаційний потенціал у безлічі ганебних розгромів. 21/
Рим від Другої Пунічної війни з її величезними втратами оговтався лише на початку 2 ст. до н.е. А при цьому воювати він не припиняв. Війни в Греції, Іспанії, на Балканах і в Цизальпійській Галлії, навіть за умови перемог, досягалися ціною життів десятків тисяч солдатів. 22/
Загибель зазвичай значила банкрутство для його сім'ї воїна. Жодної соціальної підтримки для родин загиблих або втративших працездатність воїнів в Римі не було. Це теж впливало на мобілізаційний потенціал, уповільнюючи його відновлення. 23/
Чим частіше римляни воювали, особливо невдало – тим частіше їм доводилося вигрібати до дна свої мобілізаційні ресурси, ламаючи стару систему із хвилями призову. Кризи з набором солдатів траплялися після будь-яких великих поразок, які відбувалися регулярно. 24/
Коли такі поразки були одиничними, то глибини римських резервів вистачало, але варто було трапитись кільком великим поразкам поспіль, як римська призовна система починала йти в рознос. Власне в 105 до н.е. сталося саме це. 25/
Давайте приблизно порахуємо які втрати зазнав Рим через приголомшливі військові таланти його полководців з 120 по 105 роки до н.е., щоб оцінити масштаб проблеми. Виходитимемо зі звичайного для Риму розподілу, що армія складалася на 50% римлян, а на 50% із сил союзників. 26/
118 до н.е. Фракія, при Стобах. Секст Помпей. Розгром від скордисків втрати невідомі
114 до н.е. Фракія. Гай Порцій Катон повністю розгромлений скордисками, армію знищено, втрати невідомі
113 до н.е. при Нореї. Гней Папірій Карбон розбитий кімврами. Загальні втрати 24000
114 до н.е. Фракія. Гай Порцій Катон повністю розгромлений скордисками, армію знищено, втрати невідомі
113 до н.е. при Нореї. Гней Папірій Карбон розбитий кімврами. Загальні втрати 24000
109 до н.е. Долина Рони. Марк Юній Сілан розбитий кімврами. Втрати невідомі.
109 до н.е. Нумідія, при Сутулі. Авл Постумій Альбін розбитий. Втрати невідомі. Грубо можна припустити, що загальні втрати становили щонайменше 10 тисяч солдатів.
109 до н.е. Нумідія, при Сутулі. Авл Постумій Альбін розбитий. Втрати невідомі. Грубо можна припустити, що загальні втрати становили щонайменше 10 тисяч солдатів.
107 до н.е. Західне узбережжя Галлії, при Бурдігалі. Луцій Касій Лонгін розбитий племенем тігуринів. Втрати невідомі.
105 до н.е. Араузіон. Гней Маллій Максим та Квінт Сервілій Целіон розбиті кімврами та тевтонами. Загальні втрати від 100 до 120 тисяч (50-60 тисяч римлян).
105 до н.е. Араузіон. Гней Маллій Максим та Квінт Сервілій Целіон розбиті кімврами та тевтонами. Загальні втрати від 100 до 120 тисяч (50-60 тисяч римлян).
І це лише великі поразки про які відомо, а так римляни зазнавали суттєвих втрат і в переможних битвах. Оскільки приблизні втрати відомі тільки по 2 битвах і ще для одного грубо оцінюються, нижня планка втрат це 70 тисяч солдатів. Верхня ж знаходиться в районі 150-200 тисяч.
А тепер згадуємо, що на кінець 2 століття до н.е. чисельність римських громадян за цензовими списками складала близько 400 тисяч. Тобто лише за 15 років Рим втратив від 17 до 50% всіх військовозобов'язаних громадян. Так, оцінка груба, але дає змогу зрозуміти масштаб проблеми.
Коли після розгрому при Араузіоні сенат почав шукати кого б ще мобілізувати, то виявилося, що взагалі немає кого. Навіть не дивлячись на те, що народ розумів, що варвари вже на кордоні Італії, а військ у ній взагалі немає і треба щось робити.
У минулі роки римляни в таких ситуаціях оголошували загальну мобілізацію: загрібали всіх чоловіків із 16 років і старших, хто міг тримати зброю, навіть пролетаріїв та рабів. Це був крайній захід, тому що якщо і він не спрацює, тоді кінець і смерть.
А тому, розуміючи все це, ті самі люди, що нещодавно просували на важливі посади безталанних ідіотів, змушені були запросити кризового менеджера Гая Марія, який мав план. Він лише створив в Республіці професійну армію контрактного типу, скасувавши ценз.
Ось саме маріанські легіони формувалися в основному в добровільному порядку (хоча система мобілізації ще тривалий час зберігалася), а ключовим стимулом були обіцянки хорошої зарплати і роздачі землі. І це спрацювало, щоправда, посилило політичну кризу.
• • •
Missing some Tweet in this thread? You can try to
force a refresh
