Post

pure vessel

@prekrasnii1

Sep 30 • 56 tweets • 18 min read • Read on X

Два роки з підписання контракту 🫡

Хочу посвітити єбалом для соціалізації та і собі нагадати шо було

Перша спроба потрапити на війну по мобілізації в червні. Для того, щоб отримати повістку, довелося отримати статус ВПО у Львові. В ТЦК потім виявилося, що їх не цікавлять хлопчики до 27 і я пішов додому зі змішаними почуттями

Своє аскетичне програмістське життя я вирішив перервати, приєднавшись до 47 окремого штурмового полку. Над вибором особливо не думав. На той момент набір туди був для мене знаком ✨

На співбесіді першою пропозицією для мене прозвучало діловодство, бо я очкарик і не давав конкретної відповіді на питання "За скільки ти пробіжиш 10км?" (Їбу за скільки? Я велосипедист!). Відмовившись від того, погодився на посаду старшого навідника в артдивізіон

В ТЦК мене окремо проводили по кабінетах без черги і пройшов би я ВЛК за 2 дні аби не питання психіатра "Чи звертались ви колись за психіатричною допомогою?". Моя ствердна відповідь забезпечила мені 2 тижні поїздок в психлікарню, яку я відвідував за рік до того

Все було ок. Я зібрав всі доки. Працівники ТЦК дуже раділи моєму вибору зачіски. Допомогли мені зі списком речей і базових ліків (все потім знадобилось). Далі очікував на відправку

В Десні мені дуже пощастило з групою ❤️. Більшість йшла в 47 (дуже дохуя вийобувалилсь тим, навіть гурівці вели себе скромніше). Нас поселили в окремому від більшості бліндажі з парою служивих солдатів. Нічого окрім шикувань за 10 днів не було

Урок ніхуя не роблення пройшли. Далі звикаємо бути худобою. Трансфер від Десни до кордону з Польщею. Це пізда. Описувати не хочеться. 4 крази тентовані везуть 130+ людей і шмотки. Один з сержантів-конвоїрів набухався до ригачок і отримав по єбалу від іншого сержанта

Знову стаємо людьми після перетину кордону. Літак до ЮК, взліт, корм, приземлення, овації. Брифінг про заборону єбати перекладачок, отримання речей, знайомство з канадцями і відправка на тренувальну базу

З однозначно корисного були такмед (мало і досить обмежено) та стрільби. Ми не бачили лопат, один раз нам показали, що от існують дрони і вони літають у небі. Дуже заважав мовний бар'єр та жахливий рівень деяких перекладачів. Так ми стали "елітою"

Перший контакт з УЖЕ бригадою. Чуда не сталось. Ми повернулись в ЗСУ. Невизначеність, похуїзм, робіть шо хочете, але сидіть тут. Ну нам ще було норм, бо вже мали зимові речі, а от мобіки, які прибули на наступну ніч, спали на картонках і вкривались ним

Посади ми собі обирали самостійно аби там були вільні місця по штату. На той час було багато розчарованих відсутністю вакансії штурмовика XD. Я ж потрапив в самохідний артдивізіон, куди і планував, але номером обслуги

Середній вік у дивізіоні був 35+ (а зараз він непропорційно до старішання збільшився через сзч і нові поповнення), воєнний досвід був може у 5%, командири батарей пенсіонери-мусора, взводніки - піджаки (50/50 норм)

Перші пару місяців це наряди, ранкова і вечірня перевірки, побут. Присилали якихось пожилих інструкторів на годину, які нам впарювали ТТХ 2с3 і визначення дирекційного кута напам'ять. На цьому етапі понесли перші фінансові втрати і втрати ж/с від синьої кулі

Аби мати хоч якусь зайнятість, я визвався бути діловодом, що допомогло мені на людей подивитися і себе показати не як чмоню в оверсайз куртці вітровологозахисній. Тут я навчився казати "слухаюсь" і одночасно ричать в отвєт командірам, бо суть "нас єбать как нєбо красіть" уловив

Почали збирати списки людей на навчання за кордоном. Я в них не потрапив і зрозумів, що мій комбат має план залишити мене в діловодстві. Перестрибнувши через його голову, я вписався на останні вільні місця в іншу батарею на підвоз бк

До нас прибув новий командир батареї. Цивіл, воював у 15-16 в 93й та з перших днів повномасштабки в 30й бригаді. Про нього я можу говорити безупинно, частіше негативним тоном, бо він зкурвився з часом, але це мій найкращий командир со фар. Зараз він відійшов від справ

Перед відправкою у Німеччину нам розповіли які ж ми все таки рекси і ще взимку повідомили какая же вєлікая слава нас очікує на Запоріжжі. Але вже більшість самі про себе говорили, що ми тікток бригада Залужного і насміхалися над адептами Маркуса

Навчання американцями було організовано посередньо. Години навчання обмежувалися контрактом перекладачів (знову частина з них була дуже низької кваліфікації). На наші різноманітні питання про техніку отримували відповідь "У нас цим техніки займаються" або "Відповідь є у мануалі"

Взагалі враження про американських військових склалося як про великих дітей, які захотіли у summer camp. Один мені говорив, що ці навчання - це перша змістовна діяльність, якою він займається в армії. Фото з біотуалету на базі

Ну енівей там ми освоїли техніку на базовому рівні. Мені поступила пропозиція стати взводніком замість одного офіцера, бо він "окунь" і не ініціативний. У нас перевівся один командир гармати і я мав стати на його позицію. Це стало моєю особистою пасткою, бо я застряг посередині

Через декілька тижнів в Україні ми отримали свої Паладіни. Технічний стан у них був жахливий, тільки 2 з 4 були бг. Місяць ми власними засобами їх приводили в терпимий стан. Масла і паливо нам видали перед відправкою на бойові

Торецьк. Наша батарея прикомандирована до іншої бригади. Після трьох днів експлуатації посипалася третя гармата і теж відправилася на ремонт. Кумедно згадувати як один КГ пробувши тиждень на гарматі відповідав, що заміна не потрібна і він "Ще не навоювався!" 😝

Було дивно спостерігати спокійне життя людей, особливо дітей (циганських але все ж) в зоні постійного обстрілу арти. Спілкуватися з термоядерними ватніками, які розповідають про радіоактивні хмари, які рухаються на Європу і наркомана Зеленського, який вже стільки народу вбив.

Перші обстріли серйозно убавили ентузіазм. Один рекс: 21 рік, тату ссо на груді, досвід звільнення Київщини (за його словами), одразу сказав, що воювати немає за шо і взагалі він вже не хоче тут бути. Один екіпаж кинув гармату після підарської заборони, але повернулися

Тут вже наш комбат вигнав з батареї двох офіцерів і йому прислали ще одного. Молодий піджак, трохи невпевнений, але, на мою думку, робочий. Для комбата він одразу потрапив в категорію "окунів". Найсерйозніший гріх - позивний Шеф (став Валєрчіком)

Перший конфлікт комбата з дивізіоном був через те, що вони форсили протиланцетні сітки на вогневих, а він казав, що то хуйня. Так ми зробили декілька позицій і працювали з них тільки для фото

В останній день на напрямку ми понесли втрати, я мав заряджати останній 13 снаряд в гарматі і в цей момент щось дуже гучно в'єбало поруч. Заховавши гармату, ми ще нічого не розуміли і чекали продовження. Виявилось то була ракета, яка прилетіла в зенітників на нашому прикритті

На місце одразу приїхала поліція подивитись що то було і почула стони. Був один поранений і один загиблий, під час огляду почався прицільний обстріл і одного поліцейського поранило, але він все одно допомагав тягти 300го до швидкої, яка вже чекала, але це не врятувало його життя

На наступний день ми відправились в Оріхів. Вскрили хату і з'явилися власники через 5 хвилин. Спочатку всі бикували, але в якийсь момент комбат сказав, що наші смерті будуть на їх совісті, бо доведеться селитися в гіршу хату без підвалу. Так ми отримали ПУВБ на весь контрнаступ

У нас ще було тижні три до початку наступу і ми вперше почали взаємодіяти з бригадою. Виявилось, що взаємодія хуйня, трансляцію хуй знайдеш, карусель ще ніхто не освоїв, стріляли без спостереження часто. Також хотіли щоб комбат або соб сиділи на позиції з дронщиками 🙂

За декілька днів нас познайомили з погодинним планом. На ранок ми вже стоїмо гарматами поруч з Роботине і стріляємо по селу до якого так і не дійшли за весь наступ. Також у нас втік командир гармати, який більше всіх кричав, що у них найкращий екіпаж і як він хоче вбивати

На вечір наступу ми вивели 4 гармати, підвезли бк з серйозними запасом і змушували себе вірити, що все пройде по плану. Вдень невдало штурмувала сусідня бригада і ми то просто слухали, наш наступ мав початися з темрявою, але одразу були якісь зміни таймінгів. Енівей ПОЧАЛОСЯ!

Ми стріляли по плановим цілям і було багато технічних проблем на трансляціях, то це вилилося в частково стрільбу без спостереження. По плану о 5 ранку я отримав команду на перекат і ми погнали в Новоданилівку. Там ми не зробили жодного пострілу і поїхали назад, бо дуже близько

Вдень вже було зрозуміло, що якась хуйня. Вежа лежить, гармати затихли, декілька годин взагалі без цілей на батарею, вогневі позиції, які ми собі напередодні відмітили, ще зайняті піхотою. Розгубленість відчувалася усюди

Згодом все стало відчуватися рутинніше і ми в перший тиждень батареєю знищили декілька танків і солнцепьок. А від начальників звучали фрази "Наша пєхота нє умєєт воєвать", "Всьо дєржится на артілєріі..." і тд

Бк було просто йобом, безліміт. Відстрілювали ми його дуже часто на турбуючий вогонь, бо ефективнішого використання для нас не придумували. В якийсь момент ми слідкували за публічним обговоренням на дозвіл касетних боєприпасів і не могли зрозуміти чим же ми тоді вже стріляємо

В серпні вже бк поменшало і нам вже не завжди вистачало на день. Оперативні чергові довго звикали до повідомлень про відсутність бк і продовжували сипати цілі. Також почали просити людей в піхоту і першими відправили алкоголіків і пройбщиків. Вони швидко звідти втекли

Одного разу на позицію приїздили французькі журналісти познімати і через день після відео ту позицію розібрали. Водій втратив свідомість від падіння плити, коли запригув на своє місце, але все ж таки вивіз її. Там залишилась у вогні і під завалами м992, зранку виїхала своїм ходом

Був випадок, що прилетів підарський снаряд в декількох метрах, але не розірвався і мені тільки насипало асфальту у відкритий люк під час стрільби. Через пару тижнів на цій позиції з 9 пострілу підари влучили в наш гараж, але в інші ворота та ми змогли виїхати, броня з'їла осколки

Каби зайобували, постійно пролітали над головою. Але наші вп вони не вражали, тільки поруч. В один вечір над вп пролетіли пару кабів і як потім з'ясувалося вони влучили в штаб нашої бригади

У кінці вересня/жовтня інтенсивність зовсім спала і я відправився у планову відпустку в Італію. Паралельно зі мною їхав чувак з позивним Варшава і він став першим у нас хто скористався можливістю безповоротно покинути Україну. З відпустки я вже повернувся на Авдіївський напрям

Тут нас очікувала оборона Степового і взагалі склалося враження, що бригада забула про свій дивізіон, бо піхота прибула раніше, а ми ще були на Запоріжжі і стріляли пару снарядів на день

Перші дні ми відстрілювали свої запаси, а на день отримували 10-30 снарядів. Це було для нас дуже незвично. І таке продовжувалося аж до пройоба Очеретиного. Максимум на день отримували 50 снарядів

Атмосфера на Донбасі здавалася страшнішою, сірішою, але як потім мені здавалося, що небезпек було менше ніж на Запоріжжі, до втрати Авдіївки ми майже не відчували підарського кбб, на удачі каби прилітали на вже пусті від нас позиції

Комбат остаточно заєбав нашого лейтенанта і той перевівся в мінометку. Наче норм себе відчуває там. Комбат і його подсоси досі використовують його ім'я як образу. Я часто срався з комбатом(бля про нього можна окремий тред), але тут я виявився єдиним, хто може його замінити

Найбільше мені в армії заходила діяльність СОБа, бо в ній хоч трошечки можна поекспериментувати і попрацювати головою. Два періоди, коли комбат уїжджав в Київ на декілька тижнів, були найкращим часом для мене в армії

Втома наздоганяла піздєц, я проєбав відпустку прохворівши, тяжка взаємодія з комбатом, який топить тебе в негативі (його щоденна мантра "Намі командуют долбойоби!"), неможливість спокійно стріляти поки він за спиною, трохи особисте шерше ля фам. Я здувся і зараз онлі КГ з червня

Це піздєц нудно, ще й з пройобом Очеретиного ми стали постійно відступати і все частіше стикатися з вогнем у відповідь. Мало які позиції були у використанні довше тижня. Також стали активно вигрібати людей в піхоту і це серйозно збільшило кількість сзч

В нашій батареї поранені були тільки двоє від випадкових кабів в райони зосередження. Всі інші покинули батарею через піхоту або сзч (в основному сзч). Більше половини початкового складу батареї вже немає в рядах