Сьогодні тред про ацтеків. Взагалі крім Риму мене завжди захплювали цивілізації Месоамерики. Вони не знали заліза, колеса й коней, але створили величні цивілізації та досягли значних успіхів в інженерній справі, архітектурі, сільському господарстві. 
Назву "ацтеки" правильніше було б вимовляти не через "ц", а через "с". В іспанській мові буква "Z" називається "сета" й читається як "с", але в українській усталився варіант "ацтеки" на основі німецької фонетики. При чому самі ацтеки себе так не називали.
Ацтеки належали до етнічної спільноти науа і говорили мовою науатль. До цієї мовної та етнічної групи належали багато племен, які населяли долину Мехіко. Ацтеків часто ототожнюють із плем’ям мешика.
Колись на місці столиці Мексики розливалось озеро Тескоко. Це було найбільше з п’яти озер у долині Анауак. Його глибина була невелика — усього близько двох метрів. На одному з островів цього озера в 1325 році було засновано місто Теночтітлан.
Назва міста, ймовірно, походить від імені легендарного вождя мешиків на ім’я Теноч. Після іспанського завоювання на руїнах Теночтітлана Кортес заснував місто Мехіко. Цей топонім, як і назва держави Мексика, походить саме від мешиків.
До ацтеків на території Месоамерики існувало кілька великих цивілізацій. Історично першою вважається давнє місто Теотіуакан. Розквіт Теотіуаканська цивілізація пережила у 3-5 ст. Після цього місто занепало, і жителі його покинули.
Наступною великою цивілізацією були тольтеки. Вони створили державу зі столицею в легендарному місті Толлан. Нині це місто в Мексиці називається Тула-де-Альєнде. Проте починаючи з 11-го століття через внутрішні причини цивілізація тольтеків слабшає та занепадає.
Цим скористалася група племен, що жили на півночі Мексики та півдні сучасних США. Вони мігрують до центральної Мексики. За рівнем розвитку ці племена сильно поступаються тольтекам. Тольтеки називають їх чичимеки, що буквально значить "собачі люди".
До цієї групи племен входили й мешика – майбутні ацтеки. Саме нашестя чичимеків прискорило падіння тольтецької держави. Ацтекська легенда про переселення народів містить згадки про вісім племен: атомі, калуа, акалуа, чалька, шучимілька, тепанеки, куетлауак і мешика.
Ацтеки, з’явилися в долині Мехіко на початку 13 століття. Ацтеками їх назвали інші мешканці долини Мехіко за назвою їхньої міфічної прабатьківщини — держави Ацтлан на півночі. У перекладі з науатль "Ацтлан" означає "Країна білих чапель", а "ацтек" — "Людина з Ацтлана".
Де знаходилася ця країна — неясно. Більшість вчених вважає, що легендарна прабатьківщина ацтеків знаходилась на північному заході Месоамерики, на території сучасного мексиканського штату Наярит.
Предки ацтеків були землеробами. Вони вирощували типові для цього регіону культури — маїс і гарбуз, жили в невеликих селах і не знали міст. Що змусило їх залишити обжиті місця й вирушити шукати нову батьківщину? Є дві основні версії — зміна клімату та міжусобні війни.
У народів науа є міф що вирушити в дорогу їм наказав бог Уїцилопочтлі. Цей період в історії ацтеків називають періодом мандрів. Шлях ацтеків був звивистий. Спочатку вони пішли до пустель на півночі, потім до столиці Толлану, і лише в середині 13 ст. прийшли до долини Анауак
Ацтеки прийшли в долину Мехіко останніми. На той час землі вже були густо заселені чичимеками й тольтеками, з’явилися нові міста-держави. Найзначущими серед них були Аскапоцалько і Кулуакан.
Нових сусідів у долині Мехіко зустріли недружелюбно, і вони довго не могли створити своєї держави. Об’єднана армія міст-держав розбила військо мешика, але їм вдалося знайти спосіб існування. Ацтеки вступили на службу до різних ворогуючих між собою правителів.
Оскільки в регіоні тривали постійні міжусобні війни, вправні найманці були в ціні. З одного боку, з ацтеками почали рахуватися, а з іншого — місцеві правителі не були зацікавлені в тому, щоб це войовниче плем’я створило свою державу.
Їх відтіснили в малопридатні для проживання місця на болотистий острів Тескоко на якому роїлося від змій. Тут вони заснували місто Теночтітлан. За однією з версій, причиною вигнання ацтеків стали їхні жорстокі звичаї. Про це розповідають кілька легенд.
Згідно з однією, донька правителя племені тепанеків мала вийти заміж за вождя ацтеків. Проте заручини припали на день релігійного свята, і замість шлюбу дівчину принесли в жертву. Розлючений батько розлютився і пішов війною на ацтеків, яким довелося сховатися на острові.
Водночас місце для будівництва міста, на перший погляд малопридатне для життя, могло бути обране ацтеками свідомо, виходячи з практичних міркувань. По-перше, у водоймі багато риби і птацтва. По-друге, озерні води створювали натуральну перешкоду для ворогів.
У 30-х роках XIV століття в прибережній зоні озера Тескоко виникає ще одне ацтекське поселення — Тлателолько. До 1371 року ацтеками управляють військові вожді, а самі ацтеки перебувають у залежності від міста Аскапоцалько й служать в армії цього міста.
Першим справжнім правителем ацтеків став Акамапічтлі — син ацтекського вождя і дівчини зі знатного тольтекського роду. Він став засновником династії і отримав монархічний титул тлатоані, заклав основи державного ладу, запровадив перші закони.
Теночтітлан із скромного поселення перетворюється на місто. Місто забудовувалося за генеральним планом. Для розширення території створювалися дамби. Розташування на острові визначило особливості побуту й вимагало від ацтеків складних інженерних рішень.
Будинки зводилися на палях. В епоху правління Акамапічтлі замість очеретяних хатин починають будувати кам’яні будинки. Для захисту від повеней місто оточують дамбою. Для водопостачання міста будують кам’яні акведуки, адже солона вода з Тескоко для пиття не годилася.
Основою господарства стали плавучі сади — чинáмпи, які дозволяли збирати кілька врожаїв на рік. Їх створювали на мілководді з зв’язаних кошиків, укріплювали камінням і обсаджували вербами. Основними культурами були маїс, боби, чилі, помідори, гарбуз, насіння чіа й амаранту.
Храми ацтеків називалися теокалі, вони являли собою чотирикутні кам’яні піраміди. Головний храм Теночтітлана, Темпло Майор, був присвячений богові Уїцилопочтлі. Його почали зводити ще за правління Акамапічтлі в останньому десятилітті XIV століття.
Переломний момент в історії ацтеків - середина першої половини XV століття. На тлі міжусобних династичних воєн у тепанекських містах-державах ацтеки вступають у боротьбу як самостійна політична й військова сила. До влади приходить Іцкоатль, четвертий за рахунком тлатоані.
Створюється коаліція з трьох міст-держав, яка увійде в історію як Потрійний союз і закладе основу імперії. Крім Теночтітлана, до нього входить місто-держава Тескоко народу акальуа, а також Тлакопан, одне з тепанекських міст-держав, яке повстало проти влади Аскапоцалько.
Головою союзу стає правитель Теночтітлана — верховний тлатоані. Титул тлатоані традиційно прирівнюють до імператорського, хоча насправді це не зовсім одне й те саме. Слово "тлатоані" в перекладі означає "той, хто добре говорить".
Правитель був верховним жерцем і верховним головнокомандувачем. У уявленні ацтеків тлатоані — посланець богів, господар землі й володар усіх своїх підданих, що ріднить його з абсолютним монархом у звичному для європейців розумінні.
Проте Тлатуані була виборною посадою, хоча це й не були вибори в сучасному розумінні цього слова. На самому початку Тлатуані обирався знаттю й представниками простого народу, керівниками кварталів Теночтітлана.
Згодом виборчий орган скоротився до чотирьох осіб — одного судді, одного воєначальника, одного аристократа й одного представника простого народу. Кандидати в тлатоані завжди були з числа найближчих родичів попереднього монарха. Загалом в ацтеків було 11 тлатоані.
Найвідомішими з них були Монтесума I, який за десять років завойовницьких війн суттєво розширив територію ацтекської держави, Ашайакатль, якого за його походи проти сапотеків часто називають ацтекським Олександром Македонським, і найвідоміший — Монтесума II.
Він увійшов в історію, з одного боку, як мудрий і справедливий правитель, але з іншого — його нездатність адекватно оцінити загрозу з боку іспанців і вжити належних заходів стала однією з причин швидкого падіння ацтекської імперії.
Його часто називають останнім правителем ацтеків, хоча формально це не так. Після нього було ще два тлатоані — Куіутлатек, який правив лише чотири місяці, і Куаутемок, останній правитель ацтеків.
Суспільство й держава ацтеків характеризуються як ранньокласові, вони мали риси родового ладу. Кожен член суспільства належав до сім’ї, яка була частиною роду. Суспільство було ієрархічним, сформувалася класова структура, поділ на аристократію й плебс.
До аристократії належала вища спадкова знать і жерці, служителі культу, які відігравали важливу політичну й ідеологічну роль у житті ацтекського суспільства. На нижніх щабелях ієрархії знаходились землероби, ремісники, рибалки й торговці.
У містах вони жили кварталами, що складали громади. Кожна громада мала земельні наділи, школи та храм на честь свого бога-покровителя. Іноді громади формувалися за родом діяльності, наприклад, існували громади торговців, землеробів або ремісників.
При цьому ремісники займали вищий статус серед інших вільних членів громад. Найбільше цінувалися майстри-ювеліри та виробники виробів із пір’я. Суспільство ацтеків було рабовласницьким, але система рабства значно відрізнялася від античного рабства і рабства колоніальної епохи.
Рабство у ацтеків більше нагадувало договірну залежність, воно мало особистий характер і не передавалося у спадок. Після смерті господаря більшість рабів набували свободу, а ловити втікачів міг лише сам господар або члени його родини.
Культ війни та постійні військові походи стали однією з основ існування ацтекської держави. Опорою тлатоані була його особиста гвардія, складена з найвідважніших воїнів. Основу армії становило громадське ополчення. Воно складалося з населення залежних від ацтеків міст-держав.
Ця система дозволяла ацтекам збирати загони, що значно перевищували сили будь-якого супротивника. Ацтекське військо поділялося на загони по 8 тисяч осіб, які, у свою чергу, ділилися на тактичні одиниці від 20 до 400 осіб.
Основним елементом військового спорядження були бавовняні обладунки, просочені сіллю і зі шнурівкою на спині - щось подібне до європейських лінотораксів. Воїни були озброєні списами, метальними списами, луками, мечами та кинджалами.
Ацтеки не знали бронзи та заліза, тому ріжучі та колючі леза їхньої зброї виготовлялися з обсидіану – вулканічного скла. Незважаючи на удавану крихкість, меч із обсидіановим лезом був грізною зброєю.
За спогадами іспанських конкістадорів, досвідчений ацтекський воїн міг одним ударом такого меча відрубати голову коню. Це звичайно дуже сумнівно і нагадує кулсторі, тим не менш поза всяким сумнівом удар таким мечем по незахищеному тілу міг бути фатальним.
Військова служба була практично єдиним доступним для ацтеків соціальним ліфтом. Усі юнаки проходили військову підготовку і завдяки постійним війнам мали шанс проявити себе. Для просування по військовій ієрархії ацтекський воїн повинен був захоплювати полонених.
Ставши воїном, юнак переставав стригти волосся до захоплення першого полоненого. Бути довговолосим воїном більше трьох років вважалося ганьбою. Якщо воїн за цей час не зміг захопити полоненого, то військова кар’єра для нього закінчувалася, і він повертався до мирного життя.
Елітою були воїни-орли та воїни-ягуари. Щоб увійти до цих каст, воїн мав захопити 4–5 полонених для жертвопринесень. За статусом вони відповідали знаті, їм дозволялося пити пульке (алкогольний напій із соку агави), мати коханок та бенкетувати у палаці тлатоані.
Ацтеків часто називають жорстоким і кровожерливим народом через криваві культи та жертвоприношення. На відміну від інших культур доколумбової Америки, у ацтеків ці ритуали набули масового характеру й стали частиною ідеології.
Частиною військової культури ацтеків були так звані квіткові війни, які проводилися між воїнами різних міст з метою захоплення полонених. Кожне місто виставляло невеликий загін яким бився з таким самим загоном іншого міста. На переможених воїнів чекав жертовний вівтар.
У пантеоні ацтеків було багато богів. Найважливішими були Уїцилопочтлі – бог війни та сонця і Тескатліпока – бог-спостерігач. Також ключовим був Кетцалькоатль – бог вітру, що подарував людям маїс. Ці боги формували ідеологічну основу ацтекського суспільства.
Один із ацтекських міфів про створення світу зображує Уїцилопочтлі та Тескатліпоку як двох братів-близнюків, які перемогли чудовисько, що нагадувало гігантського крокодила, розрубавши його навпіл. З частин чудовиська виникли небо і земля, на якій оселилися люди.
Людям було дозволено обробляти землю, але за це вони мали підживлювати богів кров’ю. На цьому міфі була побудована ідеологія ацтекської держави. Саме тому вони постійно захоплювали полонених та приносили їх в жертву.
Одним із головних божеств пантеону багатьох індіанців Месоамерики був Кетцалькоатль. За легендою, він відплив за вселенське море, що позначало для ацтеків край відомого світу, і обіцяв повернутися зі своїми синами, ознаменувавши тим самим кінець світу.
Цей міф зіграв на руку Ернану Кортесу, завойовнику імперії ацтеків. Деякі ацтеки прийняли іспанців за дітей Кетцалькоатля. Важливе місце у пантеоні також займали боги, які опікувалися землеробством: Шіпе-Тотек, бог рослин, Уеуетеотль, бог вогню, та Тлалок, бог дощу.
Космологію індіанців відображає Камінь Сонця – це величезний базальтовий диск. Ацтеки вважали, що вони живуть у П’ятому Сонці. Під Сонцем розумілася Всесвіт і людська цивілізація. Тобто, за уявленнями ацтеків, до цього вже існували й загинули чотири світи.
Відповідно, кінець світу, апокаліпсис, був у їхньому світогляді цілком очікуваним явищем. У ацтеків було два календарі: сонячний і ритуальний. Перший складався з 365 днів і використовувався для сільськогосподарських робіт.
Другий складався з 260 днів. Ацтеки ділили час на періоди по 52 роки, кожен такий період називали "новим вогнем". Саме з такою періодичністю календарі збігалися. Завершення кожного "вогню" несло в собі загрозу.
Тривожні часи для ацтеків настали у 1517 році. До Монтесуми дійшли перші відомості про таємничі кораблі, що прийшли з-за моря. Це були іспанці. У 1518 році, за схваленням губернатора Куби Дієго Веласкеса, загін на чолі з Ернаном Кортесом вирушає в експедицію вглиб континенту.
Відбулася безпрецедентна зустріч двох цивілізацій. Різниця у світогляді, уявленнях про світ, рівні розвитку і військовій організації зіграла не на користь ацтеків. Монтесума обрав миролюбну тактику, обдаровуючи Кортеса і надсилаючи йому наложниць. Але це лише розпалило іспанців
Іспанці прагнули захопити незліченні скарби Монтесуми. На відміну від європейців, індіанці спокійніше ставилися до золота і не вважали його дорогоцінним металом у звичному для нас розумінні. Доленосна зустріч представників двох світів відбулася 8 листопада 1519 року.
При Кортесі була перекладачка-індіанка на ім’я Малінчі, яка стала його наложницею. Вона увійде в історію під європейським ім’ям Донья Марина. Під час тієї зустрічі Монтесума був взятий в полон.Дні ацтекської імперії були злічені.
Менше ніж два роки знадобилося Кортесу, щоб зруйнувати імперію. У травні 1521 року війська іспанців та їхніх союзників підійшли до Теночтитлана, а в серпні місто було взято. Цивілізація ацтеків пішла в історію.
Є кілька причин такого швидкого колапсу цивілізації ацтеків. По-перше, імперія ацтеків була крихкою зсередини. Залежні племена не були в захваті від панування ацтеків. Під час правління Монтесуми постійно спалахували повстання.
Багато індіанських племен підтримали Кортеса у боротьбі проти ацтекського іга. Союзниками іспанців стали тлашкаланці – давні вороги ацтеків. У іспанській кампанії 1521 року їх підтримали понад 100 тисяч тлашкаланців. Таким чином, чисельна перевага ацтеків не була очевидною.
По-друге, важливу роль відіграли відмінності у рівні озброєння та військовій тактиці. Вогнепальна зброя іспанців не лише визначила їхню технічну перевагу, а й мала психологічний ефект. Ацтеки сприймали її як гнів небес, а іспанців – як людей, які вивергають блискавки.
Також іспанці принесли з собою невідомі індіанцям європейські хвороби – віспу і чуму. Від цих хвороб у індіанців не було імунітету. Це також завдало сильного удару як по їх чисельності, так і по бойовому духу ацтеків, які бачили, як невідома недуга вражає їх, але оминає іспанців
Дослідники зазначають, що поряд із практичними причинами поразки ацтеків визначальною стала й прірва у світоглядах. Кортесу вдалося обернути культурні й релігійні особливості ацтекської цивілізації на свою користь.
Проте нащадки ацтеків живуть у Мексиці й донині. Сьогодні мовою науатль розмовляє півтора мільйона людей. Ацтекські символи та назви міцно увійшли в культуру й самосвідомість сучасних мексиканців.
А ацтекські слова такі як томат, авокадо, чілі, текіла, агава, койот, какао, мескаль та багато інших увійшли у всі мови світу. В тому числі і до нашої.
Друзі, якщо вам подобаються мої треди, будь-ласка задонатьте трохи гривнів на збір на пташки для 3-ї штурмової бригади. Це насправді дуже важливо
https://x.com/Legatus_SPQR/status/1882424766188888408
@threadreaderapp unroll
• • •
Missing some Tweet in this thread? You can try to
force a refresh
