друзі, мушу вам зізнатись, що я без применшення захоплююсь рівням шизи в головах наших співгромадян, які на повному серйозі затирають ніби-то це УКРАЇНА не хоче завершувати війну.
це реально один з найбільших успіхів росіян, для якого їм практично і не треба було нічого робити.
я захоплююсь тим, як все це відбулось.
людська голова - це дуже класна річ, в яку можна запхнути все, що завгодно. навіть думки, що коли вас бʼють по писку, то це ви в цьому і винні, бо надто міцно тримаєтесь.
виявляється, що це наше начальство (дай Боже йому здоровʼя), а не Росія, ніяк не нажреться і не хоче підписувати мир.
уявіть, що в одну хату вдерся грабіжник із сокирою, побив вікна, прибив свиню і виносить телевізор.
а хазяїн замість того, щоб застрелитись і таким чином встановити вічний мир, раптом почав відбиватись. а вся вулиця в цей час починаю плювати в хазяїна і кричати: через нього ми не можемо спокійно спати, якби грабіжник вже все виніс, то пішов би пити пиво і настав би спокій!
це геніальне наїбалово самих себе. ти - заручник "мілітаристського режиму". дуже зручно, щоб поскоріше далі піти пити каву. треба, прости Господи, просто перестати стріляти, бо некомфортно жити в невизначеному стані.
кожен має право бути дурнем, але дехто користується цим правом з особливим натхненням. прагне спокою за рахунок власного знищення. і навіть ненавидить тих, хто ще досі бореться, бо кожна новина про війну нагадує йому про власну нікчемність.
друзі, як ми всі до цього дійшли?
моє розчарування - це насправді жах від того, що люди можуть бути настільки нікчемними, щоб оцінювати свій комфорт і свою каву важливішими за своє власне імʼя. це прекрасна, неймовірна, найкраща в світі угода.
• • •
Missing some Tweet in this thread? You can try to
force a refresh
дорогі друзі, сьогодні ми з вами відзначаємо вже другу річницю епохальної події - трагічної для країни, але щасливої для окремо взятої людини.
два роки тому Валерій Федорович, поправивши окуляри, прийшов на ВЛК.
але не на ту ВЛК, де кажуть, що відсутність голови - це необмежено придатний, а на справжню, де сидять лікарі і дивляться медичні діагнози.
- пане Головнокомандувачу, - кажуть йому лікарі, - Вам треба негайний дембель, інакше від вас скоро лишиться лише памʼятник Герою Нації.
і от Валерій Федорович вирішує, що служба і війна - це добре для спадщини, але погано для здоровʼя і каже: ну, треба - то треба. бере папери про стан здоров’я, які в умовах воєнного стану є єдиним легальним квитком у світле майбутнє, та йде шукати нормальну роботу.
як усім нам стало відомо з новин, нове найвище військово-політичне начальство вирішило зайнятись проблемою мобілізації та СЗЧ.
системно це справді одна взаємоповʼязана проблема, бо більшість СЗЧшників накивають пʼятами з армії ще з БЗВП до розподілу в постійні частини.
а чому?
можу із твердою впевненістю сказати, що кількість СЗЧ з навчальних центрів дуже суттєво зменшилась би, якби у перші дні мобілізації в ТЦК та на розподільчих пунктах до людей би ставились як до людей тупо б хоча б просто РОЗМОВЛЯЛИ ЯК З ЛЮДЬМИ, а не як зі скотом.
наприклад, дуже велику роль у рішеннях людини, яку мобілізують, відіграють її найближчі родичі - батьки, жінка, діти.
і на що ж будуть налаштовувати цю людину родичі, якщо після мобілізації з вулиці людина тиждень, або два знаходиться непонятно, без звʼязку і без нічого.
начальство нарешті анонсувало якусь роботу над проблемами мобілізації та СЗЧ.
з цього приводу ми вже маємо певні напрацювання.
оскільки держава, як усім відомо, має буде чесною і справедливою по відношенню до людей, які її захищають, пропонуються наступні кроки:
потрібен якийсь закон, що просто той, кого спіймали в армію, той лох і він там назавжди. кожну згадку від військових про якісь поняття "після війни" та взагалі думки про життя поза межами армії чи цивільну роботу треба прирівняти до думкоСЗЧ і карати рівноцінно з СЗЧ звичайним.
треба офіційно ввести якісь суми, за які можна легально на певний час відкупитись від армії. в телемарафоні і через патріоичних лідерів суспільної думки будемо розповідати, що це не хабар, а патріотичний внесок у спільну справу на здобуття перемоги та на майбутнє нашої держави.
друзі, на фоні невтішних подій з неймовірною скорботою вимушений вас усіх вчергове за ці буремні дні засмутити, але по мобілізації не буде ніхуя позитивного ані в найближчі дні, ані в найближчі тижні навіть якщо от зараз отак взяти й захотіти та ВИРІШИТИ щось робити.
справа в тому, що для збільшення обʼємів і темпів мобілізації саме по собі тільки так зване ЗАКРУЧУВАННЯ ГАЙОК (єдине, про що вистачає ума тут у всіх мріяти) дасть тільки більшу жопу.
для покращення ситуації треба в комплексі не одна, а як мінімум дві речі:
а) збільшувати штат і кількість ТЦК *тікаю*. «ікс» людей не можуть технічно мобілізувати більше «ігрика» людей по процедурі n.
сьогоднішні ТЦК технічно просто не можуть мобілізовувати вам більше 10-15 людей на день, з яких половина розійдуться додому в СЗЧ ще задовго до війни.
ці роки ми якось далі живем життя: працюєм, гуляєм, женимось, хтось знову воює, а хтось народжує дітей. і, можливо, будем і далі ще якось жить.
а Григорій Матяш загинув вже цілих 10 років тому.
тоді у Пісках був сонячний і тихий ранок.
ми почули один єдиний приліт і глухий вибух із сусідньої позиції, а через годину вже стояли над Блеком у морзі в Красіку.
Блек ковав у Пирогові під замовлення зброю. він самостійно вивчив англійську мову і тоді був єдиним з нас, хто міг спілкуватись з іноземними дурналістами.
після війни він дуже хотів поїхати у мандри Світом. не містами, як турист, а в якісь далекі пустелі та гори.
через два тижні після загибелі Блека наш підрозділ остаточно вивели з передової.
хтось воював далі, а хтось у наступні роки намагався влаштовувати своє цивільне життя.
президент каже, що зосереджений на питаннях війни.
але тільки на питаннях війни, але не на питаннях військових, бо питання військових не підписуються і не вирішуються роками.
тобто правильніше сказати, що президент зі ставкою зосереджені на питаннях ігрушки-стратегії.
бо перші півтора роки війни президенту було похуй на тимчасово непридатних бійців після поранень, які не могли звільнитись зі служби, але при одночасно й не могли займати ніяких посад та отримувати зарплату та бомжували поза штатом по обриганих частинах за 700 гривень на місяць.
більше двох років президенту було похуй на інвалідів, які отримали її в армії.
тупо до травня 2024 року ці люди не мали права звільнитись з армії, бо у воєнний така підстава для відстрочки від служби була, а от для звільнення вже з діючої армії - не було))))