Thread by @zhemchuzhnykova

наша Ізоляція і Глибинні мрії

восени 2013 до нас у Донецьк з США приїхала прекрасна режисерка театру українського походження Вірляна Ткач і поет Сергій Жадан. вони робили проект для нашої прекрасної Ізоляції "Глибинні мрії", хотіли показати, про що мріють донеччани і якось пов'язати це з історією регіону.

спочатку оголосили публічно про збір історій. у певний день треба було прийти в певне місце і в порядку живої черги по одному заходити до кімнати. там Вірляна та Сергій ставили тобі багато різних запитань про мрії, бажання, плани... все записували на аудіо, а ще робили фото.

потім вони досліджували історію Донбасу. ми потоваришували під час цих розмов, тож потім водили їх своїми улюбленими місцями нашого неймовірного міста, відвідували музейні виставки, розповідали ще тисячі історій.

зрештою, Сергій Жадан написав чудові щемливі вірші на основі побаченого-почутого, які Вірляна Ткач майстерно вплела в сценарій постановки.

постановка була імерсивна і дуже крута. коли ми вже як глядачі прийшли на нашу Ізо, то рухались певним маршрутом, аби її побачити і відчути. зокрема, там був темний тунель, де в закутках ховались актори, які зачитували шматки текстіа про регіон, його історію, культуру людей.

а після темного тунелю ти потрапляв у світлий простір, де кольорові промені малювали картинки-асоціації, а всюди лунали голоси людей, які розповідали про свої мрії - ті самі, які записували під час розмов.

ще була локація зі світловими кубами, де були фото "голосів". власне, на фото куб зі мною. і кілька локацій, де безпосередньо грали актори. найбільш вражаюча, певно, була ціла купа землі, яка теж активно використовувалась акторами.

а потім прийшла пізня осінь 2013...

хто б міг подумати та уявити, що, наприклад, озвученим тоді мною планам і мріям, навіть на найближчий період часу, так і не судилося збутись до тепер...

після вимушеного переїзду, десь за рік, Вірляна та Сергій знову сконтактувати з людьми, яких записували, аби розпитати про теперішню ситуацію й теперішні мрії. Жадан написав ще більш щемливі вірші. тепер вже про переселенців. а Ткач поставила спектакль, що розривав мені серце.

вона запросила нас, переселенців із Донецька до Києва, які записували ці мрії, взяти участь у постановці фактично Глибинні мрії-2, але тепер вже вживу. так я спонтанно зіграла кілька спектаклів у театрі Леся Курбаса та на Гогольфесті. але це вже геть інша історія.