11 Ukrainian political parties suspected of collaborating with Russian invaders have been suspended until martial law ends. On social media we can see a lot of false interpretation of this event as of president Zelensky made a fascist turn and banned main left-wing parties.
• Opposition Platform — For Life:
An ultra-conservative party that spreaded conspiracy theories and hatred towards LGBT. Its cooperation with the occupiers is so undisguised that we don't need to mention it once again. In essence, OpFF was the main agent of Russia's influence.
• Sharij's Party:
The leader of the party is an outspoken Nazi who hates Roma, Muslims, blacks, homosexuals, and everyone whom the Nazis are supposed to hate. At the same time, he is fighting 'Ukrainian Nazism' led by president Zelensky who is ethnical Jew.
• Progressive Socialist Party of Ukraine:
Nazbol vortex, religious fundamentalists, racists and Russian ultranationalists. Aesthetically it was a cheap cosplay of North Korea. At the end of the party's life, it simply supported pro-Russian presidential candidates.
• Socialist Party of Ukraine:
Party was captured by OpFL member Ilya Kiva. The former leader Alexander Moroz moved to Belarus to glorify the wisdom of dictator Alexander Lukashenko, and the former ideologist moved to the occupied Crimea and accepted Russian citizenship.
• Opposition bloc:
Former zealots of fugitive pro-Russian President Viktor Yanukovych, who begged Vladimir Putin to bring troops to Ukraine to suppress the 2014 revolution. A party of corrupt officials and obvious collaborators.
The other parties — Nashi, Left Opposition, Union of Left Forces, State, Socialists, Vladimir Saldo Bloc — have never been real political actirs and occasionally emerged during the election as spoilers (except of Saldo who ended as an undisguised collaborator).
The Ukrainian left had no contact with them, and I assume that the parties were controlled by the head of this ultra-conservative collaborationism.
Martial law is a time of tough decisions. In addition, I personally would not call temporary suspension of collaborating parties as something brutal. This is not imprisonment or extrajudicial executions.
At the same time, the Ukrainian left — the real left, not the red-brown, bloody shit — is currently fighting against Russian fascism or helping the front.
• • •
Missing some Tweet in this thread? You can try to
force a refresh
Операція зі знищення російських стратегічних бомбардувальників і реакція на неї вкотре підкреслює кілька речей, давно очевидних, але досі не до кінця зрозумілих широкій публіці як в Україні, так і за кордоном:
1. Росіяни — як вуличні задираки: коли даєш їм здачі — смертельно обурюються й обіцяють помститись, хоч і почали перші, а ми — взагалі не збиралися ні з ким битись. Себто вони розглядають украхнців як цапів-вібувайл і вважають, що наші удари у відповідь — це несправедливість.
Отже, росіяни атакують нас без причини, ми атакуємо їх у відповідь, а вони шукають приводу пояснити, чому це було незаконно. Цапи-відбувайли не дають здачі, а ми порушуємо цю сакральну традицію. Зрештою, росіяни продовжують свої атаки навіть без жодної відповіді з нашого боку.
Пам'ятаю, як Ремарк описував траншейні будні німців наприкінці першої світової. Ресурсів мало, їжа погана, навіть якісних бинтів для перев'язки немає — дають паперові. Натомість вороги — американці — ситі й курять досхочу сигарети. Відчувалося, що Рейх вперто воює з останніх сил.
Подібне було і в Гашека, коли він описував, як австро-угорські солдати носять форму не по розміру й днями очікують обіду — і це ще на початку війни. Склався літературний стереотип, що погане забезпечення війська = передвістя поразки.
Не знаю, наскільки цей стереотип справедливий, але російські солдати жаліються, що їм нема чого їсти, пити й вдягати, а їхня кепська військова медицина доступна навіть не усім пораненим, яких до того ж дуже часто повертають на фронт без лікування. А у нас...
Сьогодні навіть у соцмережі TITKOK розповідають, що причина ненависті нової адміністрації США до України — Кьортіс Ярвін, він же Mencius Moldbug.
Багато років тому я досліджував рух «Темне просвітництво»/«Неореакція», але крім кількох задротів це нікого більше не цікавило.
🧶
Здається, саме зараз час пірнути у це лайно, бо воно вже починає впливати на наше з вами життя.
Згідно з чутками, фактичний президент США Ілон Маск надихається неореакційними ідеями через ідеологічно заангажованих колег по високотехнологічному сектору, один з яких — Пітер Тіль.
Отже, в загальних рисах Темне просвітництво/Неореакція/NRx — це такий собі похмурий кіберпанк, в якому репресивні фашистські практики поєднуються з монархічними ідеалами, лібертаріанською утопією, агресивним сексизмом і расизмом.
Стикався за всю службу з кількома випадками СЗЧ. Перший раз був з новеньким, якого перевели з теплої посади в бойовий підрозділ — утік напередодні свого першого виходу, після чого кидався гранатами в Києві. Його затримали, але невдовзі він об'явився... Як столичний поліцейський.
Другий раз був з водієм, який забухав після похорону побратима. Щоправда, до самого похорону, куди його відпустив командир, він не доїхав. За пару днів протверезів, повернувся і пообіцяв, що більше не буде. Отримав догану і з тих пір сумлінно крутить баранку та ремонтує корчі.
Третій раз був з бійцем стрілецької роти, який утік ще в попередню ротацію під Бахмутом. Він вештався п'яний по Києву в комендантську годину й нарвався на патруль ВСП. Я тоді виконував обов'язки заступника комбата й почав готувати екіпаж до столиці.
Третя ночі. Синій загадково затирає руки, а його обличчя світиться наче в дитини, яку от-от поведуть по іграшки. Щось задумав.
– Командир домовився, зараз в'їбем по них з вантажного дрона. Ой шо буде. Ти теж готуйся. Вони як повилазять, постріляєм к хуям.
Очі Синього випромінюють маніакальну пристрасть, а його окуляри зловісно блищать у світлі моніторів. Всі кажуть, що цей довгий, худорлявий чолов'яга схожий на британського актора Джейсона Стейтема.
У приміщенні командного пункту навіть висить роздруківка — обличчя Стейтема і Синього, що дивляться один на одного. Я б сказав, Синій насправді схожий на французького філософа Мішеля Фуко, причому після відвідин українського паноптікону.
Ясний червневий день і суцільна тиша. За останні кілька годин — жодного пострілу, але після ранкових мін знімати броню не дуже хочеться. Так і сиджу у повному спорядженні, з сигаретою в зубах. Мерзенний Marlboro — якась ментолова версія.
У нас на базі цілий ящик цього лайна, яке ніхто не хоче курити, але завжди бере одну-дві пачки про запас. Я теж прихопив із собою цю зелену пачку, поцятковану японським складовим письмом.
У нас непогане укріплення. Таке враження, що колишні мешканці цього села готувалися до війни, бо збудували собі підвал, обшитий товстезними залізобетонними плитами, ще й зі справжніми рейками для підтримки стелі. Місця тут небагато, але вдесятьох якось вміщуємось.