З цікавого про так звану woke agenda. Днями переглянув продовження старого фантастичного серіалу Quantum Leap — там де великий вчений, пацифіст і гуманіст відправлявся в минуле у тіла випадкових людей, щоб змінити історію на краще.

🧶 У свій час (1989 рік), мабуть, серіал був аж надто прогресивним — там і про необхідність закінчити холодну війну, бо в СРСР живуть такі самі хороші люди, як і в Америці, і все таке інше. А от нові сезони — це просто нічний жах MAGA-патріота, але з маленьким нюансом.

Київська абетка від ChatGPT

Операція зі знищення російських стратегічних бомбардувальників і реакція на неї вкотре підкреслює кілька речей, давно очевидних, але досі не до кінця зрозумілих широкій публіці як в Україні, так і за кордоном: 1. Росіяни — як вуличні задираки: коли даєш їм здачі — смертельно обурюються й обіцяють помститись, хоч і почали перші, а ми — взагалі не збиралися ні з ким битись. Себто вони розглядають украхнців як цапів-вібувайл і вважають, що наші удари у відповідь — це несправедливість.

Пам'ятаю, як Ремарк описував траншейні будні німців наприкінці першої світової. Ресурсів мало, їжа погана, навіть якісних бинтів для перев'язки немає — дають паперові. Натомість вороги — американці — ситі й курять досхочу сигарети. Відчувалося, що Рейх вперто воює з останніх сил. Подібне було і в Гашека, коли він описував, як австро-угорські солдати носять форму не по розміру й днями очікують обіду — і це ще на початку війни. Склався літературний стереотип, що погане забезпечення війська = передвістя поразки.

Сьогодні навіть у соцмережі TITKOK розповідають, що причина ненависті нової адміністрації США до України — Кьортіс Ярвін, він же Mencius Moldbug.

Багато років тому я досліджував рух «Темне просвітництво»/«Неореакція», але крім кількох задротів це нікого більше не цікавило.

🧶 Здається, саме зараз час пірнути у це лайно, бо воно вже починає впливати на наше з вами життя.

Згідно з чутками, фактичний президент США Ілон Маск надихається неореакційними ідеями через ідеологічно заангажованих колег по високотехнологічному сектору, один з яких — Пітер Тіль.

Стикався за всю службу з кількома випадками СЗЧ. Перший раз був з новеньким, якого перевели з теплої посади в бойовий підрозділ — утік напередодні свого першого виходу, після чого кидався гранатами в Києві. Його затримали, але невдовзі він об'явився... Як столичний поліцейський. Другий раз був з водієм, який забухав після похорону побратима. Щоправда, до самого похорону, куди його відпустив командир, він не доїхав. За пару днів протверезів, повернувся і пообіцяв, що більше не буде. Отримав догану і з тих пір сумлінно крутить баранку та ремонтує корчі.

Баба-яга. Оповідання

Третя ночі. Синій загадково затирає руки, а його обличчя світиться наче в дитини, яку от-от поведуть по іграшки. Щось задумав.

– Командир домовився, зараз в'їбем по них з вантажного дрона. Ой шо буде. Ти теж готуйся. Вони як повилазять, постріляєм к хуям. Очі Синього випромінюють маніакальну пристрасть, а його окуляри зловісно блищать у світлі моніторів. Всі кажуть, що цей довгий, худорлявий чолов'яга схожий на британського актора Джейсона Стейтема.

Ясний червневий день і суцільна тиша. За останні кілька годин — жодного пострілу, але після ранкових мін знімати броню не дуже хочеться. Так і сиджу у повному спорядженні, з сигаретою в зубах. Мерзенний Marlboro — якась ментолова версія. У нас на базі цілий ящик цього лайна, яке ніхто не хоче курити, але завжди бере одну-дві пачки про запас. Я теж прихопив із собою цю зелену пачку, поцятковану японським складовим письмом.

Оце послухав інтерв'ю із засудженими колаборантами. Думав, там будуть якісь ідейні повстанці за російський світ, які мають чітку картину світу й не соромляться нею поділитись, особливо тоді, коли в тебе є 15 хвилин слави в Ютубі. Але реальність — жорстокіша. Ці колаборанти виявилися просто напівграмотними недоумками та мудилами — тобто, крайньо маргіналізованими людьми з дуже вузькими та обмеженими соціальними зв'язками. Вони живуть у вигаданому світі, який навіть не здатні описати. Їхня ідеологія — глибока емоція без краплі тексту.

The defense of Ukraine is a movement towards justice and peace for all, because we, Ukrainians, want to live in a peaceful region of free countries, ones with which we can build partnerships and not wait for a knife in the back.

🧵🧵🧵 We often face an accusation: if we're aiming for peace and justice, and not to oppress others, then why are we so focused on our own problems?

Проблема БПЛА в сучасній війні у тому, що ніхто точно не знає, як правильно їх застосовувати. В артилерії, авіації, бронетехніки та піхоти є підручники та настанови. Навіть якщо переведуться ентузіасти, у традиційних військ лишаться писані правила. А у БПЛА таких правил ще нема. А БПЛА — навіть ті самі «весільні дрони» — це те, що допомагає вберегти життя людей, зекономити сили та боєприпаси підрозділу. Один нещасний «мавік» дає змогу прицільно знищити групу окупантів відносно малими засобами, не розпорошуючи цінні снаряди. Так само корисні й какімадзе.

Довгою колоною чимчикуємо на штурм села. Навіть не села, а дачного кооперативу, якого немає на мапі. Наша задача — відновити контроль над хатками, що стоять на схилі обабіч старезної залізниці царських часів, похованої під товстим шаром ґрунту вже сотню років. Я тягну на собі РПГ-7, сумку з пострілами і ще додатково трофейний РПГ-30, на випадок, якщо нам перестрінеться танк. Насправді це дуже самовпевнено, бо танк, який врешті перестрінеться, буде стояти десь далеко за межами прямої видимості.

Московитські ліберали ниють, що NAFO і згадка про акулу, що з'їла пляжника в Єгипті, нібито працюють на пропаганду Путіна, бо принижують народ і, як наслідок, збивають його зі шляху істинного, навертаючи на шлях темряви й ненависті до світу.

Пояснюю, чому це не так. Т. зв. прості московити споживають інформацію з телевізора чи контрольованих мереж, що вивертають будь-яку подію чи ситуацію у виключно брехливому, вигідному режиму світлі. Сміється хтось із страждань кацапів чи ні, не має значення, бо як їм скажуть, так вони й думатимуть.

Продюсер церемонії «Оскар» Вілл Пакер вважає, що Голівуд переживає за Україну так сильно тому що її мешканці — білі. Хочеться сказати: чувак, мої пращури були такими ж рабами, як і твої, тож які тут в сраку білі? Кріпосне право в Російській Імперії було скасоване за пару років до скасування рабства в США. Суттєво ці явища не відрізнялися. В подальшому звільнені, але дискриміновані українці й афроамериканці продовжували боротьбу за свої права й ведуть її до сих пір.

Пам'ятаєте такого російського сучасного художника Петра Павленського, якого в минулому облизували як генія та послідовного радикала? Ну так от, він дав інтерв'ю, де зібрав мудак-бінго. Можна розібрати на цитати просто. «Смотри, начинается война в Украине. И что происходит? Звучат призывы: «Давайте отменим русскую культуру и русских художников». А при чем тут русская культура вообще?»

На позиції темно, вже у метрі від себе я нічого не бачу. А що коїться на землі — не зрозуміло геть. Сама чорнота.
«Лізь у окоп, я тут», — говорить мені хтось нижче рівня землі.
«Не бачу ніхуя... Ви де?» — питаю, намагаючись намацати заглиблення ногою. «Хапайся за руку», — каже голос, і я вже тримаюся за долоню його власника. Підковзуюся на мокрій глині, однак вчасно впираюся в підлогу прикладом і повертаю рівновагу. «З якого боку фронт?» — питаю. — «Не можу зрозуміти в цій темряві нічого».

Про закон 8271 — нововведення щодо відповідальності військових за порушення наказів, дезертирство, погрози командирам тощо. Тверезо та без емоцій.

🧵🧵🧵 Дійсно, існує проблема здачі позицій. Інколи солдати просто тікають без причин. Ветерани 14-го року кажуть, що таких були десятки. Можливо, і зараз таке є. Однак зазвичай позиції здають не від того, що солдати — боягузи.

На одному з напрямків збірній солянці з купи різних формувань довелося підмінити на ніч стрілецьку роту. Задача — тримати оборону від так званих «м'ясних хвиль».

🧵🧵🧵 Угруповання Вагнера зганяє сотні ув'язнених, яких завербували в російських тюрмах, прямо на позиції українських військових. Вони не рахують жертви, тому покласти 10, 50, 100 й більше людей, що просто біжуть напролом, за лічені хвилини, для них не проблема.

Мінометній батареї 204 батальйону потрібен робочий пікап/позашляховик для підвозу солдатів, вантажів і озброєння на вогневу позицію. Чергової машини для рейсів туди-сюди під обстрілами у нас немає. З вашою допомогою ми вже придбали артилерійські планшети, цифрові рації, потужні зарядні станції, термінали Starlink, теплий одяг, підсумки, зручні плитоноски й багато чого іншого.

Хто такі українці? Вам колись приходило в голову таке питання? Думаю, ніхто не буде сперечатися з твердженням про те, що українець — це той, хто визначив себе як поборника незалежності країни, в якій немає вроджених царів та аристократів, і де панує жага до вільного життя й індивідуалізму, наскільки вони можливі в умовах сьогодення.

Росіяни мстяться за принизливі військові втрати, скоюючи нові злочини, бо не можуть змиритися з тим, що слабкий ворог може проявити силу. Це «несправедливо», бо вони вважають справжніми людьми лише себе, а своїх ворогів — дешевими спрайтами, недолугими картонними декораціями. Українці для них — несправжні люди, які існують лише для того, щоб їх підкорили, а отже, мусять вмирати, якщо не хочуть підкоритися «по-хорошому». Росіян не обходить, що їхні плани та бажання — різновид недоумства.