Я собі уявляю ситуацію, в якій я ходжу під петиції про заглиблих військових і пишу: «а йому за шо давати Героя?»
Не почитавши ні тексту петиції, не розібравшись, про кого мова, що та людина зробила, та й взагалі – от просто ходжу і висловлюю свою опінію про людей, які віддали життя за державу.
Не хочеш – не підписуй. Розвели тут «комісію героїзму».
Особливо класна теза: «Що тепер – всім давати?» або «не знецінюйте нагороду»
Ви нормальні?)))
Всім не дадуть, успокойтесь.
Не дадуть навіть тим, хто заслужив.
Джусу, наприклад, не дали, хоч і було за що. Жінка загиблого побратима зареєструвала петицію, бо її рвало, що Андрієві не дали.
Я, звісно, ініціативу підтримала, але ілюзій не плекала.
Просто рідним і близьким мертвого солдата ваша опінія про те, заслужив він чи ні нахуй не всралась (вибачте) (не вибачте)
А от всі ці люди, які вичитують інших про те, що в нас в країні, ВИЯВЛЯЄТЬСЯ, війна, і що вони "відірвані від реальності", і що вони забули, і війна їх не торкається, а головне, що ми програємо війну - а це ви до кого говорите?
Тут багато пишуть про помиральну яму. Хочете я вам розкажу вигадану історію про помиральну яму?
От ви абстрактна дівчина, вам під 30. Ви живете в воюючій країні, все, що ви робите, пов'язане з війною. В вас помирають друзі, інші друзі стають переселенцями, все погано.
Типова історія, словом.
Одного дня ви зустрічаєте хлопця. Він військовий з дуже небезпечною професією. Але ви дуже сильно закохуєтесь, і обережно думаєте про майбутнє.
А тепер коли всі заспокоїли емоції, а я якраз настільки люта, наскільки треба, хочеться написати одне: ніхуя в нас не буде нормальних медіа ніколи, якщо ми не будемо нормально взаємодіяти.
Можна сприймати чи не сприймати якийсь контент, і то ваша справа, але істерика навколо @grntmedia – це діч, яка вилізла за рамки адекватної поведінки загалом.
Вам не вгодиш.
Медіа існує не на олігархічні бабки, дається тяжким трудом, я знаю всю фактично команду – вони молоді, дуже ідейні і два роки хуярять тупо в мінуса. Так, не, сука, мастодонти медіа бізнесу, як Українська правда чи Цензор))))
Кілька слів про памʼятники і політику памʼяті.
В мене є більше думок, але їх ви якось, сподіваюсь, незабаром, прочитаєте в іншому форматі. Просто хочеться накинути акуратно на загальну дискусію.
Я вже кілька місяців роздумую про ці речі, читаю літературу, консультуюсь зі спеціалістами. Факт залишається фактом: держава на загальнонаціональному рівні провалила політику комеморативних практик загиблих українців – як військових, так і цивільних.
Окремо на муніципальних рівнях є успіхи, але це все.