Thread by @IvAnt_21

Прифронтове місто, яке чи не щодня обстрілює ворожа артилерія. Тут люди знають справжню ціну води, де купити фанеру і що робити, якщо окупант знову спробує захопити їхні домівки.
Невеликий фототред і замітки про #Миколаїв

Перше, що кинулось в очі, коли я приїхав сюди в середині травня – мало людей і машин. Після 19 місто майже завмирає. Зачиняються магазини і кафе, не ходить транспорт, у вікнах – темінь. На вулицях багато поліції, зокрема й херсонської.

Про поліцію. Раз наїхали за те, що знімав. Перевіряли документи, посвідчення. Все це норм і зрозуміло. Але по стилю спілкування – мусора. Бикували, погрожували покласти в пол і на відділок, другу порвали сумку, виривали з рук.

В центрі – наслідки ракетних ударів росіян: зруйнована будівля ОДА, готель, торговий центр. Найбільше руйнувань у Корабельному, Інгульському районах та на околицях. Тут постійні прльоти: є жертви і десятки зруйнованих будинків. На сирену реакція вже квола, а арту не попередиш.

Новий архітектурний стиль Миколаєва – фанерний модернізм. Заклади, які працюють, зашили свої вітрини, щоб хоч якось захиститися від уламків. Багато кафе, аптек, сервісів, магазинів не працюють. Але чимало й відкриті, працюють ринки. Дефіциту не відчув. Окрім палива, як і всюди.

Пару тижнів, як у місті дозволили продавати пиво і вино у будні. Раніше можна було тільки у вихідні. І якраз в одну суботу я вперше побачив бухих на вулиці. В неділю ще кілька компаній. Але по тихому, звичайно, продавали на районах і під час заборони.

Місяць #Миколаїв жив без водопостачання через зруйнований водогін у Херсонській області. Везли воду з Одеси, рили свердловини, почали брати з Південного Бугу і ще возять по місту в цистернах. Зараз вода у кранах є, але технічна. Питну беруть зі свердловин і купляють у пляшках.

Містяни згуртувалися у низку волонтерських центрів і груп. У Будинку офіцерів флоту (ДОФ) волонтери збирають одяг, медикаменти, їжу, воду та інше для військових і цивільних, які постраждали від війни, в т. ч. для переселенців з Херсонщини.

В місті дуже багато військових. Вони носяться на джипах і пікапах, бусах і вантажівках. Але люди кажуть, що з ними вони почувають себе безпечніше. Поки вони тут – русня не зайде. А в те, що такі спроби ще будуть, тут вірять. І готуються. Довкола чимало укріплень і наших сил.

В такий час радують моменти, як люди ЖИВУТЬ життя. Грають у баскет, катаються на великах, вигулюють собачок, п’ють каву на лавочках. Це та нитка нормальності, за яку треба триматися у вирі піздєца і клопоту. Саме за нормальність і спокійне життя стоять усі, хто захищає Україну.