Виклик в штаб. Треба допогти самураям девять два, змінити ТРО. Де і що ТРО не понятно. Кажуть посипались і йобнули пару бійців девятки. Показують відео села. Інферально. Горить нахуй все. Хоча далі буде
веселіше. Це була третя моя битва, яка починалась з такоі хуйні. Окей. Вижимаю по максимуму інфи між штабами. Задача виглядає залупно, але похуй. Всім прямо кажу да виглядає як пізда, але шо - ми підем і убємо всіх. Заходим. Міняєм позиціі. “- Ваші сектори вогню?” “- Та тут так
крили, ми в підвалах сиділи.” Мммм окей. Нарізаю сектора і даю задачу вгризаться. Сам піздую вдоль вулиці 4 на зустріч з сидящим на фланзі Монахом з девяткі. З дому по центру після моіх окриків вилітає граната. По розмові не понятно. Сутінки. Кажуть може ТРО залишилось.
Неразберіха. Даю доповідь. В штабіі хай розбираются. Вертаюсь.
Самі моі позиції на двух паралельних вулицях між якими 150м поле. Вулиці 4 та 3 назовемо іх так. Майже одразу по світанку помічаю, що на вулиці 4 зліва є вже підари. Метрів 30 по діагоналі. Зпочатку подумав що то
цивільний. Але ні. Невеличка перестрілка прибавлена рпг і той зникає.Вирішую познайомитись з сусідами позаду та зправа та починаю перебігати по селу. Село постійно обстрілюється. Прилітає тупо все. Хоча обстріли першого дня, в подальшому як я зрозумів ще були ні
чого так. Перебігаю від підвала до підвала. В процесі обстрілює гвинтокрил, ні якого тобі кабрірованія. Пряма наводка розбирає стіну під яку ми завалюємось з Джексоном. Тільки хардкор. Піднімаємось валяєтся мертва гуска. Джексон кричить - “не пробачім, не простім.” Поки рухаюсь
чую, як час від часу хтось пострілює з моїх позицій. Зв’язок між позиціями лежить. Зв’язок лише з самураями дев’ятки. Поспілкувавшись з усіма розумію, що підари не тільки зліва, а ще й з права на моїй першій вулиці. Вулиці 4. Повертаюсь назад. По дорозі лутаємось. Набрали два
цинка вогів жабок і пихтя тягнем до себе в обхід по селі запихнув в трофейний рюкзак. По дорозі зустрічаєм девятку вивалющуюся із бтра та перебігающі на Вокзал. Там під забором знайомлюсь з Борманом. Він підтверджує, що в домі підари. Беру в нього Шмель та РШГ і обіцяю спалить на
хуй. Курсуєм далі до своіх позицій на вулиці номер 3. Іх там було 5ть якщо зверху йти. Коли вже планую перебігати поле, до вулиці 4, перестрілка починає наростати. І зліва з руїн починають, як пацюки вилазити підари. Одночасно передають про групи піхоти з прикриттям бтр, що
рухаються зі сторони зайнятої підарами вулиці 5. Штурм. Видвігаю розрахунок кулемета та починаєм довбити їм у бік. За шиворот починає кидати також наша арта. Підбігає Джексон з рпг «- готовий працювати. - а он бачиш підар щось носить з погреба, треба уібать ось туди.» Заряд
летить точно у вхід погреба. Більше звідти ні хто не вибігає. Підари розуміють звідки ведеться вогонь та починають рівняти позицію з землею. Ховаємось. Навколишні будинки перетворюються на груди цегли. Нас записали у мерці та переносять вогонь. Виглядаю з підвала та бачу, що
підари вже через одну хату від моїх самураїв на верхній вулиці номер 4. Стоять в рядок та стріляють. Парадний стайл. В мене від випавшоі можливості аж трусится все. Беру пкм та лягаю працювать. Боги шепчуть, не те. Змінюю позицію. Вмощуююсь, як кіт у кошик. Цілюсь. Прикидую
балістику. Починаю працювать. Люди зникають.Підарів просто здуває, як листя, на зустріч до їх богів. Атака починає захлинатись. Розтягую ще більше своїх сили на вулиці 3. Борман передає зараз буде працювати моя Мальвіна. Я не проти. Викатує красуня 9ки. І розвалює к хуям вугол
вулиці 4 звідки підари лізуть. Сектора прикрито, але мені ні хуя не зрозуміла до кінця ситуація попереду. Звязок лежить. Глибоко вдихаю та біжу через поле. З вулиці 3 на 4. Прострілюване поле. Під кулями та артою. В голові лише одна думка - «Ти сьогодні не помреш.»
Вриваюсь на
позиції. Купа поранених, тяжких не має. Всі живі. Та це блять виграш в лотерею. Вриваюсь на позицію к Берсу. Він поранений один відстрілюєтся, Мирний засів в невеличкому окопі що зранку надзьобав. Поруч горить феерично хата. В підвалі забилось ще 4ро. Контужені, але похуй.
Ситуація не айс. Витягую іх і розставляю по секторам. Так, так система вогню і проча хуйня. З обох боків в вулицю починають лупити танки. Бачу як летить відірвана ворожа нога. Свій снаряд ледь не розвалює мого бійця. Трощить хати 30ка. Навколо руїни та горять рештки домів. Під
кінець дня з трофейної труби виганяю гранату у зайнятий ворогом дім зправа. Так, так отой з самого початку. Криша вилітає у небо. Із настанням ночі, село завмирає. Оманливо.
Ранок приніс нове завдання. Всі були на якомусь кіпіші. Наче типу може відходим, і будемо вести городньої бої. Зібрались біля варти, тут мій терпець почав лопатись. Відверто сказав що єбав кудись там відступать, не вібавши в сторону ворога.
В групі всі дружньо закривали.
Постирчкли біля варти і тут нова водна. Очікується прорив по Белгородке. Піздуйте робіть засаду. Нам додали рпгшніка і тіма мріі була готова. Зайняли дім та стали чекать. Скоро на підсилення добавили юнітів, що там вже була ціла армія.
В цей час з Пятихаток катив наш бтр. Один з бешкетників, попереду рішив, що то ворожий і почав шпигать по бтру. Решта дружньо присоєдинилась. Такі моменти наче зжата пружина, що вистрілює в один момент. Несеться все і одразу. Випригую на кришу,
Вся ніч пройшла під наказом кругова оборона. На ранок знов погнала замануха з нарядами на безглузді окопчики. Тут вже я рубив окуня по повній, роблячи кам’яне лице і просто відмахуючись «-Я тіко прийшов.»
Зпустившись на перший я застав, шикарний дерібан зброї. Схоже було що більшість ні хуя не розуміє, що бере. Так я собі здобув кращий тюнінг для АК - ГП25 (підствольник) і утягнув цинк,?бо вогі дефіцит. Полювання за кабанчиками той ще виклик.
Був я вообщем на третій день, вже озброєний для нормальний драчки. Але організація все ж така була всрата, тож я просто пійшов на свій етаж в очікуванні авіаудару.
В якийсь момент на етаж забіг пан Л (ім’я буде закрито, з цілю щоб не будоражить чиюсь параною).
Покімарив пару годин, зранку перепись знову повторилась. Окремой развлекухой, стало істеричне по рації - ВОЗДУХ. Кожен раз при цьому тре було хуячить в підвал, але так як ні чого не летіло, на цю тему починали забивать.
Знаєте, ота стара з дитинства історія - Вовкі, вовкі…Казки не брешуть, якщо зайобувать, то і на хуй пошлють і за жопу щось вкусить з часом… вообщем ви зрозуміли.
Ранко нас знову переписали. Організувать банду мужиків було важкувато.
На моє резонее назначте сержантів ком відділень та замів, хмикнули і многознвчітєльно відповіли, шо там по приїзду все розставлять. Ага. З ранку другого дня, вже починало все більше пахнуть пісюнами.
Залетів, ще один офіцер і запросив 10 чоловік на годину помінять срочників
Сідий дядько, поправляя окуляри, зустрів мене в воєнкоматі. Пристально мене оглянув, проягнув «-Ооо, бивалиє подошли.»Я посміхнувся і попіздив на скоросную процедуру. Сів в автобус. Хтось піздів без умолку, хтось заливав водяру. Моє наметане око знайшло
одного рекса. Той працював в свій час в компанії Азов. Маршрутка тронулась. І ось уся ця маса, різного люду поїхали на зустріч пригодам. Сумніви закрались, коли автобус поїхав не в частину дев’ять два, а в інше місце. По приїзду, на резоне питання, шо тут як. Мені брякнув старший
автобуса там все приймуть і розберуться. Ти розвідник? Там відберуть. Хааа. Панове, старт війни то мрак і ахуй. Але хто хоче екшена, той запірне і в таку дупу.
Так ось, гурьба була отам солідна. І поток просто йшов постійний. Тут, конечно стало зрозуміло, шо Харків не те що
За пораненнями, геть не встиг до дедлайну, і мій опис перших днів війни був пройобаний.
Як всі гарні історії, ця почнеться трішки раніше. 21го лютого після, признання Луганди і Домбабви вождем підарасів, як ветеран та просто громадянин з клаптиком
паперу в воєніку про першу чергу, подзвонив у воєнкомат.
Життя в мене було чудове на той момент - влаштувався в міжнародну АТі компанію (біг мані бічез), ходив у оперу з красивими дівками, парив дупу у джакузі з хлопчиками, і саме головне відпустила Революція і Перша війна.
Вообщем був, як млинчик у сметані - вкусний та гармонійний.
Так ось, там мені бадьоро сказали - «да ти не сси, будеш нужен наберем.» Думаю, окей. Подзвонять піду, не подзвонять - нехай ібашить нове покоління. Я пьозди вже нюхнув, хочу і життя пожить. Тим паче очікував, шо двіж
Одного разу мене вкрай заібав жаль цивільних і понеслось. Детально розбираю самі популярні журбинки по військовим:
«Тримайся» - за що триматись? В якому сенсі тримайся? Я не сиджу в полоні, над мною ні хто не знущається, ті проблеми що тут є не вирішуються оцим тримайся. 1/7
Ми тут хуярим підарів (інакше русню вже не називають). Усе, що тут не робиться працює на дві мети - вбивать підарів і не дати вмерти своїм.
В моєму взводі без сарказму кажуть «Ето лучшая работа в мире». Яке нахуй тримайтеся?
2/7
Можете підарам це писати. Бо це сука звучить принизливо. Мені відверто нравиться те що я роблю, і розводити нюні іншим не даю. Довго я старався переводити все в жарти після цих ваших повідомлень, але вже заєбало. Пишіть тримай нюдси я єбу, а свою жалість залиште комусь іншому
3/7