Запоріжська офензива. Рік назад. Частина 2

Через пару хвилин в рацію вийшов Фартовий та доповів:
- Нас заптурили. В нас 200 та 300.

Беру рацію у воділи та роблю коротку доповідь на комбата:

- КП мінус. Я іду на евакуацію.

Даю команду розвертати машину та їхати обратно. Комбат трішки випав з моєї відповіді, і в радіобмін вклинився ЗКБ з матом.

Куди мол я зібрався їхати? Їдь на штаб та командуй звідти. Звісно ж з його боку моє попереднє рішення здавалось імпульсивною хуйнею.

То ж прийшлось вскривати карти - маршрут я знаю, особисто був там, а водій має всі шанси проібатись по дорозі.

Швидко починаю уточнювати характер поранень. Фартовий незважаючи на власне поранення, спокійним голосом почав доповідь. Він та ще один боєць - поранення обличь та очей.

Уточнюю за домедичну допомогу - бойовий медик групи швиденько оказує першу допомогу. Поки машина вже мчить по трасі назад до зїзду, вибудовую план та починаю давати команди.

Першим має рушити група Лева з Одесою в голові - вдень він вже бував на позиції, тож знав шлях через йобану заміновану посадку. Отримав дозвіл задіяти другу евак групу мого старого батальйону - вони мають чекати на стиці посадок ГХХХХ та Аляски.

Більш менш була встановлена картина, двоє бійців були 200. ПТУР попав в окоп Чорного та офіцера (на момент мого переводу він так і не був ідентифікований, тому писать позивний поки не буду) не залишивши від них нічого. Двоє ж були середні 300, як сказав раніше.

На момент коли наварік звернув по зїзду №ХХ на грунтовку в бік, ніч повністю вступила у свої права. Обережно з фарами ми почали пробиратись назад у бік Свалки.

Петляючи між посадками вздовж мінних полей, ми добрались до точки де вигружались раніше.. Відстань до позицій була нагадую десь під пятьорку км, тож я вирішив протащити наварік максимально близько наскільки дозволить дорога до позицій.

Саме небезпечне місце було якраз клята лощина, де пару годин назад мене ледь не йобнуло фпв. Додатковим фактором ризику була вершина з якої міг полетіти птур.

Після лощини дорогу прикривав невеликий перепад в полі. Отже основна задача була промайнути цілими ці 500 метрів

Виключившиви фари, я вийшов поперед машиною та почав злегка світити собі під ноги фонариком (взявши собі в допомогу закони розсіювання світла) ведучи наварік повз спалену техніку та вирви від снарядів.

Пару раз воділа намагався мене піддавати та
заскочити у дірки в яких машина стала б намертво та все ж не без долі удачі, що сприяє зухвалим, нам вдалось затягти наварік максимально далеко, до поки дорогу не пересікла здорова вирва від КАБу. Залишвши наварік з водієм, взявши з собою Валєру Лютого та хлопа-штурмана ми вирушили в бік позицій. По дорозі я помітив тележку на якій вдень катили пораненого і дав команду Валєрі погрузити на неї воду, що валялась обабіч дороги та везти з собою.
Нести воду було в такій формі легко, і на випадок важкого пораненого було чим його транспортуватию
Попередньо вже планував, що після еваку треба буде підсилювати залишки групи та утримувати позицію особисто.

Третій марш вже давався мені з трудом, відчувалось, що на ногах лопаються мозолі і йти ставало все проблематичніше. Дійшовши до повороту на Аляску. Я зустрів одиноко ходячого ЗеСа який вигукував імена, шукаючи своїх поранених. Через певний час промайнула ще не одна евак команда, в пошуках своїх загиблих та поранених.

Тим часом, Фартовий був більш ходячий, спробував вийти на зустріч евак команді. Взявши в провідниким бійця, який прибув вдень на підсилення, та підчас переходу по стежці серед мін, у Рема (так звали бійця) зник зір із за контузії отриманої при влучанні ПТУРа по нашим позиціям.

Отримавши цю інформацію по рації, кажу, щоб просто залишались на дорозі в очікуванні еваку. Сліпий веде сліпого - оце пізда.

Зі слів Одеси він пройшов наші позиції бо боєць не відгукнувся, і далі вже повзком потрапив на позиції іншої бригади. Не отримавши від своїх кулю, перекинувшись паруй слів він повернувся назад та почне виводити Фартового з Ремом. Везучий хлоп.

Залягши на стиці посадок, де майорів сигнальний прапор для танкових атак, ми періодично окликали по позивним, проходящі групи - поки одна з груп не відгукнулась. То була друга евак група з мого старого батальйону.

Старший впізнав мене. Недовго потеревенив про старі добрі часи, на нас винирнув Одеса ведучи Фартового з Ремом.

Напоівши іх водою, я трішки поговорив з ними. У Фартового було перемотане пів обличчя, але він був живий і це завжди викликає радість, то ж я не стримався і відвісив жарт з приводу його стану, що з чого це він вирішив косплеїти свого командира та в нас тепер команда піратів.

Тим часом комбат вийшов на мене та дав команду виводити решту групи з позицій. Так як залишатись вже не було сенсу я дав відмашку Одесі йти по решту групи.

Еваку ж дав наказ супроводити моіх поранених до машини і з ними відправив Валєрчіка.

З штурманом ми ж рушили вперед ближче до посадки зустрічати другого 300го. Зрозумівши, що мої ноги більше не витримають і пари метрів, я вирішив запригнути в один з найближчих окопів та замотати їх пластирем, який завжди тягав на всяк випадок.

Опустивши ноги в окоп, відчув як берці потонули в людському желе. На дні окопа лежало схоже декілька тіл, яких жара та швидше за все наш обстріл вже перетворили в розплавлену масу.

Трупний сморід піднявся до небувалого рівня, наносячи хук по рецепторам носу. Солодкувато тлєтворні відчуття вийшли на небувалий рівень. Поряд заліз штурман.

Запоріжська офензива. Рік назад.

Зранку почалась очередна атака. Лінія Суровікіна трепещі, Гвардія наступу йде. З моєї роти участь приймав десяток в групі закріплення та група евака. До обіда все пару раз переіблось, а один боєць навіть встиг стати легким триста та радісно звалити на евак по далі з цього мальовничого піздєца.

І ближче до дванадцятої, дупи моіх бійців осіли на мальовничому рубежі під назвою Аляска. В рацію прилетів запрос від ком групи, офіцера, на воду, їжу та АКБ. Невігласи все проібали при вигрузці та годі їх за то винити. Це все ж була іх перша атака, тим паче успішна. Комбат вийшов у відповідь на мене та сказав, як відрізав:

- Доставь на позіціі всє что нужно.
В моій голові визрів план ще най він не віджав тангетку і я весело пробасив:
- Так, точно.

На той момент моі відносини з комбатом мягко кажучи були в ударі, я відверто заібався сидінням в Оріхові. Перепрошую але я старовер і вважаю, що командир поле бою має не тільки з мавіка бачити та й особисто зявлятись на передку час від часу. Тож по старій армійській традиції вирішив виконувати наказ, як зрозумів. Без уточнень.

Погрузив все необхідне в машину. Прихвати з собою в супровідники бійця з позивним Лютий, далі будем називати його просто Валєра. Валєра вночі проібався і не поіхав з групою тож став очевидним вибором прогулянки на нуль та бійця на підсилення замість трьохсотого, я запригнув в наварік скомандував вперед.

Знаєте є дні, які не задаються - це був саме такий день. В наваріке був воділа та його штурман. Обидва вночі завозили частину групи, а після були на підхваті на випадок евакуації. Звісно моя молода команда ні хуя не памятали дорогу. Благо я не страдаю топографічним кретинизмом, махнув рукою і ми погнали з вірой в Кропиву шукати з'їзд номер “CENSORE”. Ще подорозі до точки рандеву, воділа почав вкраплювати елементи хорору в нашу пригоду - раз за разом він пройобував повернути в необхідний час, ігноруя мої слова і ми розпочинали обережні маневри. Так як обабіч дороги були рясно насажені прапорці, що говорили про стан мінування. Кожен раз коли він робив розвороти я особливо сильно підвертав ноги під крісло в слабкій надії, що їх не відірве нахуй к хуям у випадку наїзду на міну.

Потрапивши на місце зустрічі, яке звісно попередньо ми проібалали нас зустріло двоє бійців з еваку - Одеса та Льова. Наварік розгрузив нас умчався назад під Оріхово, стояти на еваку та очікувати сигналу приіхати за нами.

Місце виглядало доволі непересічно: по центру дороги, що пробивалась через посадку лежили залишки танку. Лише шматки остову та траку навколо здоровенної ями.

Сформував колону ми рушили по дорозі через перпендикулярно посадці. З іншої сторони посадки була купа спаленої техніки. Нашоі техніки. Одиниць десять. Місце я одразу окрестив як свалка. Далі дорога пригала вниз у ложбину і метрів за пятсот починала круто йти угору. На верху нас зустрічали розбита гуслянка та хамер, а за ними починалась посадка з мальовничой назвою ГXXXX.

Разом з рідкими залишками дерев посадка зустрічала нас солодкуватим запахом смерті. Відчувалось, що в ній повним-повно трупів. Посадка тягнулась на десь кілометрів пять і цей запах то ставав сильнішим то слабкішим, але повністю не зникав більше ні на хвилину.

Проходячи ще одну гуслянку, м113 яка була орієнтиром, ми скинули частину сухпаів для еваку, за якими Одеса запропонував прийти потім, а зараз тягнути лише для основної групи припаси. Пойшовши далі Одеса завів нас в траншею, що була фрагментарно ціла після наших арт обстрілів.

Там я зустрів решту евак групи. Всі були дуже раді бачити ротного в цій пизді. Якщо по початку я ще сумнівався в своєму рішенні то на цьому моменті утвердився у правильності своїх дій.

Побливавшись водою, накидав план. Колону доводить до точки зустрічі Одеса там її переймає сержант з групи закріплення з позивним Фартовий, а Одеса повертаєтся. А далі сказав, що вийду сам зі своїм супровідником Валєрчіком.

Йдучи по дорозі, вдоль стручків патичків та вирв від кабів, задихаючись від жари, почав ловити собі на думці який же непродуманий наказ доводиться виконувати - нагружені ми відверто "кайфували" під палючим сонцем, в повному екіпі з купою припасів заливаючись потом.

Повз нас з поля бою пройшла евак група тягнуча блідого мужика років сорока на тачці. Час від часу десь, щось пролітало, але до мойого апокаліптичного рівня попердніх заруб не дотягувало.

Зустрівшись з Фартовим ми почали завертати на Аляску. Перпендикулярно нашій посадці йшли дві паралельні посадки. З однієї дуюасили в іншу СПГ. Підари піднасипали нашим. Війни посадок тут квітли буйним цвітом.

ЯК ВОНО БУЛО КОМАНДУВАТИ РОТОЙ

Взагалі робота ком роти мені подобалась. Хоча піздіть не стану, так дохуя в житті я не працював ні коли.

Батальйон формувався з нуля тож на старті в мене було чуть більше ніж ні хуя.

Першим кроком я домовився зі старим комбатом, щоб він в обмін на місяць лекцій для ком відділень/взводів батальйону дозволив перевести 5 бійців найбільш кмітливих у війні з мого взводу.

Паралельно намагався шукать в інших підрозділах бригади, але тут вже великого успіху не мав (знайшов лише толкового медика на посаду БМВ та персонального шофера).

Самі переводи вимагали не малого переговорного скілу та контролю. Кейси наібалова та інтриг опишу якщо буде настрій.

Ці бійці мали допомогти мені сформувать управління роти та принести мої цінності в роту (ГСР, зам по росу, старшина, та двох бійців на 1го ком відділення з прицілом на ГСВ).

Прийнявши роту я отримав 3 офіцерів після учебки (1 був в процесі переводу в іншу роту) та 95 бійців. Якість бійців була на рівні бліндажу клятого війська. Перед тим як став на посаду з батальйону вигребли більшість боєздатних в інші бати і зкинули всіх проблемних/поранених. Похуй. Почав працювать з тим що є. Прособєсєдовав кожного плюс мінус зрозумів, що маю на руках.
Через тиждень все знов переіблось і вирішили всіх не боєздатних перевести в наступний батальйон. Кек. Прособеседовав знову всіх з пропозицією продовжить службу в роті - согласилось аж двоє на додаток до здорового активу в 15 чоловік.

Вирішив зосередитись на пошуках та підготовці сержантів, щоб вистроїти каркас роти і далі поповнення б заходило (так я мрійник) під командування навчених бійців.

Ще через тиждень бат переїхав на інше ппд, залишивши мене з 162 бійцями які йдуть на перевод. Тут я потрапив в світ Шаміля. Прийшлось зосередитись на підтримці дисципліни. Я не сторонік супер затягів, але і хуй коли вивалюють теж не допускаю. Тримав баланс. В цей час додалась проблема частих перевірок.

Паралельно я вчив ттх всього можливого озброєння батальйону та робив помітки, щоб була можливість швидко передавати знання підлеглим у випадку отримання зброї. Також заглибився у дивний світ TLP та MDMP.

Після переводу більшості проблемних та переїзду на ппд до бату почалась моя паперова війна. Зпочатку допустив помилку давши на відкуп лейтенантів з учебки це питання. Був виібан і засів розбиратись сам. Неможливо якісно контролювати діловодство якщо не розумієш його сам.
В скорому часі, мої журнали почали ставити в примір на нарадах. Залишився лише контроль.
Коли прийшов Юрист на посаду зам по рос, я навіть цим не займався. Компетентний зам наше все.

Дикий ставши на посаду ГСР, як старий толковий вояка з вислугою в 10 років зняв з мене питання організації внутрішньої служби. Також активно з ним співпрацював в оцінці розвитку сержантів.

Паралельно я займався отриманням зброї та спец засобів. Зпочатку всі служби та накладні я оформляв особисто, щоб розуміти знову ж таки нюанси алгоритмів і в подальшому якісно делегувати ці задачі сержантам/офіцерам.

Іншим фронтом роботи було забезпечення роти. Провівши розрахунок скільки всього треба для повного штату почав оббивати пороги волонтерів.
Частина речей збереглась від старого взводу, а щось докупляв за свої з грошей на реабілітацію.

Забезпечення розбив на секції: авто роти, засоби спостереження, генератори, засоби звʼязку, мед засоби, шанцевий інструмент. Більшість питань вдалось закрити, нехай і не в повному обʼємі. Два мінуси які зустрів на цьому фронті:
1.Солдати халатно відносились до майна, не маючи мого досвіду виконання бойових завдань з голою жопой.
2.Де які волонтери вимагають цілування в сраку, наче їх робота основна, підчас війни, а не навпаки. В ппд поки були, я з цим мирився, мені в цьому питанні гордість не дуже ібе, але на бойових де яким людям висказався. Звісно ж як результат мінус забезпечення підрозділу. Йобнуті.

Окрема тема організація бойової підготовки. Із за значної кількості нарад особисто проводить не вдавалось, але формував список занять на тиждень та допомагав робити конспекти ком взводів, книжок читав багато тож було чим поділитись плюс власний досвід. Також часто заняття брав на себе ГСР. Раз в тиждень був обовʼязковий так мед.
Після місяця роботи, частина батальйону, що була в ппд до всього поїхала на місяць в Англію.
Окремо я знайшов курси для пілотів дронів та фпв.

Тему фпв докрутити не вдалось. Знайшов інженерів, знайшов вибухівку, провів тестове ураження. Далі поїхали на Запоріжжя і ця частина напрацювань виявилась не потрібною комбату, а самостійно із за залучення о/с до бойових дій розвивати не зміг.

Взагалі не раз ловив себе на думці, що багато процесів просто трималось лише на моїй волі.

Рагнарек. Битва за Соледар

Вимагаю дати мені рацію. Дослуховую ібушачій доклад, як групі Дока було важко, мол води не було, патронів теж. Хоча ж блять казав піздуйте забивайтесь. В них не було навітть трьохсотих. Окей. Так, ви ж блять хоть скажіть, що відходите підараси. Матюкаюсь, поки слухаю, як йобаний дід, а сам розумію, що все - в мене в тилу вже реальні підари.

Виходжу на ротного “- Прошу відійти за железку та вирівнятись зі всіми.” Перша ж думка, якби зробив я - посадив би пару кулеметників під вагон і вже через полотно хуй хто пробіжится. Якщо ця думка зявилась в мене, то очевидно, що від ворога не варто очікувати тупість. У відповідь ротний ригає коротке “- Тримайтесь.” Шо блять тримайтесь, сука. Далі, через хвилин пять додає “- З ранку буде контратака.”

Починаю вдягатись і крутити в голові, що робити з цією піздою. Ну блять, шо - піздуємо в атаку на пагорб Ж. Із-за особливості рєлєфу ця блятська точка була в рівень з третім етажем Д1. А край дороги проходив акурат під домом і завертав вліво, а отже контролюя іі я унеможливлював заход на свій район. Де ти підар пес Патрон?
Розумія, що часу обмаль і зважаючи на важливість меропріятія, збираю команду з шести своіх бійців. Піздую до полтавчан. Строю всіх. Кажу, ну шо панове, дєла наші різко стали хуйові. Треба атакувати. Зайняли пагорб підари чи ні, я не єбу в душі, але якщо ми його не займем, то нам пізда точно.

Відбираю ще додатково вісім чоловік во глове з іх головним сержантом Німцем. І в повній тиші підкрадаємось двійками на рубіж атаки. Зайняв вихідну позицію на невеличкому цвинтарі, створив умови для перехрестного вогню, передова чітвірка вриваєтся в будівлі.
Занімаєм два доми на пагорбі без бою. Ояєбу удача. Ставлю старшим Юриста в підмогу залишаю йому рекса Лео. Блять, хто раніше читав - це той чувак, що вибіг працювать по танку в свій час з незарядженим ПСРЛом. В цій хуєті він лише питав “- Куди хуярить, шеф.” Це я до того, що воїнами не народжуються мої солоденькі іми стають на війні.

Нарізав вогневі точки та задачі, роблю додаткову рекогнсциніровку вулиці зліва, з Джексоном. Даю наказ натягувать на точку бк та піздую назад. На місце своіх пацанів, що пішли на точку Ж, розводим полтовчан по передній лінії.
На ранок планую зібрать ще одну штурмову команду і провернуть всеж атаку на Д1 при підтримці з точки Ж.

Вже не роздягаясь забиваюсь в підвал і вирубаюсь на пару годин. До ранку мороз потрохи спадає, і сонце, що так чудно світило не вилазить. Фенрір проковтнув його з кінцями. Свинцове похмуре небо ахуєно доповнює ібушачий розклад на полі бою.

Готуємось без зпіху. Ретельно. Піздячка вже явно буде вже за наші життя. Поки готую групу поступає доклад від пацанів Археолога, що підари атакують з іх краю села та одна група проникла на ж.д полотно. Я блять вже в повному кільці по докладам. Ібаний ротний. На фоні відпрацьовує вертоліт.

Зміщаю свою групу на точку С. Виводжу полтавчан на заміну своїх пацанів з якими планую атакувати. Додатково відбираю двох самих бойовиків з полтавчан до себе в групу. Поки переміщаюсь між точками починає наібурювати спг з танком. Вже настільки відчуття страху притуплене, що я ходжу в повний ріст на похуях на вибухи. Один з вибухів в парі десятків метрів відправляє в мою сторону осколок. Він проносется акурат перед моім носом. Я відчуваю жар на шкірі та розумію, що ще трішки і мені б відірвало лице к хуям. Так, типова блять помилка. Обратна сторона медалі на війні від паніки. Попускаюсь і через силу починаю падать, коли свистить.

Взяв ком взвода полтавчан та придав йому ще тройку пацанів, роблю засаду в домі Г на фланзі. Сили моі занад то розтягнуті і всяке блять можливо. Інструктую іх щоб працювали з середини приміщені (підпустивши підарів якщо побачать по ближче) через одну кімнату. Фактор несподіванки і все таке, на окна кидаємо сітки від ліжок для маскування. На фоні знову починає ібурить кулемет на точці А та піздують доклади, що вже сунуть тіпи в масхалатах та кікіморах. Ігри закінчились. Зібрав свою ібаш команду та забив іі бк, піздуємо вбивать підарську групу в район жд полотна. Крадемось по вулиці між точками Ж та П. З однієї хати виринає мужик, коротко перекидаємось словами. Каже на вулицю ні хто не заходив. Вже не погано. Кажу ховайсь в підвал, бо діло пахне пісюнами. Він скриваєтся обратно.

Викидаю пару людей спостерігати за полотном і пару відправляю вперед перевіряти крайній дім, що стоїть на бугрі під прикриттям кулемету. Во дворі чисто. Втягуємось у двір та починаємо перекривати сектора. Дім на горбі і з нього контролится вхід на полотно, а по ньому і в посьолок. Засідаємо та починаєм ждать.

Тим часом починається контратака Кракена (район указаний приблизно). Навколо піздує арт дуель. Починає працювать кулемт на точці Б. В один момент доповідь Юрист 300. Ставлю старшим на точці Східа беру з собою Джексона та Фому та піздую інспектувати точку Ж, щоб зрозуміти ситуацію та назначити нового старшого. Між двома точками йде вулиця і невеличкий пустир з сухою травою. Поки рухаємось мінометники уточнюють точку з підарами, щоб відпрацювать.

Після ситуації з Мурахой матюкаюсь:
“ - Та ви хуй куди попадаєте. Тут вже занадто то близько всі стоять вперемішку.” Вони ображаються.
“ - Давайте блять удівіть. Заставте мене взяти мої слова назад”
Ложать міну акурат в дім з підарами.
“ - Ух ібать його в сраку, беру свої слова назад.”

Починаємо рух через поле. Коли перебігаєм свистять кулі. Прострілюєтся, але похуй. Юриста нормально так напіздувало осколками по ногам та його другого номера. Обох поперетягували. Поряд з ними сидів Професор (ще один срочник), спокійним голосом підтримує пацанів, а в розполазі зазвичай він був самим лякливим…
Назначаю евак групу із самих здорових полтовчан. Сам беру пекач. План простий, як три копійки. Зпочатку перебігаю пустир, я з кулеметом та два самурая, що прийшли зі мною. Далі ми хуячим, щоб ні хто навіть носа не вистромив. Евак команда пробігає і ми сйобуєм в закат. Що могло піти не так?

Акт І

На другий день прилетіла брка на атаку двух посадок. Зпочатку танки потім бтри з десантом. Короткий брифінг. На всі питання пропозиції - відмова. Коли запитався, а де логістичний рукав ворога та можливий підход підкріплень, кажуть ось тут. Давайте наведем туди 120ий міномет - відповідають та блять там арта всієї бригади буде працювать, шо ти оцей відібись. А ось тут з флангу не заптурять, що тут за ситуація - ой блять відібись, не знаєм. Додаткові засоби ураження, атаку проводить на одном участку та інше був посланий на хуй. Ну ладно, план гівно, але будем вижимать максимум. Пару годин готуємо склад бойових груп, брифінги як вести себе на полі бою та розбираємо можливі сценаріі. Зранку гружу людей по машинам. Виіджаємо на початковий рубіж атаки. Тупимо. Танки пішли працювать та були заптурєні. Десь в обід сказали виводь людей назад на ппд. Ближче до вечора повертаємось назад. Другий заход. Атака йде вже по одній посадці плюс беха під евак.

Танки відпрацювали, а бтри в процесі їзди в атаку проібали необхідний зʼїзд. Хто працював Роботіно-Прокопівка розуміє про що я. В процесі повернення ламається один з бтрів. Вночі одна машина при поверненні проєбалась. Як казав Афган - «якщо на марші жодна машина не проєбалась, то це не марш.» Вночі нова брка. Тер має одна група зайти на фланг. Окопатись. Коли почнеться атака підтримать вогнем кулемету та провести атаку у фланг. Красіво на бумагє та забули про те що у людей перші завдання. Nuf said.

Для успіху флангової атаки, попрацювать з пекачем прошу Мураху. В цій кампанії він займався моєї дроногрупою, але в Соліку він два дні майже без зупинку ібашив з пекача і ібашив не просто кудись. Видав йому трофейний пекач та двушку патронів та узгодили маневр вогню.

Всій групі нарізаю - край посадки не контрольований. Входите малими групами та окупуєтесь. Пара пекача працює по команді атакуюча група йде вперед-вперед. Чьотко. Ага, хуй.

Групу відправляєм вночі і готуємо дві штурмові групи для виїзду в коробочках. Штурмові групи на той момент вже трішки були зайобані, бо вже йшов третій день оцих готуйся-атакуй зі зміною планів.

Вночі знаходжу екіпажи бтрів, новий інструктаж - поспать? хуй. да і хуй з ним. В подальшому хоча це дасть про себе знати.

В районі 5оі починаю погрузку людей і стається як це буває все і одразу.

При погрузці вспливаює несправність дверей в одній машині, в новій проблеми з тормозами sic. Ревуть машини, матюкаються сержанти, в рацію виходить старший групи що видвинулпсь вночі - я 300, всі 300 (8 чоловік), а може й каже усім там пізда. Блять. Запрошую у кб відправить беху, ту що мала буть на евакуації. Звонить на зеленку та криє хуями. З чого ти взяв взагалі що є блять беха. На підхваті стояла ще навара під евакуацію . Кажу може відправим поближче, не ні хуя, хай поближче підійдуть. На підхваті була ще пеша моя евак група видвигаю іх. А мені нарізають задачу видвігать бтри на початковий рубіж атаки. Заїжджаєм і тут одна коробочка на повних парах вилітає у яму. Мех вод з невинним обличчям каже, тормозам пізда. Правда ж дивно коли друга машина підряд. Їду на штаб там чую в рацію, Мураха 300 - пузирі криваві йдуть. Кажу легеня пробита, накладайте онклюзивку. Потім, мені скажуть що це врятувало йому життя. У іншого передають кров на штанях під турнікетом, кажу накладайте новий - хуйово закрутили. Тут вклинбєтся комбат каже піздуй за новим бтром в інший бат, а тут медіки розберуться. Виіджаю. В рацію чую блять як несется.
До гадалки находи, зрозуміло, що раз одразу купа поранених осколкових - йобане скупчення. Але потім я не полінувався і попіздів з більшістю учасників, то ж зара буде кусок йобаноі реконструкції подій.

Так, на точку заходили, як і сказав - зпочатку трійка, перевірила, потім решта. Мураха одразу почав копатись, а решта вирішила зібратись в кучу попіздіть. Через проміжок у 200-300 метрів була посадка де тусувались підари. А вночі це дитяча відстань. І блять уібали. Перша ж міна всіх затрьохсотила. Одному бійцю вивернуло кишки, і він у цьому стані почав накладати турнікети, потім відмовився від допомоги і дійшов. Другий 200 не прийшов у себе. Молодий лейтенант витягнув на собі трьох бійців, решта змогли вийти самі. Евак мобіль забив на слова комбата і влетів прям майже до позицій. На другому заході поряд вібав каб і машину перекинуло хвилею і екіпаж евака отримав важкі контузії.

Сьогодні я вам розкажу про бій, після якого я прийняв пропозицію стати офіцером⏬️

… нашу позицію дежурно обстрілювали на протязі пару годин. Діло йшло до обіда, виповзши з окопа я розпалив невеличке багаття незважаючи на моросящий дощ. Зробив собі чай та стояв смажив ковбасу. В рацію передали, що по перехвату ворог планує провести атаку в нашій полосі. За день до була розйобана спшка в парі км, то ж я особливо не очікував чогось у нас. Наша позиція являла собою еталонний воп, з купой вогневих, сполученних траншеей та лежек. Це була така

Часто бачу допис про тупу піхоту та про гарматне мясо, ну шо ж зараз я поясню вам моі шановні обиватєлі за СУТО ПІХОТНИЙ ДВІЖ або, що воно таке ТИПОВА ОКОПНА ДРИСНЯ.

Нижче в треді поясню вам за всю хуйню ⏬️ Почнемо з розмов про мясо. Моє любиме. Ця хуйня проростає з совєтськой доктріни, ось тобі мальчік автомат - піздуй в атаку красіво помирай. Розрахунок був на масовані хвилі піхоти, виявлення оборони противника з подальшим знищенням артилерією. Як це пряцює можете побачити на

Під враженням від відео з підривом нашого бійця, хочу поділитись базою по саперці. Детонація відбувається від тиску на взриватєль. У лепестка чутливість ~8кг. Отже чим більше різкий рух тим більша вірогідність вибуху. Перше що я б рекомендував то вйобувать подалі від замінованого місця. Але зазвичай необхідність вимагає іншого. То ж слухайте

Битва у воріт Хель, частина 3

#brave_samurai #bs_hel
В ранішніх сутінках роблю ібучійший коктейль з обезболюючих, протизапальних та вітамінів і заставляю рухатись своє тіло через біль, втому та кордони можливостей. Ми продовжуєм вгризатись, ховаючи позиції серед руїн. Холод до кісток. По вулиці проходить двоє. Вони йдуть на нашу стару позицію. Підари схоже вирішили, що всіх убили. Час показати, що це не так. Виходим на полювання.

Перекидаємось гранатами. Зміщення. Моє сердце колотиться. Видихаю. Сьогодні я мисливець. Просто чекаю. Чую

Філер історіі Хель, як я ні чого не зробив та залишився живий.
#brave_samurai #bs_hel

Приходить наказ від ротного в обід - займіть край вулиці і зарийтесь. Доповідаю, що там руіна і підритись не вийде. Це там де я трофеі набирав. Через 15 хв приходить нова задача - тре зняти міни. Питаю, де вони і скільк. Відповідь хз. Питаю під ними стоять сюрпризи? Хз. Ахуєнно.Кажу зараз йти знімати міни - задача 200. Зранку якраз потій дорозі вискочив танк з бехой і навалив по нашій позиціі. Руку ледь не відірвав, не приємно. Ротний каже ну можете ввечорі

Битва у воріт Хель, частина 2

#brave_samurai #bs_hel
Викликаю ротного і кажу, якщо хочете, щоб втримав вулицю - мені треба в першу чергу толковий сержант. І пару ящиків гранат. Все буде зустрічай на точці евакуаціі. Збираю своііх поранених. Усилюю передню лінію і починаю іх виводити. Довгий час грішив, тим що особисто водив групи. Профдеформація. І ось я та 8 поранених поволі сунуть через палаюче село. Запамятовую орієнтир - палаючий амбар на виході і починаєм сунуть через поле. Наштовхуюсь на яму, розмірів з садовий участок. Зпочатку подумав, що

Битва у воріт Хель, частина 1

#brave_samurai #bs_hel

Виклик в штаб. Треба допогти самураям девять два, змінити ТРО. Де і що ТРО не понятно. Кажуть посипались і йобнули пару бійців девятки. Показують відео села. Інферально. Горить нахуй все. Хоча далі буде веселіше. Це була третя моя битва, яка починалась з такоі хуйні. Окей. Вижимаю по максимуму інфи між штабами. Задача виглядає залупно, але похуй. Всім прямо кажу да виглядає як пізда, але шо - ми підем і убємо всіх. Заходим. Міняєм позиціі. “- Ваші сектори вогню?” “- Та тут так

Перші дні війни. Частина 6, вона ж кінцева

Десь на другом тижні, прилетів наказ збиратись до нової задачі. Не пройшло й години, як наша бугімен ватага (в пончо із простирадл) летіла на старому бетері 70ці в сторону Пятихаток. Башта звісно ж не працювала. Пригальмувавши біля Баварії Моторс, ми швидко спішившись забігли у середину. Навколо літало, вибухало, вообщем ось вона війнонька. Сердце весело забилось, настрій піднявся, а бажання когось уібать було вище неба.

Перші дні війни. Частина 5

Ранок приніс нове завдання. Всі були на якомусь кіпіші. Наче типу може відходим, і будемо вести городньої бої. Зібрались біля варти, тут мій терпець почав лопатись. Відверто сказав що єбав кудись там відступать, не вібавши в сторону ворога. В групі всі дружньо закривали.
Постирчкли біля варти і тут нова водна. Очікується прорив по Белгородке. Піздуйте робіть засаду. Нам додали рпгшніка і тіма мріі була готова. Зайняли дім та стали чекать. Скоро на підсилення добавили юнітів, що там вже була ціла армія.

Перші дні війни. Частина 4

Вся ніч пройшла під наказом кругова оборона. На ранок знов погнала замануха з нарядами на безглузді окопчики. Тут вже я рубив окуня по повній, роблячи кам’яне лице і просто відмахуючись «-Я тіко прийшов.» Зпустившись на перший я застав, шикарний дерібан зброї. Схоже було що більшість ні хуя не розуміє, що бере. Так я собі здобув кращий тюнінг для АК - ГП25 (підствольник) і утягнув цинк,?бо вогі дефіцит. Полювання за кабанчиками той ще виклик.

Перші дні війни. Частина 3

Покімарив пару годин, зранку перепись знову повторилась. Окремой развлекухой, стало істеричне по рації - ВОЗДУХ. Кожен раз при цьому тре було хуячить в підвал, але так як ні чого не летіло, на цю тему починали забивать. Знаєте, ота стара з дитинства історія - Вовкі, вовкі…Казки не брешуть, якщо зайобувать, то і на хуй пошлють і за жопу щось вкусить з часом… вообщем ви зрозуміли.
Ранко нас знову переписали. Організувать банду мужиків було важкувато.

Перші дні війни Частина 2

Сідий дядько, поправляя окуляри, зустрів мене в воєнкоматі. Пристально мене оглянув, проягнув «-Ооо, бивалиє подошли.»Я посміхнувся і попіздив на скоросную процедуру. Сів в автобус. Хтось піздів без умолку, хтось заливав водяру. Моє наметане око знайшло одного рекса. Той працював в свій час в компанії Азов. Маршрутка тронулась. І ось уся ця маса, різного люду поїхали на зустріч пригодам. Сумніви закрались, коли автобус поїхав не в частину дев’ять два, а в інше місце. По приїзду, на резоне питання, шо тут як. Мені брякнув старший

Перші дні війни. Частина 1

За пораненнями, геть не встиг до дедлайну, і мій опис перших днів війни був пройобаний.

Як всі гарні історії, ця почнеться трішки раніше. 21го лютого після, признання Луганди і Домбабви вождем підарасів, як ветеран та просто громадянин з клаптиком паперу в воєніку про першу чергу, подзвонив у воєнкомат.

Життя в мене було чудове на той момент - влаштувався в міжнародну АТі компанію (біг мані бічез), ходив у оперу з красивими дівками, парив дупу у джакузі з хлопчиками, і саме головне відпустила Революція і Перша війна.

Одного разу мене вкрай заібав жаль цивільних і понеслось. Детально розбираю самі популярні журбинки по військовим:

«Тримайся» - за що триматись? В якому сенсі тримайся? Я не сиджу в полоні, над мною ні хто не знущається, ті проблеми що тут є не вирішуються оцим тримайся. 1/7 Ми тут хуярим підарів (інакше русню вже не називають). Усе, що тут не робиться працює на дві мети - вбивать підарів і не дати вмерти своїм.
В моєму взводі без сарказму кажуть «Ето лучшая работа в мире». Яке нахуй тримайтеся?

2/7

Смерть на війні лякає усіх до усірачки. Багато хто не воював думає, що смерть повсюди і життя буде обов’язково пройобане в процесі. Під час першої Пунічноі на Домбабві, я вивів три групи факторів загибелі, працюючи з якими можна пройти через полум’я війни: Ти довбойоб - дивишся у заряджений ствол, висмикуєш чеку і дивишся на гранату в очікуванні, а шо воно буде, засовуєш другу міну одразу за першою. Примірів маса. В першу чергу твоє виживання - це твоя забота, і якщо ти не хочеш вчитись то шанси бути уйобаним йдуть по експонентній.