Thread by @WT3ll

Тред про навчання в Німеччині. Частина 2
Так я був у взводі розвідки, навчали нас американські рейнджери. Програма була націлена саме на розвідку. Було три основних інструктор, ось такі мордовороти. Вони втрьох були однаково квадратними.

Шикування о 6 ранку, аби дізнатися, що навчання починається о 9. Навіщо? Американці чомусь люблять правило "Приїхати раніше, аби подовше почекати".

Перший день, знайомство зі зброєю. Нам детально розказали за м-16, усю конструкцію та основні механізми. Заняття було доволі корисним, видно що вони працюють з цією зброєю не один рік.

При спілкуванні з інструкторами, вони зрозуміли що серед нас багато людей з бойовим досвідом. деякі хлопці воювали не один місяць. Тут прийшло розуміння, що їхня програма не розрахована на людей з бойовим досвідом. Вони думали що приїдуть новобранці, а усі навчання мали стати КМБ

Ми одразу описали свої можливості, що нам необхідно (стрільби, злагодження підрозділу, та з іншими родами військ, саперна справа, польоти на дронах і тд). Вони пообіцяли що переглянуть програму, аби підлаштуватися під нас, але спойлер, майже ніяких змін не відбулося.

Заняття тривало десь 6 годин, і після обіду ми вже були вільні. Вільний час можна було проводити як забажаєш. Але розваг було не багато. Про спортзал в сусідньому таборі, та зону відпочинку ми ще не знали, а те що можна туди піти нам ніхто не казав.

На наступний день у нас мали бути стільби та пристрілка зброї. Тепер шикування о 5 ранку. Ми збираємося по повній бойовій, шикуємося і дізнаємося до початок стрільб о 9.
Продовжуємо розуміти, що створення графіків не сильна риса американців.

Плюс раннього підйому був у можливості нормально поснідати і зробити зарядку.
О 9 ми приходимо на стрільбище, за пару км від табору. Нам повідомляють техніку безпеки, а кулеметникам, що їм треба на інше стрільбище, на 11 годину. Вони були дуже задоволені, і пішли знову в табір.

Після інструктажу, ми пішли на стрільбище. Тепер ми мали чекати, аби відстрілялися усі взводи перед нами. +3 години очікування в полі. Добре що був намет з підігрівом, чай та кава в термосах.
Отже, ми прокинулися о 5, аби постріляти о 13. Чому? Не знаю

Пристрілка абсолютно стандартна, один магазин, спеціальна мішень, і пояснення як налаштувати прицільний засіб. Далі ми пішли стріляти по мішеням що падають, на 100-200-300 метрів. Ще два магазини. Після цього, я не стріляв зі зброї більше місяця.

Закінчився другий день, і нас нарешті перестали викликати на супер ранні шикування. Нарешті вони хоч якийсь графік зробили, і ми могли поспати до 7, поснідати, і на 9 піти на заняття.
Далі по плану у нас було орієнтування на місцевості, та картографія.

Тиждень нас навчали читати карти, відбивати координати, брати азимут, переводити азимут з компаса на карту і навпаки. Коли ми розказали що користуємося електронними картами на планшетах та телефонах, вони не сприйняли нас в серйоз.

Вони взагалі не сподіваються на електронні прилади, і те що ми з китайськими смартфонами і планшетах йдемо на місії, було для них дикістю.
Так, техніка може сісти, вийти з ладу, а паперова карта з тобою буде завжди (якщо не буде пошкоджена).

Але після Кропиви повертатися до паперових карт взагалі не хочеться.
Теж саме і за квадрокоптери. Концепції Мавіків і використання цивільних коптерів у них просто немає навіть в планах. Вони звісно вивчають нашу війну, але і досі дивуються що ми таким користуємося.

Для скаутів абсолютно нормально залізти на якийсь пагорб, по паперовій карті і азимуту відбити координати точки, викликати на неї арту по рації, по рації покорегувати і повернутися назад.
Звісно, бпла у них є. Літаки різного типу, але це чисто бригадний рівень.

Це чудово показує що крім війни з аборигенами в Іраку, Афгані, Сирії і тд, Американці давно не приймали участь у серйозній війні. У їхньому війську навіть немає аналогу китайському Мавіку 3, це був для нас шок.

Після лекцій, ми перейшли до практичних занять. Задачі доволі прості. Тобі дають карту місцевості, список точок з координатами, або азимут та дистанцію, і ти маєш знайти ці точки. Так ми ще тиждень ходили по Німецькому заповіднику, шукали і відбивали точки.

Якщо чесно, ці два тижні були найцікавішими, бо нас по справжньому чомусь вчили, хоча і доволі рудиментальним речам. В цей момент, доречі, я в собі побачив певний хист до читання карт.

Далі, використовуючи досвід орієнтування по картам, ми почали навчатися корегуванню. Заняття проходили у спеціальному кабінеті з великим екраном. Перед тобою велика карта, а на екрані проекція місцевості. Виглядає так, наче ти дивишся з пагорба на місцевість яка у тебе на карті.

Перед корегуванням, лекція про види артилерії, типи снарядів, протокол виклику вогню і тд. Американські скаути самі замовляють артилерійський удар, тип боєприпасу, кількість пострілів тощо.

Для них виклик арти це роз'єбати якусь одну ціль і місія виконана. Тому цей концепт наврядчи спрацює у нас, при обмеженій кількості боєкомплекту, та величезній кількості цілей.

Доречі, не жартуйте з американцями про білий та червоний фосфор. Вони дуже напряглися коли ми почали замовляти тренувальні постріли фосфором по живій силі умовного противника. Фосфором можна бити по ворожим складам. На питання, що робити якщо там будуть люди, вони не відповіли.

Навчання корегуванню зайняло три дні, і це був теж класний досвід. Навіть трошки було схоже на корегування з дрона. З'являється ціль на карті, ти відбиваєш її на карті, даєш кори, і на екрані туди б'є арта. Правда не дуже правдоподібно. Арта завжди б'є по корам які ти сказав.

Далі перший вихідний. Хоч ми і були на території Німеччині, з бази нікуди не випускали. Тому ми просто відпочивали у себе в наметах, прали речі, і просто відпочивали. Дізналися про спортзал в сусідньому таборі та навідалися туди.