Thread by @Ukrostap

Що ж, я не знаю, чи актуальна зараз ця розмова, але: УГКЦ в сучасному віджила своє і є моральним банкрутом. Я тут не про "релігія взагалі непотрібна", а просто в соціально-релігійному полі УГКЦ не має актуальних функцій, які могла б виконувати, а тому біситься з жиру.

Пам'ятаємо, що первинно УГКЦ поставала як інструмент оборони грецької віри на хвилі контрреформації, коли в Речі Посполитій численні діячі закликали жорстко об'єднувати церкву. Схема "віра грецька, підпорядкування римське" була дієвим політичним і релігійним інструментом.

Поки українці жили побіч дуже сильно католицьких поляків, цей функціонал мав абсолютний сенс. І тому після програшу в українсько-польській війні та формування потужного українського підпілля в другій Речі Посполитій УГКЦ раптом стала ще актуальнішою, ніж до того.

Сучасна репутація УГКЦ тримається на історії підпільної церкви часів СРСР, а статус фактичних "батьків-засновників" усього, чим церква себе репрезентує зараз, мають Андрей Шептицький і Йосип Сліпий. Від ідеалізованої УГКЦ Шептицького до репресованої Сліпого - природний наратив.

І звісно що він саме такий: Шептицький і Сліпий були чудовими ієрархами і політиками, вони велети свого часу. А раніше там кого брати? Єпископів австрійської доби, котрі самі репресували народну культуру? Полемістів, котрим погроми були не менш близькі за трактати?

Словом, серед нормальних ідеалів УГКЦ має переважно Йосафата Кунцевича (котрий забороняв православні богослужіння, угу, а тоді ми дивуємось, чого це православні різали уніатів) у 17 столітті, а тоді вже "народних" Шептицького і Сліпого.

Чи продовжує УГКЦ їхню діяльність? Звісно що ні. Свій особливий статус в серцях людей церква має не через особливе благочестя чи претензію на фундаментальну істинність віровизнання. Не в її статусі, з досі розбіжними календарями і відмінним від католицького текстом "Вірую".

В основі популярної історії УГКЦ лежить її культурна і просвітницька діяльність. Тому про те, що Шептицький фінансував народну освіту і "Пласт", ми колективно пам'ятаємо, а про те, що то Левицький заборонив друкувати "Русалку Дністрову" колективно не пам'ятаємо,навіть на уроках.

І тим цікавіше порівнювати потенційні цілі церкви з тим, що вона робить сьогодні. Чи загрожує україні католицтво, локальним буфером від якого вона має стати? Папа, звісно, куку на муню, але впливи РКЦ в нас мінімальні. Так, там теж багато лайна, особливо на ім'я Мєчислав, але.

Але це не загроза українському релігійному життю. Сказати б, РПЦ загроза, але й автономна українська православна церква, захищена "власною" в певному сенсі державою в нас існує. Від отримання Томосу Православна Церква України має адміністративну підтримку.

Саме відсутність потужного проправославного політичного ядра (хіба в обличчі окремих магнатів, напр. Василя Острозького) і осердя духовного життя створили релігійну кризу серед руських православних у Речі Посполитій. УГКЦ була відповіддю на політичну нестабільність руської церкви

Нині Православна церква має значно солідніший статус і більше охоплення в Україні. Актуальних релігійних пропозицій УГКЦ не має, а частина вірян і просто не розуміє, яка тепер різниця між УГКЦ і ПЦУ.
Проте УГКЦ має один дуже цінний ресурс, якого ПЦУ поки не має.

Це зв'язки в діаспорі. УГКЦ не лише підпільна церква, це ще й церква еміграції. З купою власних єпархій по цілому світу. І ви не повірите, як УГКЦ розпоряджається цим ресурсом. Я перенесу відповідь у наступний твіт, аби потягнути інтригу.

Осільки УГКЦ не вистачає кліру, щоб зайняти Почаївську Лавру, а зайняти Почаївську Лавру дуже хочеться, вона відкликає священників і монахів з діаспори. З Ватикану, з Філадельфії, з Торонто... Частина з них в Україні не бувала в цілому.

Нагадую, Почаївська Лавра - предмет суперечки між УГКЦ і ПЦУ. Не російською, а українською церквою. І заради вирішення суперечки про нерухомість на свою користь, УГКЦ жертвує сотнями кліриків у діаспорі, котрі могли б вести роботу з українськими громадами, особливо новими.

Вгадайте, яка саме церква приходить на їхнє місце. Релігійне місіонерство УГКЦ в сучасній формі не цікавить. Вони ладні жертвувати паствою по всьому світу, аби отримати перспективну нерухомість в Україні. Фактично залишати наших співгромадян сам-на-сам з російською агентурою.

Проблема російської церкви за кордоном і так була настільки ж актуальна, наскільки й ігнорована. Але тепер УГКЦ чомусь усвідомлено вирішила зробити гірше, бо так уже вийшло, що нерухомість - це практично все, що їх цікавить останню декаду. Нерухомість і моралізм.

Я залишаю осторонь монаші чини, бо вони, хоч роблять переважно дійсно гуманітарну роботу, на прийняття рішень взагалі не впливають. Те саме стосується капеланів. Але якщо глянути на структурну діяльність церкви, то там усе дуже послідовно і не про благодійність.

Афілійовані з УГКЦ забудовники, котрим не писані норми - давній бич Франківська і Тернополя. Ну, але ж заробляти не гріх. Церква має за щось будувати нові єпископські палати у скромній для паломників Зарваниці (оце недавно закінчили).

Власне, останніми роками чутно те, що раніше й подумати боялись - скарги на діяльність УГКЦ. Такі доволі зрозумілі скарги, бо зведення нових церков, плебаній і монастирів (з сучасного погляду фактично закритих ЖК) в осадах, де нема ні доріг, ні шкіл, трошки дизморалить.

А таке бувало і є регулярно. Сюди ж перекривання старих церков нітридом титану та інші покращення, за які до обурення долучаються ще й активісти з інших реґіонів. Думаю, вододілом тут буде саме знищення розписів Сосенка, створених власне під егідою Шептицького.

Я тоді писав був, що УГКЦ зрадила всі ідеали Шептицького, і стою за цими словами зараз. Всі ці роки УГКЦ було не до культурної діяльности. Вона була захоплена антиабортною і гомофобною пропагандою з одного боку (поширений у моралістів прийом), а з іншого - гаратала нові церкви.

І так можна описати практично всю діяльність УГКЦ за останню декаду: пошук внутрішніх ворогів, ігнорування дійсних загроз та інтенсивне розширення експлуатованої площі. Де в цьому церква Христова - я теж не знаю. Достатньо сказати, що кожна розмова про актуальний стан церкви

у мене вже не перший рік закінчується апеляцією до того, що ну ось же є непогані отці, на яких ми і покладаємось і до яких ходимо. А ієрархи - то ієрархи.
Тому що коли доходить до церковних питань - ми люди маленькі, на політику не впливаємо і гідности в нас нема.
Та й таке.

Дивіться шо. Цей твіт покликаний до життя моїм досвідом і знанням про стан справ УГКЦ. Він репрезентує моє враження і ставлення до сучасного стану церкви. Очевидно що називаючи мене ботом чи проплаченим, ви доб'єтеся лише бану, бо якби реальність так не заїбала, то не писав би.