"Маґура" зараз наочно показує що доволелося подолати на схід від села Роботине в неймовірно важких боях. Зайве підтвердження того наскільки це було складне завдання. І причина того, чому серед російських пропагандистів багато хто так засумував 1/
Коли ми вивчали ці окопи, в яких тоді ще сиділи росіяни, ми звернули увагу на те, що в цій зоні особливо складна і звивиста система укріплень. Очевидно було витрачено дуже багато часу та зусиль щоб так якісно окопатися саме тут, прямо поряд із селом 2/
Тут нетипово складний рельєф для цієї місцевості. Позиції побудовані на підвищенні відносно ділянки, яка серед інших використовувалися для штурмів. Тож місце було дуже перспективне і може найбільш вигідне для оборони на багато кілометрів навколо 3/
Тим не менш, ЗСУ вдалося вирішити цю задачу і пробитися. Це був виснажливий марафон. А після перегляду відео від 47 ОМБр приходить розуміння, що це було ще більш складно, ніж ми уявляли спочатку, коли тільки починали супроводжувати тут будь-які дії 4/
А отакі системи укріплень доводилося долати на північний схід від Роботиного. Фактично це лінія укріплень між селами Роботине на Вербове. Дуже важлива лінія, яку також довелося ламати неймовірними зусиллями. На відкритій місцевості з усіма труднощами, які я раніше описував 5/
Деякі знайомі продовжують постити підсумки року, а дехто «антипідсумки». Дехто в контексті війни. Побуду занудою і скажу, що під час війни підбивати підсумки календарним роком - це те щоб релевантно.
По-перше, війна розвивається нелінійно і навіть цей календарний рік можна розбивати на кілька періодів, а якщо вдаватися в специфічні деталі, то ще й в географічному розрізі. По-друге, якщо вже на те пішло, то певно більш коректно «підсумовувати» виходячи з дати початку повномасштабної війни.
Проте, оскільки кожен вирішує сам для себе що коректно, а що ні, і що аналізувати ситуацію варто постійно, то чому б ні? Напишу які підсумки/висновки чи подекуди субʼєктивні припущення прийшли в мою неспокійну голову в 2025 році.
Для мене особисто і для нашого підрозділу цей час став перехідним в прямому і переносному сенсі. Ми зіткнулися з трансформаціями як нашого війська, так і противника. Буду давати загальну тезу і розшифровувати. 1/
- Противник продемонстрував наскільки добре вміє переймати досвід і напрацювання та масштабувати їх.
Після завершення осінньо-зимової кампанії, ми на власні очі побачили і відчули на власній шкурі якісний стрибок противника в дроновій компоненті. Підрозділи fpv противника включно з Рубіконом стали грізним суперником. Ривок росіян в районі Воздвиженки супроводжувався дуже дошкульною роботою цієї складової російської армії. Просування їх в районі Добропілля, що було логічним продовженням наступу в районі Воздвиженки-Коптєвого і створена цим серйозна криза - це у тому числі їхня заслуга. Вони серйозно на це вплинули. При цьому мова йде не просто про переймання і масштабування досвіду, а про дуже масивні комплексні процеси. 2/
- Противник демонструє адаптацію цілої системи.
росіяни не просто збільшили виробництво дронів, сформували багато підрозділів бпла та кинули їх в бій. Вони вбудовують цю компоненту в загальну систему для досягнення загального тактичного результату. Так, багато що вони запозичили знову ж таки у нас, наприклад вбудовування дронарів у структуру як окремих підрозділів, так і всього війська. Проте, вони здобувають величезний системний досвід у використанні цього компоненту в наступальних діях на системній основі. Це потребує, як на мене, більшої майстерності, ніж в обороні. Простий приклад - є район оборони СОУ. Взяти його штурмом не вдається. Просочування, механізовані накати, щільні обстріли не приносять результату, наступ буксує. Що можна зробити для підтримки наступальних дій? Наприклад, ізолювати район оборони дронами-ждунами. Не просто мінувальниками, а саме ждунами, які чекають в засідці на всіх логістичних маршрутах. Коли оператор може годинами спостерігати і чекати свою ціль. А ще постійне патрулювання повітряної логістики, коли район вже ізольовано з землі. Без постачання будь яка оборона впаде. Тут питання і інженерних рішень, і спеціалізації розрахунків, які цим займаються, і їх кількості. 3/
В одному з попередніх текстів я задавався питанням про грані неадекватності москалів у плані оцінки ситуації на полі бою. Зокрема на прикладі Купʼянська і у районі Добропілля-Покровська. 1/
Зокрема мене цікавило питання чи вірить насправді хуйло в розповіді про «повністю взятий Купʼянськ» і більш позитивну мапу в Донецькій області, ніж ситуація є насправді? Чи казки про мільйон оточених батальйонів та захоплене місто - це заготовка для певної аудиторії (своє населення, американці тощо). 2/
Справа в тому, що попри любов росіян до ідіотських вигадок про ситуацію на полі бою, їхні розвідка і планування для подальших дій мусять опиратися на більш реалістичні дані. Та чи потрапляють ці дані нагору, особливо якщо мова йде не про якісь глобальні успіхи, а про рутинну роботу з просування полями і балками. 3/
By demanding that Ukraine hand over the rest of Donetsk Oblast without a fight, the russians are acting on many levels at once. I think that once they see that certain “brokers” are pressuring Ukraine to do this, they will also add a demand to give up the remaining parts of Zaporizhzhia and Kherson. 1/
This is yet another trap. No matter what, the russians will continue trying to seize the rest of Donetsk Oblast by force. They have plans and accumulate resources for this. They are doing it right now and will keep doing so. The same applies to Zaporizhzhia. 2/
At the same time, they are demanding in negotiations with the U.S. that Ukraine surrender this territory without a fight. All the talk about this zone being demilitarized is nonsense. Moreover, it looks like the russians won’t even agree to such a formality. 3/
Вимагаючи без бою віддати решту Донецької області, росіяни діють на багатьох рівнях одночасно. Думаю, відчувши, що ріелтори тиснуть на Україну, вимагаючи цього, вони ще й додадуть вимогу віддати їм решту Запоріжжя і Херсон. 1/
Це чергова пастка. москалі у будь якому разі будуть далі силою намагатися захопити решту Донецької області. В них є плани і ресурси на це. Вони цим займаються просто зараз і будуть продовжувати. Та й на Запоріжжі теж. 2/
Разом з тим, вони вимагають в переговорах зі США, щоб Україна здала цю територію без бою. Всі розмови, що ця зона буде демілітаризована - туфта. Більше того, схоже росіяни і на таку формальність не погодяться. 3/
Розмови про гіпотетичний мир зараз є дурістю не тому, що ми дуже хочемо вічно воювати. А тому, що росіяни не відмовилися від мети знищити нашу країну. Це показують "інсайди" з переговорів у Москві. 1/
Їм тисне існування нашої країни загалом. А тому вони і розповідають зараз, що їм тисне українська армія і чисельність її, яку вони не можуть диктувати, їм тисне пояс укріплень в Донецькій області, який вони хочуть отримати без бою. 2/
Я вже мовчу про бажання легалізації вкраденого, як то кажуть. Тому, зарікшись більше про це писати, повертаюсь до цієї теми, адже в нас досі інституції та частина суспільства продовжують страждати фігнею, замість того, щоб рятувати від деградації нашу оборону. 3/
Поговорімо все таки про війну на виживання. І про противника. Ми багато критикуємо підхід до управління та комунікації в наших Силах оборони. А що там в росіян? Адже в них відмінна задача від нашої і офіційна пропаганда вирішує її по-своєму. 1/
Коли ми намагаємось оцінити ситуацію і зробити якісь висновки, то опираємось на відоме нам і ніде правди подіти, на власний світогляд. Є певні дані про втрати росіян, їхній прогрес, плани, якісь дані про ресурси і економіку тощо. А як щодо невідомого? 2/
Питання навіяне ситуацією навколо деяких ділянок фронту і того як її публічно подають росіяни, та думками розумних людей. Скажімо, ми можемо прослідкувати комунікацію противника по Купʼянську. 3/