Оскільки громада за то проголосувала, то от вам гірка криниця про справи Майдану. І коли у лютому понесеться історія із закриванням частини справ у судах, щоб ви раптом не дивувалися, як же так вийшло, що настав такий пиздець)
Я не то, щоб юрист, але спробую на пальцях. Сильно не бийте, якщо шо) Тож, 29 листопада Шевченківський суд оголосив вирок Сергію Лободі – беркутівцю, який розганяв Майдан. Там умовний вирок. І навіть цей результаті ніби ок. Але є одне «але».
Покарання не буде взагалі. Чого? Бо вирок ухвалили за день до завершення строку давності, ще досі немає апеляції і вирок, як то кажуть, не вступить у законну силу. Тож пан Лобода може спокійно гуляти)
Восени говорив на цю тему з прокурорами, які ведуть справи Майдану. На жаль, не можу їх імен назвать, бо тоді треба буде писати офіційний запит на ОГП, а в мене редакції нема) Але що вони пояснювали: апеляція справу Лободи закриє за строками давності. І тут цікаве.
Почнімо з бази і трохи здалеку. Ст. 28 КПК говорить, що існує така річ, як «розумні строки» кримінального провадження. Річ дуже індивідуальна і залежить вона від складності розслідування (але щодо конкретної людини розслідування триває не більше року).
Також є ст. 318 КПК, яка нам говорить про те, що судовий розгляд також відбувається у розумні строки. А ст. 322 говорить, що судовий процес відбувається без перерв, крім часу для відпочинку. Так ще є певний перелік причин для перерв, сходіть почитайте)
Також у нас є ст. 49, але вже Кримінального кодексу. Вона говорить, що кожен злочин має строк давності. Нетяжкі злочини – 5 років, тяжкі – 10 років, особливо тяжкі – 15 років. Тяжкість визначається відповідно до покарання – 5, 10 чи 15 років.
Строк давності злочину рахують… правильно, від моменту його скоєння. Якщо ми вже говорим про розгін студентів на Майдані і Лободу – то це сталося 30 листопада 2013 року. Вирок він отримав 29 листопада 2023-го) Формально все ок)
Навіть коли справу закриють за строками давності, то суд першої інстації такий: «Єбать, а до нас які питання? У строки вклалися? Вклалися! І шо, шо там 1 день лишався?! Дуже сложна справа була, дуже сложна!»
Як ми пам’ятаємо, беркути і не лише вони активно порушували закони з листопада 2013-го по лютий 2014-го. І це пизда, пацани і пацанеси. Бо більшість міліціонерів звинувачують у тяжких злочинах, наприклад – перевищені влади. І вироків їм ми не побачим)
Бо строки давності спливли. Тому всі, хто не причетний до вбивств чи організації убивств і досі в Україні – уникнуть покарання. Беркути, які били людей 30 листопада. Які били людей 1 грудня. Які влаштували засідку на Автомайдан. Які били людей 18 лютого.
Міліціонери і тітушки, які били, викрадали й калічили людей, які фальсифікували протоколи затримання, вигадували свідків. Прокурори, які все це підпісували. Судді, які кидали людей в СІЗО. Всі ці чорти, які досі не втекли, вже й не мають тікати)
Є кілька винятків. Скажімо, убивства – там строк давності 15 років. Або ж у випадках, коли ідеться про особливо тяжкі злочини з обтяжуючими обставинами (попередня змова групи осіб і оце все) – строків давності немає взагалі.
Хто в цьому винен? В першу чергу суди і спробуйте змінити мою думку. Бо вони ніхуя не дотримуються розумних строків. Це системна проблема, про яку говорив ЄСПЛ і навіть українське Міністерство юстиції.
Судді можуть довго кивать головами і розповідати, що у всьому винна злочинна влада, бо система перевантажена, бо суддів не вистачає. І це також правда. Але як влаштувати цирк з убивства Павла Шеремета – то на це у них ресурси були(
Тут суто моє ІМХО, але велика частина суддів після втечі Януковича лишилася на своїх місцях. І вони прекрасно розуміли, що якщо сьогодні вони посадять свого колегу за втручання в систему авторозподілу – то завтра присядуть самі.
І наші суди – це не американське кіно. Тут ніхто не сидить тижнями у залі, поки суддя не вдарить молотком по столу і не скаже: «Проголошується вирок іменем України!» Неа, так не працює і ніколи не працювало.
Типовий суд по Майдану – це десь рік, а то й кілька років підготовчих засідань. Потім півроку читають обвинувальний акт. Потім ще пару років досліджують докази. Потім відводять суддю і все починають наново. А, і засідання відбувається раз на 2 місяці. По 1,5-2 години.
Крім того, є адвокатські хитрощі, які дозволяють тягнути справу до нескінченності. Наприклад, є справа про напад на Автомайдан, там 9 обвинувачених. Кожен має по адвокату. І то адвокат не прийшов, то обвинувачений захворів.
І така хуйня може тривати роками. При чому, ще на стадії підготовчих засідань. Це доволі проста процедура, на один день. На пару годин, мать його так. А потім ще й у ЄСПЛ на відшкодування подадуть. І виграють)
Шо по підготовчим. Якщо спростити, то прокурор приносить обвинувальний акт, суд на все це дивиться і вирішує: починати розгляд по суті чи послать прокурора робити все наново. Питання, яке зазвичай доволі швидко вирішують. Але не у справах Майдану.
Наприклад, моя улюблена справа про видачу стволів тітухам. Це там, де зі складу МВС зникло 400 автоматів і десятки тисяч набоїв. Останній суддя, якщо правильно пам’ятаю, отримав цю справу 2018-го. А знаєте, коли її по суті почав розглядати?
Після повномасштабного вторгнення росіян! 4 роки! 4 роки, блядь, треба було людині, аби провести підготовче. А до суду цю справу взагалі чи не 2016-го передали. Як так вийшло? А хуй його знає як.
Не прийшов захисник, не прийшов підозрюваний, срачка, болячка, відпустка, обов’язкова святкова оргія з жертвоприношенням Авакову і Вовку. Навіть якщо суд почав розгляд по суті – є 1000 і 1 хитрість, як все запороть. Окрім хвороб, скажімо, можна включити спам.
Вимагати заміни прокурорів, судді, секретаря, стільців у залі, прикувать себе наручниками до клітки, обмазаться гівном і розказувать, що саме таким чином ти захищаєш інтереси невинних хлопчиків, яких палили злі ноцисти.
Частина вини є і на прокурорах, які мали б бути трохи зліші й активніші. Наприклад, хуярить адвокатів обіцянками залучить захисника з безоплатної допомоги, якщо так триватиме далі. Та і передавати справи в суди можна було б оперативніше. Навіть на суддів скаржитися.
Хоча, скаржитися намагалися. Ті ж самі прокурори, імен яких не можна назвать, бо треба писать офіційний запит, казали, що вони за 9 років написали понад 50 скарг. Отримали аж одне позитивне рішення)
В інших випадках скарги або не розглядали, або відмовляли у розгляді. І при цьому кілька років тому один з представників ВРП мене переконував, що підготовчі засідання не можуть тривати роками. Насправді це я дурак, не знаю, в які суди ходжу)
Припинити цей блядський цирк могли б судді. Так, знову вони. Бо саме від того, як вони організують судовий процес, залежить, чи будуть у них на засіданнях їбать вола, чи будуть роботу робить. Бо суддя завжди головний.
Пан Сергій Дячук у справі про розстріли на Інститутській свого часу так всіх накрутив, що з 2016-го не відбулося всього 2 чи 3 засідання. І до нього на засідання всі ходили як зайчики і сонечки. І адвокати майже не займалися хуйньою.
Що в результаті? Як сказали все ті ж прокурори, про яких не можна говорить, ми втратим через строки давності десь 40% справ Майдану. Станом на вересень їх було майже 130. Тобто, якщо я правильно рахую, пройобано десь 50 справ.
Їх закриють ухвалами. Не вироками. В ухвалі, і це важливо, не фіксують винуватість чи невинуватість людини. Суд описує злочин і те, що відбулося під час засідань, які докази встигли дослідить. І потім каже, що через спливання строків справу закривають. Все.
А тепер уявіть, що у вас засідання почалися за місяць до закінчення строків давності і там навіть докази не дослідили. Звісно, обвинувачений може наполягати на подальших засіданнях, якщо хоче довести свою невинуватість)
Але хто на це піде, давайте чесно) Значно простіше мати закриту за строками давності справу, яка не несе для тебе жодних наслідків, ніж їбаться із судами ще рік-два, ходить на засідання, якісь докази спростовувати)
Так що от вам гірка криниця: у більшості справ Майдану не буде вироків. І справедливості теж не буде. І ми в тому теж винні, якщо чесно. Бо якби на кожне засідання приходила купа народу – то навряд би судді так їблували.
Але я чудово розумію, що роками ходить щодня в суди просто неможливо. Ну, бо є життя, сім’я, друзі, робота врешті-решт. Тому можем ще подякувати за кілька чудових судових реформ владі попередній і нинішній)
Ви думали це все?) Неа) Має бути хоч щось позитивне) Так от. Строки давності не йдуть у тих справах, де підозрювані повтікали. І так, швидше за все ці чорти бухають і пускають хмурого десь у Сизрані (сподіваюся) і їм пофіг на суд в Україні.
Проте нам потрібні вироки. В яких буде чорним по білому написано, хто і що зробив. І до чого це призводило. Вважайте це спробою осмислення державою тих подій, які відбувалися 10 років тому.
Аби жодна хуйня потім не змогла сказати, що в Україні ноцизди захопили владу і відбувся державний переворот. Бо, по факту, це був мирний протест, який через Януковича почав захищатися і вилився у, фактично, поставння проти довбойоба.
Можливо, комусь вся ця історія очевидна. Однак як досвід показує, не всі то знають. Сподіваюся, грубих помилок тут не зробив і ситуація станом на початок 2024-го у нас приблизно така. Не то, щоб дуже позитивна(
Дякую, що прийшли на мій тедток. Кидайте Максові гроші на FPV-дрони. Нині маємо 424к з 500к. Лишилося небагато.
Бо завдяки таким людям, як Макс, ми тут можем рефлексувати на тему справ Майдану українською мовою, а не валить ліс у тайзі. send.monobank.ua/jar/6Fb3iEw8G
• • •
Missing some Tweet in this thread? You can try to
force a refresh
Так, давайте поговоримо про одну чортівню, яка сильно підбішує. Точніше, мене бісить і дратує неймовірно, а вас не знаю) Всьо так, мова про секретні знання від родичів троюрідної тітки з Козятина, у якої родич в ЕсБеУ і який все точно знає.
Я ріс у доволі пересічній сім’ї, яка помірно вірила у всілякі теорії змови і, як і більшість, певно, не надто довіряла офіційним повідомленням від влади. Але при цьому регулярно ходила за неї голосувать і вірила телевізору, отакий парадокс)
Оскільки мої родичі пам’ятали 1986 рік і комунікацію комуністів, то десь з середини 90-х і до 10-х стабільно раз на рік додому приносили максимально секретне знання про чергову аварію на Чорнобильській АЕС. І при цьому обов’язково розповідали, шо треба робити.
Обіцяна історія про відкопування росіян. За вчора на банку моєму колезі Максу Соловйову наскирдували 15к, за що вам дуже вдячний. Але треба ще 145к, тому буду вас задовбувать трохи. А зараз обіцяна історія. Тред довгий, з фото. Тому готуйтесь.
Здається, це було 30 березня 2023-го. Ми з колегою @liganded приїхали на Харківщину трохи попрацювати на деокупованих територіях і нарешті написать текст про радіотелескоп (ви його вже бачили). Але працювати цілий тиждень, тож тре шукать теми. Наприклад про мертвих окупантів.
В місцевому Медіахабі нам одразу пропонують телефон Антона. Кажуть, військовий, хороший хлопець, з ним цікаво працювати і він загалом робить корисні речі. Ну, бо він відкопує із української землі росіян, які лишилися тут після контрнаступу. На фото він крайній праворуч.
А оце коли лазили по російських позиціях найшли. Губаха. Селище на Уралі, в Пермському краї, посеред тайги. Населення 18 тис людей. Економіка трималася на заводах навколо. Якщо погуглити фото - то вам почнуть показувати гарні лижні траси. Але якщо трохи погуглить-почитать...
Коротше, на північ від Губахи, через річку Косьва, було місто Верхня Губаха, в якому жило 30 тис людей. Це десь як в Адіївці. Там є заводи Коксохім і Метафракс. Перший робить кокс, другий - метанол. Очікувано, ці заводи отруювали все навколо десятиріччями. І звідти тікали люди.
Ще з цікавого, що містечко Губаха насправді мало приставку "Новая". Бо це нове місто, яке збудували для переселенців з Верхньогї Губахи. Бо через заводи у місті йшов чорний сніг. І навіть це не помогло. Люди продовжують тікати з тої діри поближче до цивілізації.
Сьогодні буде тред про одну з найскладніших зйомок за цю війну. Довго не міг ці фото вам показать, бо тре було дотриматися умов контракту. Дотримався. І тепер зі спокійною душею то можна показувати. Підрядив мене працювати мій хороший колега @oleksiifurman.
Тож, є в США медіа від AARP (American Association of Retired Persons), некомерційної організації, яка робить контент для тих, хто вийшов на пенсію. І господи як я хочу, щоб колись наша умовна Порадниця була такою ж крутою) Ну бо медіа справді непогане.
І, як і більшість медіа, люди з AARP також цікавилися війною в Україні. Настільки, що вони найняли людину, яка погодилася написати їм текст. І кількох місцевих фотографів, які погодилися познімати історію поблизу лінії фронту. А історія ця була про будинок для пенсіонерів.
Проти ночі оце про росіян згадалося. Ну бо маю гріх – родичів за порєбріком, у яких малим проводив літо. І шо вам сказать. Це був такий ад, що спробуй добери слів. І я зараз не про побут, хоча і він такий собі. Я про ставлення до інших. Буде про особисте, для наочності.
Просто на прикладі мого діда, який як був, так і залишився ідейним совєцьким воєнним комуністом. Бо дід ненавидів тупо всіх, хто не русскій. А не русскімі в нього були майже всі. Білоруси для нього були потішними тєрпіламі, наприклад.
Українців дід вважав фанатами Гітлєра і дуже хитрими зрадниками. Американці у його хворій уяві – це злі піндоси, які вигадали план Даллеса, аби развратіть совєцьку молодьож, щоб перемогти росію. Похуй, що цього плану ніколи не існувало.
Хороший вийшов День Народження. Попри погану погоду і повітряну тривогу людей, які прийшли привітати пані Галю, було дуже і дуже багато. Настільки, що довелося везти додаткові квіти, бо всім не вистачило)
Просто, ви навіть не уявляєте її емоції. Правда) Коли перехожі підходять і такі: «Ми чули у вас сьогодні ювілей? То з Днем народження вас! Можна букет?» І в цей момент варто було бачити її емоції. Мені слів не стане, аби то описати. Пані Галя не вірила у то, шо відбувається)
Бабуся плакала, сміялася, всім дуже дякувала за увагу до неї, обнімалася, фотографувалася, бажала народу здоров’я і перемоги. І щоб потім ще випить по 50 грам за то) Вона правда не знала, що люди, які побачили про неї історію в інтернетах, прийдуть її привітати)