The thread will be in English. I will be asking for retweets of this thread. So, a week ago, I went to the Desna River in the Chernihiv region to see what's happening there and how the pollution of Ukrainian rivers Seym and Desna looks. In short – it’s terrifying. A bit of context: on August 14th, the first reports started to appear about fish dying in the Seym River in the Sumy region. By the end of August, these reports were everywhere in local media, and locals were posting videos on social media showing dead fish.

Тож обіцяний тред. Селам на Чернігівщині явно треба допомога з розчищенням берегів Десни від мертвої риби. Бо місцеві громади, здається, самотужки не стягують. З різних і багатьох причин. Вчора провів день у Менській громаді. Дохлу рибу збирають старости селищ із своїми друзями. І мене можуть закидать гівном, але здається частині місцевих глибоко побоку, що у них на задньому дворі щось ото гниє.

Вже можна. У готелі в Краматорську, по якому росіяни запустили Іскандер, була група журналістів Ройтер. Один з поранених - мій колега Іван Любиш-Кірдей. Журналіст. Відеограф. Неймовірна людина, яка робить роботу. Знімає війну 10-й рік. І оце вчора він так попав(

https://twitter.com/imiukraine/status/1828036899488899388

Просто це так... не знаю, не чесно. Іван пройшов через стільки всякої стрьомної хєрні на цій війні. Стільки сил віддав цій роботі. Він буквально жив нею. Розповідав світу про нашу війну.
Іван досі у тяжкому стані в реанімації. Лікарі (і не лікарі теж) роблять усе можливе.

Okay, this will be like crying out in the desert, and Twitter is unlikely to actively show this thread in English, but we have to try. Maybe something will come of it. So, a thread about the Russian opposition for an English-speaking audience. So, what's wrong with Russian opposition? For Ukrainians, the answer here is simple and obvious, like the simplest arithmetic examples: all Russians, including opposition members, are imperialists. And most of them categorically deny this.

Важко зібрати думки до купи. Ну, бо ти бачив багато страшного за 10 років. Але приліт ракети у дитячу лікарню – це десь за межею. Ну, бо діти не мають такого чути і бачити. Тим паче, діти в Охматдиті.

Діти мають жити своє унікальне дитинство. З розбитими колінками, з абрикосами й шовковицею влітку, яка росте між будинків, з втечами на пляж із друзями, із поїздками до бабусі в село чи, чорт із ним, у табір відпочинку.

На повноцінний текст матеріалу тут нема, але тезово написати про що ми з людьми говорили цілком можна. Тут не буде чогось нового, всі речі нібито очевидні. Тож, про то, як рік тому ми каталися по енергооб'єктах і що слухали весь цей рік від розумних людей, які знаються у сфері. Власне, всі об'єкти, на яких ми були, виглядають однаково погано: розбиті адмінбудівлі, побита електроніка, спалені трансформатори. Дроти були буквально скручені іншими дротами над головою. Виглядало стрьомно, але працювало.

Найбільш цінне в таких історіях, як з ЦАРЬ-МАФом – це слухати, про що ж між собою говорять люди, які його відстоювали. І повірте, там багато цікавого можна дізнатися: і про себе, і про країну, і про світ загалом. Бо ніхто так не проклинає ближнього, як прихожанин РПЦ. «Італія унічтожила полміра! А вьі тєпєрь туда єдітє, жопомойкі!» – кричить бабуся в платочку, потім хреститься, відкриває щось подібне до молитовника, стає на коліна і медитує на схід сонця. Чи на будівельну клейонку. Важко сказати.

10 років тому була моя зміна на стрічці новин (завжди, завжди, блядь, пиздець приходився на мої зміни). Тож попасти в Одесу одразу не вдалося. Але розуміння, що росіяни качають ПіСУАР було ясно. Ну бо події відбувалися просто під копірку що у Харкові, що в Одесі. Чесно - було стрьомно. Бо на той момент ти не розумів, у місті тільки місцеві чи росіяни встигли привезти своїх туристів.
Так чи так, але за кілька днів дехто вже йшов о 6-й ранку з двома броніками ранковим містом (здається, вони були для мого колеги @oleksiifurman).

З пані Гуменюк і ОК Південь була одна показова історія. Осінь 2022-го, деокупація півдня. Треба було заїхати в село Нововознесенське, неподалік Зеленодольська. Вже деокуповане кілька тижнів як.
Чого туди було треба - бо в місцевій школі росіяни влаштували катівню. Про це ми дізналися весною 2022-го від хлопця, якого туди возили на "бесіду". Хлопець потім поночі втік, перебрався через лінію фронту. І розказував важливі речі. Не лише про цивільних, але і про військових. І от, село деокупували.

Хороші новини в такі часи – це як знайти 3 кг золота. Вони дозволяють остаточно не протекти дахом. Тож от вам хороших новин: ви пам’ятаєте пані Галю? Ту, яка продає квіти на метро Мінська у Києві? Якій росіяни хату знищили своєю ракетою? У жовтні, якщо пам’ятаєте, вона відсвяткувала 85-річчя. Серйозний ювілей у складних умовах. Ну бо як ще його назвать, коли будинок, який ти будував все життя, в один момент спалили, а тебе ще й тяжко поранило?

Пам'ятаєте, колись тут був тред про строки давності і справи Майдану?)
Так от, сьогодні цілком імовірно закриють справу про видачу тітуханам 156 автоматів і 40 тисяч патронів до них. Ну, бо строки давності спливли і вже нічого зробить не можна. І йобані очі, як же хочеться ржать Ну бо що ти вже зробиш з тими строками давності? Вони ж не тільки в Україні є. І це ніби як нормально)
Але просто вдумайтесь: тіпи видали хуйпоймикому 156 автоматів і 40к патронів. Стволи так і не знайшли в результаті. Про патрони взагалі мовчу.
І за це НІКОМУ. НІЧОГО. НЕ. БУДЕ.

Обіцяна історія про джерела. Хоча, насправді, доволі легко про це говорити, коли ти безробітний і потік гівна у твій бік не прилетить) Направду, частина медіа, за якими вчора дивився, відпрацювали норм в тих умовах, у яких були. Але то попізже. Тож, джерела. Здається, то був квітень 2016-го. Чи не перша серйозна політична криза після втечі Януковича. Арсенія Яцеюка (пам’ятаєте такого?) і його уряд хочуть відправити у відставку. Нічо не ясно, дуже інтєрєсно, колеги в цьому намагаються щось зрозуміти.

Оскільки громада за то проголосувала, то от вам гірка криниця про справи Майдану. І коли у лютому понесеться історія із закриванням частини справ у судах, щоб ви раптом не дивувалися, як же так вийшло, що настав такий пиздець) Я не то, щоб юрист, але спробую на пальцях. Сильно не бийте, якщо шо) Тож, 29 листопада Шевченківський суд оголосив вирок Сергію Лободі – беркутівцю, який розганяв Майдан. Там умовний вирок. І навіть цей результаті ніби ок. Але є одне «але».

Так, давайте поговоримо про одну чортівню, яка сильно підбішує. Точніше, мене бісить і дратує неймовірно, а вас не знаю) Всьо так, мова про секретні знання від родичів троюрідної тітки з Козятина, у якої родич в ЕсБеУ і який все точно знає. Я ріс у доволі пересічній сім’ї, яка помірно вірила у всілякі теорії змови і, як і більшість, певно, не надто довіряла офіційним повідомленням від влади. Але при цьому регулярно ходила за неї голосувать і вірила телевізору, отакий парадокс)

Обіцяна історія про відкопування росіян. За вчора на банку моєму колезі Максу Соловйову наскирдували 15к, за що вам дуже вдячний. Але треба ще 145к, тому буду вас задовбувать трохи. А зараз обіцяна історія. Тред довгий, з фото. Тому готуйтесь. Здається, це було 30 березня 2023-го. Ми з колегою @liganded приїхали на Харківщину трохи попрацювати на деокупованих територіях і нарешті написать текст про радіотелескоп (ви його вже бачили). Але працювати цілий тиждень, тож тре шукать теми. Наприклад про мертвих окупантів.

А оце коли лазили по російських позиціях найшли. Губаха. Селище на Уралі, в Пермському краї, посеред тайги. Населення 18 тис людей. Економіка трималася на заводах навколо. Якщо погуглити фото - то вам почнуть показувати гарні лижні траси. Але якщо трохи погуглить-почитать... Коротше, на північ від Губахи, через річку Косьва, було місто Верхня Губаха, в якому жило 30 тис людей. Це десь як в Адіївці. Там є заводи Коксохім і Метафракс. Перший робить кокс, другий - метанол. Очікувано, ці заводи отруювали все навколо десятиріччями. І звідти тікали люди.

Сьогодні буде тред про одну з найскладніших зйомок за цю війну. Довго не міг ці фото вам показать, бо тре було дотриматися умов контракту. Дотримався. І тепер зі спокійною душею то можна показувати. Підрядив мене працювати мій хороший колега @oleksiifurman. Тож, є в США медіа від AARP (American Association of Retired Persons), некомерційної організації, яка робить контент для тих, хто вийшов на пенсію. І господи як я хочу, щоб колись наша умовна Порадниця була такою ж крутою) Ну бо медіа справді непогане.

Проти ночі оце про росіян згадалося. Ну бо маю гріх – родичів за порєбріком, у яких малим проводив літо. І шо вам сказать. Це був такий ад, що спробуй добери слів. І я зараз не про побут, хоча і він такий собі. Я про ставлення до інших. Буде про особисте, для наочності. Просто на прикладі мого діда, який як був, так і залишився ідейним совєцьким воєнним комуністом. Бо дід ненавидів тупо всіх, хто не русскій. А не русскімі в нього були майже всі. Білоруси для нього були потішними тєрпіламі, наприклад.

Хороший вийшов День Народження. Попри погану погоду і повітряну тривогу людей, які прийшли привітати пані Галю, було дуже і дуже багато. Настільки, що довелося везти додаткові квіти, бо всім не вистачило) Просто, ви навіть не уявляєте її емоції. Правда) Коли перехожі підходять і такі: «Ми чули у вас сьогодні ювілей? То з Днем народження вас! Можна букет?» І в цей момент варто було бачити її емоції. Мені слів не стане, аби то описати. Пані Галя не вірила у то, шо відбувається)

Громадо. Маю дивне прохання і це у мене вперше, якщо чесно. Купіть гарних квітів на метро Мінська у баби Галі) Здається, у Твіттері вже десь історія бабусі проскакувала. Мовляв, сидить старенька в переході, квіти гарні, десь, колись постраждала від обстрілу. Оце недавно поговорили з пані Галею і її подругою Аллою, яка за сумісництвом волонтер і допомагає бабуні буквально з усім: стежить, аби та ліки вчасно приймала, аби вчасно снідала й вечеряла. Та й загалом, аби бабуся сама не лишалася і в неї завжди була компанія)

Обіцяв вам текст, от вам текст. Правда, поки не про вирок беркутам. Він про Олександра з Берислава. Фермера з Херсонщини, який самотужки шукав міни на своїх полях. Здається, вже кілька разів вам про нього тут нагадував. І нагадаю ще раз.

Тож, ми списалися з паном Олександром на початку жовтня. Тоді, здається, вчергове сильно обстріляли Берислав. І було за нього страшно. Написав, як він там. На що отримав коротку відповідь: «Все нормально, працюємо».