Дивлячись, як поодинокі розвідувальні крила росіян наважуються залітати вглиб нашої території через лінію зіткнення, поки інші тримаються біля самої лінії, згадую, що рік і більше тому, вони абсолютно вільно почували себе в нас над головою під час наступу. 1/
Тоді на ділянці 10 на 10 кілометрів крутилися десяток або півтора розвідників літакогово типу, які відслідковували всі дії та переміщення. Всі ці Зали, Орлани і Суперками. Про жодну раптовість не могло бути і мови. 2/
Очевидно, що росіяни і без операційної розвідки тоді могли бачити абсолютно все. Переміщення сил і засобів, зосередження, висування і рух підрозділів уже безпосередньо бойовим порядком для проведення штурмових дій, вогневих задач або ротацій. 3/
Значення новації, яка зараз знищує російські розвідувальні безпілотники (і ударні також), складно переоцінити. Ми часто чуємо, що це найбільш "прозора" війна саме тому, що все, що відбувається на полі бою і навіть поза ним, моніторять з неба в режимі реального часу цілодобово. 4/
Звісно лишаються інші інструменти розвідки. Супутникові зображення, операційна розвідка, агентурна тощо. Проте, забрати з неба очі, які залітають на кілометри в тил, на аеродроми, на логістичні шляхи фронту тощо - це безцінно і великою мірою розв'яже нам руки в багатьох процесах. 5/
Одна справа, коли ти можеш побачити на супутниковому знімку якісь ознаки можливого переміщення військ, техніки, матеріальних засобів, склади тощо. І тоді тобі треба витратити час на аналіз і висновки. Втрачається час на реакцію. Інша справа, коли в тебе усе онлайн тут і зараз. 6/
Розвідувальні крила - це великий спектр функцій. Збір розвідувальних відомостей для опрацювання онлайн і офлайн. Виявлення рухомих цілей і їх трекінг з подальшим коригуванням їх ураження/знищення. Дорозвідка ударів і обстрілів у тилу, окрім наведення та підсвідки ударів онлайн. 7/
Масовість застосування росіянами своїх комплексів Орлан, Зала, Суперкам дає їм дуже великі можливості. Якщо вдасться обмежити їх, це буде для нас величезна перевага. Принаймні на якийсь час. Адже очевидно, що вони будуть намагатися перейняти технологію збиття повітряних цілей за допомогою fpv чи щось, що буде перехоплювати наші борти. 8/
Навіть використання крил на лінії зіткнення дає великі можливості. Вони більш автономні, ніж мавіки, довше тримаються в повітрі, якщо є можливість поставити відповідне корисне навантаження, все одно можуть давати картинку з доволі значної відстані. Тож для роботи біля ЛБЗ по неглибокому тилу - все одно проблема для противника. 9/
Сама наявність в повітрі розвідувального крила в секторі може паралізувати будь-які дії. Адже ніхто не хоче ризикувати виводити на завдання сили і засоби, розуміючи, що вони вже зараз під прицілом. Тому поки над головою висить дрон, лишається ховатися якщо ситуація дозволяє. 10/
Купа випадків, коли умовна Зала висить над посадкою за кілька кілометрів у тилу і півтори години коригує обстріл всього, що там може знаходитися. І нікуди від того не падінешся, поки оператори не змушені будуть повертати борт. 11/
Окремо варто звернути увагу на скарги російських операторів, на те, що їх після втрати бортів час від часу відправляють в піхоту. Є звісно і в нас схожі історії, але я б не робив прямого порівняння. Досвідчений екіпаж Суперкама очевидно став результатом більш довгої підготовки і використання більших ресурсів, ніж пілот мавіка на передньому краї. Тож сподіваюсь, це правда і таких історій буде все більше. 12/
Далі зима. Умови для польотів погіршаться. Знову зросте питома вага роботи, яку роблять мавіки. І то на передньому краї. Адже крила в силу погоди не завжди матимуть можливість банально піднятися в повітря. Це, до речі, змушує повернутися до питання: а чи готові ми до зими? Чи буде в армії достатньо мавіків, зокрема тепловізійних. Але це вже інше питання. 13/
Дякую за увагу. Запрошую підписатися тут
Допомогти підрозділу fpv дронів на Покровському напрямку можна тут:
росіяни продовжують пробиватися у бік Новогродівки і намагаються взяти Гродівку. Загалом по тактиці нічого особливо не змінилося. Похіта продовжує просочуватися зеленкою і тиснути наші позиції масою. Але от на що справді хочеться звернути увагу 1/
Враховуючи ситуацію з fpv та розвідувальними крилами, давно відомо, що переміщення потрібно здійснювати в час коли дрони супротивника в стані низької активності через погоду, або в інших випадках, коли вони працюють найменш активно 2/
І от тут росіяни абсолютно ігнорують цей принцип. Вони здійснюють переміщення абсолютно весь день. Як малими групами, так і відносно великими. В льотну погоду, коли наші безпілотники активно працюють. Часто на відкритій місцевості. Цей потік іде безперервно по відносно обмеженій кількості шляхів 3/
Можемо багато сміятися з му-му, але генерала гєрасімова варто іноді читати щоб розуміти російську доктрину. В них військова операція - це фінальний етап, коли ворог вже мав повірити в свою приреченість і коли москалі вже прийшли, сподіватися, що смерть буде швидка і безболісна 1/
Після своїх перших поразок росіяни оговталися і адаптувалися. Стало зрозуміло, що доктрина, заснована на досягненні рефлексивного контролю над супротивником не мертва, а досі здатна давати плоди. Просто потрібна знову ж таки адаптація, ресурси і системність 2/
Ми не впали одразу і ще й дали москалям тягла на полі бою. Без бравади. В нас купа проблем, але ми б'ємося і досягаємо результату. Проте, це дало ворогу стимул краще пропрацювати і усвідомити особливості суперника. І почати знову. Знову атакувати наш тил в смисловій площині 3/
Банзай-штурми росіян на Покровському напрямку. Саме формулювання вже подекуди використовувалося у деяких оглядачів. І мені здається, що сприймається здебільшого, як суто самовбивчі атаки без сенсу і змісту. Я це розумію трохи інакше. 1/
Нещодавно в Машовця був огляд сил росіян на Покровському напрямку. Десятки тисяч особового складу, понад 300 танків тощо. Так от вся ця сила застосовується у розтягнутому часовому відрізку. 2/
Маючи великі ресурси, тобто техніку, БК і людей, росіяни все одно обмежені у одночасному його застосуванні на малій площі. В силу особливостей місцевості і особливостей бойових дій. Наступати доводиться вздовж обмеженого переліку доріг та лісопосадок. 3/
Покровський напрямок. Дещо про наступ москалів.
Загалом виходимо з того, що вони рвуться до Покровська, а також до дороги, яка пов'язує Покровськ-Мирноград з Костянтинівкою. 1/
Після Авдіївки бої відбуваються в місцевості та умовах, більше наближених до тих, які ми бачили на Півдні влітку. Степи, обмежені перепади висот, балки, малі річки і села. Щоправда фронт більш динамічний. 2/
Поза населеними пунктами піхота окупантів просувається по посадках пішки, іноді застосовують легкий транспорт для швидких наскоків по ґрунтових дорогах вздовж посадок. Там, де нема природних можливостей для прихованого просування, десантуються на броні за підтримки арти і танків. 3/
7 травня, через три місяці після оприлюднення Указу президента (читай – доручення) про створення Сил безпілотних систем, Міноборони вийшло з комунікацією про прогрес у цьому питанні: уряд підтримав створений раніше Міністерством оборони спільно з Генштабом проєкт указу президента. Тепер Кабмін має підготувати відповідний законопроєкт, що передбачатиме значущий етап в реалізації рішення. 1/
Навряд доведеться когось переконувати в тому, що застосування Силами оборони різного роду безпілотних платформ (повітряних, морських і наземних) має розвиватися як щось таке, що цілком вже заслужило на повноцінний статус у структурі Збройних Сил України. Це ставить багато питань на кшталт: як? хто? і за які гроші? Але без участі бюрократичного диявола, який чигає в різних деталях, руху не виходить. Тому декілька слів про всі ці «види», «роди» та «сили» з «військами». А також – хто кому указ та закон. 2/
6 лютого президент своїм Указом, фактично, доручив Кабміну та Генштабу розробити формат рішення щодо створення майбутніх Сил безпілотних систем. Чи Безпілотних сил – ми ж любимо все спрощувати, назви теж. Це було очевидно політичне рішення, яке могло з’явитися раніше чи пізніше, але з’явитися мало. Краще раніше, звісно. Далі справа була за реалізацією, в рамках якої ми побачили призначення профільного заступника Головкома та, ймовірно, тримісячна робота над тим, як це має виглядати на практиці та на папері. Ми, ті, хто працює на бойовій роботі, сподіваємося на цілковитий реалізм в обох випадках, проте і без того війна завжди ставить у пріоритет реальне життя, а не стрункі ряди букв на папері. 3/
Що ми маємо.
Західні країни попри санкції продовжують торгівлю з рф. Купують нафтопродукти та різноманітну сировину. Натомість продають товари для російської оборонки. російська зброя напічкана західними комплектуючими.
Допомога Україні завжди супроводжується величезними труднощами, поки росіяни розігнали свій ВПК і не мають проблем з швидким прийняттям рішень і адатацією. В цій ситуації якщо Україна просто лінійно буде знищувати росіян і їхню техніку на своїй території, то перемогти не зможе.
1/
Для нас ця війна - питання виживання. Для того, щоб мати шанс на це виживання, ми мусимо знищувати пускові установки, з яких росіяни завдають ударів по Україні, підприємства на яких виробляють зброю і обладнання, обʼєкти, які виробляють паливо тощо.
Інакше це буде просто відтягування очевидного кінця. І будь-яка зброя, яка буде надходити нам як допомога, буде відтермінуванням неминучого. Неминучого, якщо все буде лишатися як було. Якщо ми не позбавимо їх засобів для ведення війни. Достатнього обсягу грошей, виробничих потужностей, обладнання тощо.
Ми маємо ситуацію, коли технологічно українська і російська армії здебільшого на одному рівні. Навіть перевага загарбників у ракетному озброєнні все одно великою мірою опирається на радянський спадок. Як у випадку з пусковими повітряного базування.
В цій ситуації як тільки Україна знаходить якісь ефективні технологічні рішення, росіяни їх переймають і роблять більше. А коли ні в кого нема вирішальної технологічної переваги, то переможе в решті решт той, в кого більше всього.
Це ж стосується удосконалення тактики. Якщо у вас схожі технології, то вони диктують однакові або схожі тактичні рішення. Щоправда ворог може швидше і краще адаптуватися. Саме з таким суперником ми маємо справу. Вони адаптуються.
Просто в нашій масовій свідомості є прогалина, яка не дозволяє прослідкувати цей процес на довший період. Перед вторгненням 2022 у росіян було багато засвоєних уроків 2008 в Грузії, потім вторгнення в Україну 2014, далі Сирія. І в цій війні вони стрімко адаптуються. Будемо буксувати в цьому плані - буде горе. 2/
Крім нагальних задач щодо розвитку власного ВПК, мобілізації, закриття технологічних прогалин тощо, треба нарешті почати вести системну смислову війну. Як це робить ворог. Ми повинні боротися за формування мислення та реакцій на заході.
Звісно на це треба ресурси, яких ворог вкидає в цю справу неспівмірно. Але потрібно шукати шляхи та можливості. Зміна сприйняття цієї війни, зміна реакції на наші дії і дії росіян. Коли росіянам дозволено у цій війні все, а нас обмежують, наприклад, щодо ударів по їх території - це програш у семантичній війні. Зміна цієї парадигми на нашу користь - відповідно перемога.
Програємо в ній не лише ми. Захід теж відстає. Хоч іноді й робить потрібні кроки, але цього не достатньо. Помітили, що ті, хто носився з мантрою про «стратегічну поразку росії», раптом замовкли? Ми повинні мати питання до самих себе, але не можу не втриматися щоб не сказати, що це багато що говорить про рівень планування і розуміння ситуації в тих, хто приймає рішення на Заході. 3/