В Донецькій області ми бачимо, як росіяни розмінюють просування на великі втрати, тобто не дозволяють своїй армії морально занепасти за рахунок видимих просувань. «Трофеїв» та видимості успіхів. Цілком можливо, що якби таких просувань не було, а втрати були такі ж, це могло б завдати більшої моральної шкоди і привести до більшої деградації. Це ми зрозуміємо, якщо зупинимо цей наступ, чого поки не вдається зробити. 🧵1
Шевченко і Новотроїцьке стають хабами для подальшого просування противника з виконанням наступних завдань.
1. відрізати сполучення між Покровськом і Межовою. Міста поєднують і автомобільна і залізнична дороги. З подальшим просуванням на північ щоб відрізати сполучення з Павлоградом. Ну і при необхідності буде можливість штрумувати місто з заходу. 2
1. відрізати сполучення між Покровськом і Межовою. Міста поєднують і автомобільна і залізнична дороги. З подальшим просуванням на північ щоб відрізати сполучення з Павлоградом. Ну і при необхідності буде можливість штрумувати місто з заходу. 2
2. Контроль над Шевченко дозволяє пробивати дорогу до воріт Покровська на півдні і на південному заході. Знову ж при необхідності. Динаміка просування заважає працювати над фортифікаціями. Незважаючи на це, інженерні підрозділи ведуть роботу під постійним вогнем. 3
Противник намагається тримати темп і масовість штурмів. Як за книжкою, поки противник змушений відступати, треба тиснути на нього скільки є сил, тоді йому буде все важче і його мораль буде падати. Тактика тарганів як ніколи актуальна. Ситуація на стільки складна, що в деяких підрозділах банально не вистачає засобів розвідки переднього краю щоб відслідковувати всі рухи росіян. 4
В принципі ситуація і її причини вже описували не один раз. Не думаю, що докорінно вона зміниться через якісь швидкі кроки, хоча звісно вони теж потрібні, якщо є шанси на те, що вони будуть ефективні. Хоч криза розгорається тут і зараз, про довгострокові кроки теж треба говорити. 5
Противник поставив усе на "зеро" тут в Україні. Від результату війни залежить дуже багато для нього і все для нас. Саме все, бо коли йде війна на виживання, то на кону абсолютно все. Тож треба швиденько повертатися в нашу реальність, бо наша війна не закінчиться ні за 11 днів, ні 20 січня. Трамп не подарує нам "мир" і не зупинить російську армію, яка зараз пішки йде за всіма нами. Як би про це не фантазували люди, які вперто цю реальність відкидають. 6
Протистояння так чи інакше буде довгим (якщо ми будемо опиратися). Зараз час битися так відчайдушно, як ніколи до цього. Ніякі вкиди москалів про те, що вони готуються «згортати сво» та оголошувати перемогу цього не змінять. Наш ворог – майстер дезінформації та чудово використовує наші слабкості. Треба думати не тільки про те як гасити кризу зараз, але і над довгостроковими рішеннями. 7
Майбутнє.
З 24 лютого 2022 року ми жили в парадигмі, коли кожне «завтра» могло не настати для цілої країни. Далі почалася фрагментація. Хтось живе в такій парадигмі досі. Хтось повернувся до свого кращого життя. В когось це залежить від сфери занять. Ми досі бачимо, що дехто не сприймає необхідність проведення докорінних реформ, у тому числі, в армії під час війни.
Це хибний шлях. Оскільки ми воюємо в такому режимі майже три роки і якби ми весь цей час працювали над питанням довгострокової стійкості, сьогодні мали б уже певні результати. В багатьох питаннях продовжуємо втрачати час.
Візьмімо до прикладу питання військової освіти. Люди, які глибоко в матеріалі, констатують, що:
- престижність військової освіти не покращилася, до підготовки курсантів зберігається совковий підхід;
- матеріальне забезпечення курсантів перебуває на вкрай низькому рівні, їхній соціальний статус низький, вони не отримують належного досвіду не зважаючи на те, що наша війна дає для цього майже необмежені можливості;
- у багатьох військових вишах досі панують відверто ідіотські порядки (нещодавно в академії ДПСУ курсантам влаштували «пожежу»), вони часто лишаються феодами їхніх очільників, продовжуємо чути про випадки принизливого ставлення до курсантів.
Це сприяє випадкам СЗЧ у навчальних закладах, спонукає молодь відмовлятися від планів отримувати військову освіту та ставати професійними військовими, курсанти часто намагаються перевестися в різні військові частини аби уникнути безглуздої втрати часу в цих закладах.
Нормальне фінансове забезпечення, повноцінне бойове стажування курсантів, осучаснення навчального процесу, передача бойового досвіду, здобутого армією на війні, відмова від режиму життя, яке для курсантів нагадує в’язницю чи виправні роботи… словом, працювати є над чим для початку. В цілому для підняття престижу військової освіти та професійної військової служби має бути державна політика, як і в багатьох інших сферах. 8
З 24 лютого 2022 року ми жили в парадигмі, коли кожне «завтра» могло не настати для цілої країни. Далі почалася фрагментація. Хтось живе в такій парадигмі досі. Хтось повернувся до свого кращого життя. В когось це залежить від сфери занять. Ми досі бачимо, що дехто не сприймає необхідність проведення докорінних реформ, у тому числі, в армії під час війни.
Це хибний шлях. Оскільки ми воюємо в такому режимі майже три роки і якби ми весь цей час працювали над питанням довгострокової стійкості, сьогодні мали б уже певні результати. В багатьох питаннях продовжуємо втрачати час.
Візьмімо до прикладу питання військової освіти. Люди, які глибоко в матеріалі, констатують, що:
- престижність військової освіти не покращилася, до підготовки курсантів зберігається совковий підхід;
- матеріальне забезпечення курсантів перебуває на вкрай низькому рівні, їхній соціальний статус низький, вони не отримують належного досвіду не зважаючи на те, що наша війна дає для цього майже необмежені можливості;
- у багатьох військових вишах досі панують відверто ідіотські порядки (нещодавно в академії ДПСУ курсантам влаштували «пожежу»), вони часто лишаються феодами їхніх очільників, продовжуємо чути про випадки принизливого ставлення до курсантів.
Це сприяє випадкам СЗЧ у навчальних закладах, спонукає молодь відмовлятися від планів отримувати військову освіту та ставати професійними військовими, курсанти часто намагаються перевестися в різні військові частини аби уникнути безглуздої втрати часу в цих закладах.
Нормальне фінансове забезпечення, повноцінне бойове стажування курсантів, осучаснення навчального процесу, передача бойового досвіду, здобутого армією на війні, відмова від режиму життя, яке для курсантів нагадує в’язницю чи виправні роботи… словом, працювати є над чим для початку. В цілому для підняття престижу військової освіти та професійної військової служби має бути державна політика, як і в багатьох інших сферах. 8
Навряд чи багато хто пов’язує реформування військової освіти з перемогою в цій війні, мовляв, це довгострокова річ. А дарма. Ми воюємо з 2014 року. Куди ще відкладати це питання? Нема жодних гарантій, що ця війна не буде тривати ще рік, два чи три і що не буде наступної. Можливо ще більш масштабної. Це в тому випадку звісно, що ми будемо мати можливість воювати. З часом в гру має вступити більше офіцерів якісно нового покоління.
Натомість у нас держава вкладає величезні кошти в мобілізованих дідів замість того, щоб вкладатися в залучення і підготовку як молодих майбутніх офіцерів, так і молодих солдатів. Питання рекрутингу чоловіків молодше 25 років також перетворилося на питання політичної демагогії і страхів за рейтинги. Політики кивають на партнерів, які наче б то вимагають проводити мобілізацію і знижувати вік обов’язкової служби. Тут виникає питання – а кому це потрібно більше? Ну тобто виживання якої країни зараз висить на волосині? США чи України? З іншого боку, все ще багато здорових військовозобв’язаних чоловіків 25-40 років, які просто в носі мали це все.
Візьміть будь яке інше більш довгострокове питання замість військової освіти. Побудова власного масштабного виробництва пороху в достатній кількості для самозабезпечення, виробництво чи купівля високотехнологічного обладнання для ОПК, розробка і створення власних ракет, чи куди більш амбітні речі – системи ППО чи власні винищувачі (фахівець, з яким маю можливість спілкуватися, каже, що це 8-10 років часу). Відмова цим займатися, тому, що це дуже довго, крім того, що складно і дорого – фатальна помилка. Ми надто бідні, щоб не ухвалювати довгострокові і стратегічні рішення та жити одним днем. Перемагає суспільство складних систем, а не те, яке живе виключно за рахунок простих рішень сьогодні на сьогодні. 9
Натомість у нас держава вкладає величезні кошти в мобілізованих дідів замість того, щоб вкладатися в залучення і підготовку як молодих майбутніх офіцерів, так і молодих солдатів. Питання рекрутингу чоловіків молодше 25 років також перетворилося на питання політичної демагогії і страхів за рейтинги. Політики кивають на партнерів, які наче б то вимагають проводити мобілізацію і знижувати вік обов’язкової служби. Тут виникає питання – а кому це потрібно більше? Ну тобто виживання якої країни зараз висить на волосині? США чи України? З іншого боку, все ще багато здорових військовозобв’язаних чоловіків 25-40 років, які просто в носі мали це все.
Візьміть будь яке інше більш довгострокове питання замість військової освіти. Побудова власного масштабного виробництва пороху в достатній кількості для самозабезпечення, виробництво чи купівля високотехнологічного обладнання для ОПК, розробка і створення власних ракет, чи куди більш амбітні речі – системи ППО чи власні винищувачі (фахівець, з яким маю можливість спілкуватися, каже, що це 8-10 років часу). Відмова цим займатися, тому, що це дуже довго, крім того, що складно і дорого – фатальна помилка. Ми надто бідні, щоб не ухвалювати довгострокові і стратегічні рішення та жити одним днем. Перемагає суспільство складних систем, а не те, яке живе виключно за рахунок простих рішень сьогодні на сьогодні. 9
Адаптація.
Після перших перемог на полі бою в 2022 році ми якось відмовлялися бачити те, що противник володіє високим рівнем адаптивності. Вони побачили, що воювати батальйонно-тактичними групами не виходить і переформатували фронт. Воюють дивізіями і арміями. Вони побачили, що колонами в кілька кілометрів атакувати не виходить і змінили тактику бою виходячи зі своїх ресурсів і раціоналізації їх використання. Одна з причин того, що росіяни зараз успішно наступають на Донбасі попри всі умовності, це адаптація. Так, вони несуть втрати, так ми виснажені і це теж грає роль, так вони мають інженерні рішення, проти яких у нас нема рецепту (КАБи тощо), але вони ці рішення напрацювали так само в рамках адаптації. І тепер вони просуваються. Втрачають багато людей, але виконують завдання, мають навіть певний імпульс в Донецькій області, заради збереження якого готові нести ті втрати, які несуть зараз. У них працює на повну систематизація бойового досвіду, який потім поширюється на війська.
У нас аналіз проведених дій – це досі щось таке, що можуть здійснювати за власною ініціативою в тій чи іншій бригаді, проте нема такого обов’язку. Умовно кажучи, бригада чи батальйон заходить на напрямок, виконує завдання, несе втрати, виходить (якщо виходить) на ротацію, відновлення чи інший напрямок і потім вся інформація, яку вдалося отримати за результатом участі у бойових діях, не аналізується, не систематизується. Що відбувається з таким організмом, коли він знову починає робити бойову роботу? Правильно, він робить всі ті ж самі помилки. І так по всій вертикалі. Від батальйону до командування ОТУ, ОУВ чи ОСУВ, які до речі, не мають сталого складу військ і перелік підпорядкованих частин у них постійно змінюється. 10
Після перших перемог на полі бою в 2022 році ми якось відмовлялися бачити те, що противник володіє високим рівнем адаптивності. Вони побачили, що воювати батальйонно-тактичними групами не виходить і переформатували фронт. Воюють дивізіями і арміями. Вони побачили, що колонами в кілька кілометрів атакувати не виходить і змінили тактику бою виходячи зі своїх ресурсів і раціоналізації їх використання. Одна з причин того, що росіяни зараз успішно наступають на Донбасі попри всі умовності, це адаптація. Так, вони несуть втрати, так ми виснажені і це теж грає роль, так вони мають інженерні рішення, проти яких у нас нема рецепту (КАБи тощо), але вони ці рішення напрацювали так само в рамках адаптації. І тепер вони просуваються. Втрачають багато людей, але виконують завдання, мають навіть певний імпульс в Донецькій області, заради збереження якого готові нести ті втрати, які несуть зараз. У них працює на повну систематизація бойового досвіду, який потім поширюється на війська.
У нас аналіз проведених дій – це досі щось таке, що можуть здійснювати за власною ініціативою в тій чи іншій бригаді, проте нема такого обов’язку. Умовно кажучи, бригада чи батальйон заходить на напрямок, виконує завдання, несе втрати, виходить (якщо виходить) на ротацію, відновлення чи інший напрямок і потім вся інформація, яку вдалося отримати за результатом участі у бойових діях, не аналізується, не систематизується. Що відбувається з таким організмом, коли він знову починає робити бойову роботу? Правильно, він робить всі ті ж самі помилки. І так по всій вертикалі. Від батальйону до командування ОТУ, ОУВ чи ОСУВ, які до речі, не мають сталого складу військ і перелік підпорядкованих частин у них постійно змінюється. 10
Американська армія почала застосовувати AAR ще в 1970-их. Однією з причин того чому це не використовується в українському війську, це те, що за результатами об’єктивного аналізу після провалених операцій постає питання відповідальності тих, хто планував, реалізовував, забезпечував виконання. Враховуючи наявну систему колективної безвідповідальності, яка є частиною всієї політичної та управлінської культури в Україні, не дивно, що це має своє вираження і в армії. Крім того, результат аналізу проведених дій дозволяє вийти на вирішення наявних проблем.
Темп розвитку технологій та адаптація супротивника вимагають не меншої гнучкості від нас. Це також потребує компетентності. Ситуація на прикладі використання ударних дронів. У секторі йде наступ, потрібно стримувати, вибивати піхоту і техніку противника. Для цього треба виставити і організувати роботу екіпажів ударних і розвідувальних дронів. Якщо говорити про fpv, то є ряд технічних особливостей. Поки що більшість груп працюють з аналоговим відео, а не цифровим. Це створює проблему – обмежена кількість відео каналів, на яких можуть працювати екіпажі одночасно. Є багато нюансів, коли конфігурація обладнання не дозволяє працювати на певних каналах, отож екіпажі мусять чекати коли звільниться канал. Компетентне командування з урахуванням цього може розподіляти кількість груп по сектору, які зможуть безперебійно працювати по цілях. Некомпетентне може зігнати на вузьку ділянку стільки екіпажів, скільки зможе, але вони не зможуть працювати на повну силу. Це ще в кращому разі, якщо є координація черги і розподіл відео каналів. Якщо ж це не організовано, то екіпажі ще й перехоплюють одне у одного відео, через що втрачаються дрони. 11
Темп розвитку технологій та адаптація супротивника вимагають не меншої гнучкості від нас. Це також потребує компетентності. Ситуація на прикладі використання ударних дронів. У секторі йде наступ, потрібно стримувати, вибивати піхоту і техніку противника. Для цього треба виставити і організувати роботу екіпажів ударних і розвідувальних дронів. Якщо говорити про fpv, то є ряд технічних особливостей. Поки що більшість груп працюють з аналоговим відео, а не цифровим. Це створює проблему – обмежена кількість відео каналів, на яких можуть працювати екіпажі одночасно. Є багато нюансів, коли конфігурація обладнання не дозволяє працювати на певних каналах, отож екіпажі мусять чекати коли звільниться канал. Компетентне командування з урахуванням цього може розподіляти кількість груп по сектору, які зможуть безперебійно працювати по цілях. Некомпетентне може зігнати на вузьку ділянку стільки екіпажів, скільки зможе, але вони не зможуть працювати на повну силу. Це ще в кращому разі, якщо є координація черги і розподіл відео каналів. Якщо ж це не організовано, то екіпажі ще й перехоплюють одне у одного відео, через що втрачаються дрони. 11
І так ми можемо рухатися від малого до великого. Тут ми бачимо як можна працювати з дронами. А на багато рівнів вище ми бачимо як система управління військами теж стає демонстрацією адаптації. Вже всі кому не лінь говорили про необхідність перейти на дивізійну систему. Армії НАТО мають дивізії, противник воює дивізіями, корпусами, арміями. Є чітка вертикаль командування, у якій зрозуміло хто за що відповідає. В нас же можна зрозуміти хто відповідає за оборону ділянки не вище командира бригади, у якого в підпорядкуванні може бути півтора десятка приданих підрозділів. При цьому, сама бригада теж може бути розірвана, а окремі її батальйони воюють за сотні кілометрів. Є яскравий приклад однієї з бригад, яка перші два роки повномасштабної війни (подальшу долю не знаю), ніколи не воювала як бригада, а лише відправляла свої окремі батальйони чи менші підрозділи у відрядження до різних організмів. Все, що вище бригади, ОТУ, ОУВ, ОСУВ, має непостійний набір військ, який постійно змінюється, не має штатної структури підпорядкованих військ, звідки хаос і відсутність чіткої системи відповідальності. Додай сюди відсутність розбору польотів як обов’язкової процедури і на цих рівнях взагалі ніхто ніколи і на за що не відповідає. Вся відповідальність на бригадах і нижче аж до солдата в окопі.
Я тут не фахівець, але думкам таких, як Денис Прокопенко в цьому плані довіряю.
12
Я тут не фахівець, але думкам таких, як Денис Прокопенко в цьому плані довіряю.
12
Людський потенціал та зміна культури.
Багато хто в армії далі мислить так, наче армія – це якийсь вакуум, річ і у собі. Не розуміючи, що будь який прояв негідного ставлення до особового складу, нелогічні рішення, випадки нехтування гідністю або життям військових одразу просочується у суспільство. Десь через особисті розмови зі знайомим, десь у соціальні медіа. Те ж саме стосується не тільки бойових підрозділів. Це стосується навчальних центрів. Підготовка людей – ключова річ. Питання реалізації людського потенціалу для успіху на полі бою, раціонального використання обмежених ресурсів тощо. Один зі страхів людей, які розуміють, що треба йти служити, але бояться – це погана підготовка. Звісно є інші фактори, які можливо впливають більше. Як то страх отримати неадекватного командира чи неадекватний наказ, страх, що твоїм життям знехтують, що тебе не врятують при пораненні тощо. Всі факти, коли такі страхи виправдовуються, потрапляють в середовище цивільних. Цього неможливо уникнути. Якщо в навчальному центрі не готують людей належним чином, вони це зрозуміють так чи інакше. 13
Багато хто в армії далі мислить так, наче армія – це якийсь вакуум, річ і у собі. Не розуміючи, що будь який прояв негідного ставлення до особового складу, нелогічні рішення, випадки нехтування гідністю або життям військових одразу просочується у суспільство. Десь через особисті розмови зі знайомим, десь у соціальні медіа. Те ж саме стосується не тільки бойових підрозділів. Це стосується навчальних центрів. Підготовка людей – ключова річ. Питання реалізації людського потенціалу для успіху на полі бою, раціонального використання обмежених ресурсів тощо. Один зі страхів людей, які розуміють, що треба йти служити, але бояться – це погана підготовка. Звісно є інші фактори, які можливо впливають більше. Як то страх отримати неадекватного командира чи неадекватний наказ, страх, що твоїм життям знехтують, що тебе не врятують при пораненні тощо. Всі факти, коли такі страхи виправдовуються, потрапляють в середовище цивільних. Цього неможливо уникнути. Якщо в навчальному центрі не готують людей належним чином, вони це зрозуміють так чи інакше. 13
До речі, про ефективність. Дуже доречно було б все таки запровадити систему оцінки ефективності для бригад не тим скільки вони зможуть утримувати останню хату в селі щоб можна було сказати, що воно ще наше, а ввести систему, в якій критеріями будуть кількість підтверджених втрат противника і кількість втрат бригади. Зрозуміло, що перший показник має бути максимально високий, а другий – мінімальний. Звісно з верифікацією втрат противника можуть бути спірні питання, адже візуально підтверджені і орієнтовні втрати завжди будуть розходитися по-різному і не завжди верифіковані втрати будуть відображати реальну результативність роботи, але не думаю, що це буде надто критично, враховуючи, що на полі бою постійно працює купа дронів, які це забезпечать. Зрештою, навіть результати прихованих дій (дистанційне мінування тощо), можна верифікувати іншими способами. Через перехоплення переговорів противника, наприклад.
Важлива зміна, яка не сподобається багатьом кадровим військовим, але необхідна на мою думку, це те, що потрібно міняти систему призначення людей на посади в армії таким чином, щоб звання і вислуга років не були найважливішим критерієм. Якщо людина має нижче звання, але відповідні навички то її варто призначити на вищу посаду із можливим присвоєнням тимчасового звання. Про врахування цивільного досвіду – це взагалі болюча тема. Нашій армії часто все одно на цивільний досвід новоспеченого військового, хоча якби це враховували, то якість армії могла б підскочити в рази. Є купа випадків, коли ефективні цивільні менеджери збудували дуже ефективні підрозділи, які чудово виконують свою роботу. 14
Важлива зміна, яка не сподобається багатьом кадровим військовим, але необхідна на мою думку, це те, що потрібно міняти систему призначення людей на посади в армії таким чином, щоб звання і вислуга років не були найважливішим критерієм. Якщо людина має нижче звання, але відповідні навички то її варто призначити на вищу посаду із можливим присвоєнням тимчасового звання. Про врахування цивільного досвіду – це взагалі болюча тема. Нашій армії часто все одно на цивільний досвід новоспеченого військового, хоча якби це враховували, то якість армії могла б підскочити в рази. Є купа випадків, коли ефективні цивільні менеджери збудували дуже ефективні підрозділи, які чудово виконують свою роботу. 14
Демагогія на мобілізації.
Тема, яку вже зробили непристойною. Після заяв Джейка Саллівана та різних неназваних анонімів у США про необхідність Україні знизити вік мобілізації, у нас багато хто показав їх середній палець. Відкрито і публічно. Справедливо, до речі. Важко порахувати точно, але дуже багато життів українців, цивільних і військових можна було б зберегти, якби адміністрація, в якій працює Салліван не тягнула з питаннями зброї для України та зняттям різного роду обмежень. Заяви про мобілізацію звідти звучать як знущання. 15
Тема, яку вже зробили непристойною. Після заяв Джейка Саллівана та різних неназваних анонімів у США про необхідність Україні знизити вік мобілізації, у нас багато хто показав їх середній палець. Відкрито і публічно. Справедливо, до речі. Важко порахувати точно, але дуже багато життів українців, цивільних і військових можна було б зберегти, якби адміністрація, в якій працює Салліван не тягнула з питаннями зброї для України та зняттям різного роду обмежень. Заяви про мобілізацію звідти звучать як знущання. 15
З іншого боку нам треба розуміти, що справа нашого виживання – це наша справа і треба подивитися чи все ми самі зробили для того, щоб це виживання відбулося. Тут я скептичний. Це стосується також і мобілізації. В нас нема чіткої державної політики, комунікаційної в тому числі. В нас на певному етапі мав бути консенсус політичних еліт про те, що питання мобілізаційного розгортання військ – це питання національної безпеки і оборони, а отже національного виживання. Не менш важливе, ніж питання зброї, грошей тощо. І має бути повний мораторій на демагогію в цьому питанні. З іншого боку треба забезпечити ряд необхідних умов:
- створення ефективної системи підготовки мобілізованих;
- встановлення чітких правил для всіх без винятку, покарання для ухилянтів, заохочення для військових тощо;
- забезпечення реальної боротьби з корупцією, а не демонстративні та безглузді звільнення всіх воєнкомів без реальних змін в системі чи порожні заяви про перегляд всіх справ по ВЛК тощо;
- з самого початку дати всім бойовим бригадам можливість прямого набору рекрутів, повна медійна підтримка тощо;
- тотальна державна комунікаційна кампанія із залученням кращих фахівців з соціального маркетингу та поведінкових комунікацій тощо.
Натомість у нас почався парад демагогії на цій темі. Фракції в парламенті борються за голоси ухилянтів на виборах, яких взагалі може не бути, але їм все одно, в них уже вибори. Ніхто не хоче відповідати за мобілізацію, ніхто не знає що робити з інформаційною навалою противника, спрямованою на зрив мобілізації.
Про бусики ТЦК – окрема мова. Це ганьба, але треба також дивитися правді у вічі – це наслідок ставлення суспільства, яке перед лицем геноциду і повного знищення своєї країни, вирішило в більшості уникнути свого обов’язку захистити свою країну. 16
- створення ефективної системи підготовки мобілізованих;
- встановлення чітких правил для всіх без винятку, покарання для ухилянтів, заохочення для військових тощо;
- забезпечення реальної боротьби з корупцією, а не демонстративні та безглузді звільнення всіх воєнкомів без реальних змін в системі чи порожні заяви про перегляд всіх справ по ВЛК тощо;
- з самого початку дати всім бойовим бригадам можливість прямого набору рекрутів, повна медійна підтримка тощо;
- тотальна державна комунікаційна кампанія із залученням кращих фахівців з соціального маркетингу та поведінкових комунікацій тощо.
Натомість у нас почався парад демагогії на цій темі. Фракції в парламенті борються за голоси ухилянтів на виборах, яких взагалі може не бути, але їм все одно, в них уже вибори. Ніхто не хоче відповідати за мобілізацію, ніхто не знає що робити з інформаційною навалою противника, спрямованою на зрив мобілізації.
Про бусики ТЦК – окрема мова. Це ганьба, але треба також дивитися правді у вічі – це наслідок ставлення суспільства, яке перед лицем геноциду і повного знищення своєї країни, вирішило в більшості уникнути свого обов’язку захистити свою країну. 16
Чи треба знижувати мобілізаційний вік до 20 чи 18 років? Здається, в нас все ще повно чоловіків 25-35-45 років, які ще не служили і мали б замінити тих, хто вже не може воювати. Хоча виключати чоловіків 18-25 років з процесу – це помилка. Для них як мінімум має бути тотальна рекрутингова кампанія з мотивацією підписувати контракт. Раціональніше витрачати обмежені фінансові ресурси на солдата 20 років, ніж 50. Старі солдати не виграють війну. На це здатні молоді солдати. Вони фізично сильніші і, що мабуть найголовніше, вони здатні краще і швидше навчатися. Це не означає, що ми маємо кинути під поїзд молоде покоління, але мають бути способи залучити його до боротьби за країну, яка існує для них же (тут зразу має бути відповідь на мільйон цинічних коментарів тих, хто вважає, що зрозумів як працює життя).
Навіть якщо не йде мова про зниження мобілізаційного віку, молодь треба готувати до того, як вона досягне 25 років. Вони вже мають бути навчені. Це в їхніх інтересах. Більше того, саме відсутністю підготовки для них до майбутньої служби, ми в подальшому знижуємо їхні шанси на виживання.
Ну і не утримаюсь від в’їдливого коментаря. Є аналітики, які резонно скептично ставляться до мобілізації з 20 чи 18 років. Мовляв, ми кидаємо під поїзд вразливу демографічну групу (хоча це трохи лицемірно, якщо нам людину в 30 років менше шкода, ніж в 20-25). Аргумент. Проте, інтерес влади, яка гучно заявляє, що не це не піде, - це не про майбутнє країни. Це про рейтинги. В тому і проблема. Рішення приймаються не виходячи з того, що необхідно для перемоги, а виходячи зі страху втрати електоральної підтримки. Якби це питання не стояло, я думаю, що відповідний закон би вже давно прийняли.
Мобілізаційне розгортання з одного боку стало заручником політичної демагогії, а з іншого боку – заскорузлої армійської системи, яка дуже повільно змінюється і не може адаптуватися під умови, коли кількість цивільних в армії моментально перевищила кількість військовослужбовців кадрової служби. Не вся система перелаштувалася із служби на війну. Ефективну війну. 17
Навіть якщо не йде мова про зниження мобілізаційного віку, молодь треба готувати до того, як вона досягне 25 років. Вони вже мають бути навчені. Це в їхніх інтересах. Більше того, саме відсутністю підготовки для них до майбутньої служби, ми в подальшому знижуємо їхні шанси на виживання.
Ну і не утримаюсь від в’їдливого коментаря. Є аналітики, які резонно скептично ставляться до мобілізації з 20 чи 18 років. Мовляв, ми кидаємо під поїзд вразливу демографічну групу (хоча це трохи лицемірно, якщо нам людину в 30 років менше шкода, ніж в 20-25). Аргумент. Проте, інтерес влади, яка гучно заявляє, що не це не піде, - це не про майбутнє країни. Це про рейтинги. В тому і проблема. Рішення приймаються не виходячи з того, що необхідно для перемоги, а виходячи зі страху втрати електоральної підтримки. Якби це питання не стояло, я думаю, що відповідний закон би вже давно прийняли.
Мобілізаційне розгортання з одного боку стало заручником політичної демагогії, а з іншого боку – заскорузлої армійської системи, яка дуже повільно змінюється і не може адаптуватися під умови, коли кількість цивільних в армії моментально перевищила кількість військовослужбовців кадрової служби. Не вся система перелаштувалася із служби на війну. Ефективну війну. 17
Ми живемо в різних семантичих полях не лише з нашим супротивником, але й з нашими партнерами. Це нормально в обох випадках. Противник має свої цілі, а ми свої, більше того, партнери також мають своє бачення і свої цілі в контексті російсько-української війни та її різних вимірів. Біда в тому, що ми також живемо в різних семантичних полях. Армія, органи влади, різні сегменти суспільства. Солдат, який кожного дня б’ється на смерть, живе у відмінному семантичному полі від посадової особи чи представника високого командування, які приймають або не приймають рішення, які можуть підвищити або знизити ефективність підрозділу цього солдата чи його шанси вижити на цій війні.
Ми жили так задовго до 2022 та й задовго до 2014. В різних «бульбашках». Більшу частину суспільства всі ці роки не хвилювало що в нас за армія. Чи їй є що їсти, чи вона одягнена, чи є їх на чому їздити і з чого стріляти. Навчання на військовій кафедрі здебільшого зводилося до того, щоб не потрапити на службу в армію після навчання в університеті. Військова освіта як була, так і є прерогативою вольових фанатиків, які приймають рішення все своє життя віддати службі всупереч усьому або тим, хто має системі лазівки, за рахунок яких йому гарантований доступ до певних соціальних благ. Статус курсантів досі максимально непрестижний. Перелік проблем можна перераховувати нескінченно. Багато з них не вирішиш в один день, але це необхідно.
ворог ніколи не змириться з існуванням незалежної Української держави. Як показав наш досвід, єдина гарантія виживання - це сильна і боєздатна армія. Це потребує системної роботи, результати якої не оціниш в один день. 18
Ми жили так задовго до 2022 та й задовго до 2014. В різних «бульбашках». Більшу частину суспільства всі ці роки не хвилювало що в нас за армія. Чи їй є що їсти, чи вона одягнена, чи є їх на чому їздити і з чого стріляти. Навчання на військовій кафедрі здебільшого зводилося до того, щоб не потрапити на службу в армію після навчання в університеті. Військова освіта як була, так і є прерогативою вольових фанатиків, які приймають рішення все своє життя віддати службі всупереч усьому або тим, хто має системі лазівки, за рахунок яких йому гарантований доступ до певних соціальних благ. Статус курсантів досі максимально непрестижний. Перелік проблем можна перераховувати нескінченно. Багато з них не вирішиш в один день, але це необхідно.
ворог ніколи не змириться з існуванням незалежної Української держави. Як показав наш досвід, єдина гарантія виживання - це сильна і боєздатна армія. Це потребує системної роботи, результати якої не оціниш в один день. 18
• • •
Missing some Tweet in this thread? You can try to
force a refresh
