Дифузія. Це те явище з фізики, яке віддалено нагадує стан поля бою зараз. Проникнення атомів однієї речовини між атомів іншої. Проникнення бойових одиниць одного противника в порядки іншого і навпаки. Взаємний процес. 1/
Всі звикли до того, що хтось, маючи відповідну інформацію про розташування українських та російських сил на полі бою, може намалювати лінію на карті і ми всі чітко будемо бачити ситуацію. На деяких ділянках фронту це втратило актуальність. 2/
Подекуди це цілі зони, де перемішалися позиції СОУ та позиції росіян. Звісно це стан справ, який навʼязав противник. Йому потрібно дезорганізувати нашу оборону, ускладнивши цей процес для нас. 3/
Коли я вперше описував ситуацію неподалік Родинського, де доводилося шукати противника у власних тилах, прийшло розуміння, що це не разова акція. Подібні ситуації повторювалися систематично. Вже не вперше доводилося робити поверхневий розтин російської тактики, але цей випадок певною мірою особливий. 4/
Можливо в якійсь світлій голові когось по той бік (бажано б цю голову знести) виникла ідея. Мовляв, давайте спробуємо відсікти позиції противника від логістики і підкріплення не тільки дронами з повітря. Давайте спробуємо це зробити на землі. Благо, поповнення мотострілецьких частин для штурмів, надходить в потрібній кількості. 5/
Рішення саме по собі цікаве. Можливо так росіяни і сподіваються посилити кумулятивний ефект від нарощування тиску на фронті. Вони посилають бійців не просто штурмувати. Бійці противника обходять наші передові позиції і просуваються далі вглиб. 6/
Далі за лінією зіткнення, яку ми так називаємо за інерцією, у них є для цього простір. Це зумовлено вже тиском з повітря. Масове застосування дронів та підвищення якості цього застосування. Це створило розрив між передовими позиціями та їх тилом. 7/
В цьому розриві й починають діяти російські солдати, які мусять зайти і закріпитися. Вони ймовірно знають, що лишають у себе за спинами позиції, де продовжують перебувати наші бійці. Останні думають перед тим, як відкривати вогонь по тих, хто намагається їх обійти, бо розуміють, що позицію розберуть. 8/
Далі росіяни просуваються у просторі полювання дронів. Своїх і наших. У цьому ж просторі захід і ротація на позиціях, які не відрізані від своїх перетворилися на сотні спецоперацій щодоби. Складних і нервових. Сил і часу вони забирають все більше. 9/
Як постійно наростає обʼєм інформації, який людський мозок змушений опрацьовувати на цій війні, так і кількість дій та необхідна для їх виконання концентрація потребують все більших зусиль, все більш складного планування. Це додатковий фактор виснаження. 10/
Це впливає на роботу пілотів, які мають відволікатися від роботи на пильнування чергової групи противника, яка змогла просочитися. Звісно всі мають бути готові до контакту, але пілоти втрачають можливість виконувати прямі обовʼязки. Від цього з нашого боку програють всі. 11/
Ти не можеш нормально планувати і виконувати роботу підрозділу ударних дронів якщо знаєш, що у зоні твоєї позиції бігають підари. Хай там що, а тип роботи і необхідні для цього рухи тебе в цьому обмежують, коли ти розумієш, що група має займати оборону, не літати. 12/
Схоже, наше командування вирішило показати, що це танго для двох і намагається дзеркально відтісняти тил для передових підрозділів противника, які проникають між нашими порядками. Можливо і справді відрізання їх замість того, щоб бігати по тилах з потенційним френдлі фаєром та намагатися їх всіх знайти, має сенс. 13/
Там, де це вдається, наприклад перерізати маршрут заходу в певну зону і перебити надходження підкріплень та постачання, бійці противника, відрізані від своїх завмирають, шукають собі укриття. Мінімізують активність. Постачання отримують за допомогою дронів. 14/
Якщо противнику вдається розблокувати маршрут, тоді вони активізуються. Кількісна перевага росіян дає їм банально можливість задіювати велику кількість екіпажів для доставки вантажів відрізаним суміжникам, формувати спеціальні екіпажі для боротьби з українськими дронами і т.д. 15/
Таким чином дві армії проникають в порядки одне одного. У повітрі, контролюючи певну глибину дронами і вбиваючи з повітря. На землі, просуваючись за спину передових позицій противника, відрізаючи їх. Чекаючи контакту з усіх боків. В радіоелектронному спектрі звісно ж. Дифузія. Тільки замість атомів - солдати і дрони. 16/
Тільки є нюанс. Зазвичай перенесення речовини відбувається з області з високою концентрацією в область з концентрацією низькою. Якщо поле бою - це простір, де зійшлися дві речовини, тобто дві армії, щільність атомів у противника явно більша. І їх завдання не змішуватися, а знищувати одне одного. Маємо якось розвʼязувати цю задачу. 17/
Будь які спроби аналізу бойової роботи незалежно від того працюєш ти в полі, в пункті управління за монітором чи інде в певному секторі, стикаються з тим, що люди виходять з власного досвіду та певних специфічних проблем свого сектора. Це призводить до того, що узагальнення самі по собі часто не працюють для інших ділянок фронту. 1
Ми завжди повинні критично підходити до того, що робимо, адже пошук ефективної тактики і технічних рішень має бути постійним процесом. Тож і сприйняття критичних зауважень має виходити з того, що ми з них можемо почерпнути. Також треба пам'ятати, що ми не живемо в ідеальному світі і які б не були геніальні ідеї щодо того як треба воювати, ми завжди стикаємося з "тертям", яке опускає нас на грішну землю. 2
Ознайомився з текстом O'Leary та ще декількох бійців, які останнім часом наробили багато шуму. На деякі з тез вчора відповідав Мадяр. В багатьох озвучених критичних зауваженнях є раціональне зерно, як і в подальшій дискусії про оптимізацію роботи з розподілом кадрів. Ось, що можу про все це сказати від себе. 3
Деякі знайомі продовжують постити підсумки року, а дехто «антипідсумки». Дехто в контексті війни. Побуду занудою і скажу, що під час війни підбивати підсумки календарним роком - це те щоб релевантно.
По-перше, війна розвивається нелінійно і навіть цей календарний рік можна розбивати на кілька періодів, а якщо вдаватися в специфічні деталі, то ще й в географічному розрізі. По-друге, якщо вже на те пішло, то певно більш коректно «підсумовувати» виходячи з дати початку повномасштабної війни.
Проте, оскільки кожен вирішує сам для себе що коректно, а що ні, і що аналізувати ситуацію варто постійно, то чому б ні? Напишу які підсумки/висновки чи подекуди субʼєктивні припущення прийшли в мою неспокійну голову в 2025 році.
Для мене особисто і для нашого підрозділу цей час став перехідним в прямому і переносному сенсі. Ми зіткнулися з трансформаціями як нашого війська, так і противника. Буду давати загальну тезу і розшифровувати. 1/
- Противник продемонстрував наскільки добре вміє переймати досвід і напрацювання та масштабувати їх.
Після завершення осінньо-зимової кампанії, ми на власні очі побачили і відчули на власній шкурі якісний стрибок противника в дроновій компоненті. Підрозділи fpv противника включно з Рубіконом стали грізним суперником. Ривок росіян в районі Воздвиженки супроводжувався дуже дошкульною роботою цієї складової російської армії. Просування їх в районі Добропілля, що було логічним продовженням наступу в районі Воздвиженки-Коптєвого і створена цим серйозна криза - це у тому числі їхня заслуга. Вони серйозно на це вплинули. При цьому мова йде не просто про переймання і масштабування досвіду, а про дуже масивні комплексні процеси. 2/
- Противник демонструє адаптацію цілої системи.
росіяни не просто збільшили виробництво дронів, сформували багато підрозділів бпла та кинули їх в бій. Вони вбудовують цю компоненту в загальну систему для досягнення загального тактичного результату. Так, багато що вони запозичили знову ж таки у нас, наприклад вбудовування дронарів у структуру як окремих підрозділів, так і всього війська. Проте, вони здобувають величезний системний досвід у використанні цього компоненту в наступальних діях на системній основі. Це потребує, як на мене, більшої майстерності, ніж в обороні. Простий приклад - є район оборони СОУ. Взяти його штурмом не вдається. Просочування, механізовані накати, щільні обстріли не приносять результату, наступ буксує. Що можна зробити для підтримки наступальних дій? Наприклад, ізолювати район оборони дронами-ждунами. Не просто мінувальниками, а саме ждунами, які чекають в засідці на всіх логістичних маршрутах. Коли оператор може годинами спостерігати і чекати свою ціль. А ще постійне патрулювання повітряної логістики, коли район вже ізольовано з землі. Без постачання будь яка оборона впаде. Тут питання і інженерних рішень, і спеціалізації розрахунків, які цим займаються, і їх кількості. 3/
В одному з попередніх текстів я задавався питанням про грані неадекватності москалів у плані оцінки ситуації на полі бою. Зокрема на прикладі Купʼянська і у районі Добропілля-Покровська. 1/
Зокрема мене цікавило питання чи вірить насправді хуйло в розповіді про «повністю взятий Купʼянськ» і більш позитивну мапу в Донецькій області, ніж ситуація є насправді? Чи казки про мільйон оточених батальйонів та захоплене місто - це заготовка для певної аудиторії (своє населення, американці тощо). 2/
Справа в тому, що попри любов росіян до ідіотських вигадок про ситуацію на полі бою, їхні розвідка і планування для подальших дій мусять опиратися на більш реалістичні дані. Та чи потрапляють ці дані нагору, особливо якщо мова йде не про якісь глобальні успіхи, а про рутинну роботу з просування полями і балками. 3/
By demanding that Ukraine hand over the rest of Donetsk Oblast without a fight, the russians are acting on many levels at once. I think that once they see that certain “brokers” are pressuring Ukraine to do this, they will also add a demand to give up the remaining parts of Zaporizhzhia and Kherson. 1/
This is yet another trap. No matter what, the russians will continue trying to seize the rest of Donetsk Oblast by force. They have plans and accumulate resources for this. They are doing it right now and will keep doing so. The same applies to Zaporizhzhia. 2/
At the same time, they are demanding in negotiations with the U.S. that Ukraine surrender this territory without a fight. All the talk about this zone being demilitarized is nonsense. Moreover, it looks like the russians won’t even agree to such a formality. 3/
Вимагаючи без бою віддати решту Донецької області, росіяни діють на багатьох рівнях одночасно. Думаю, відчувши, що ріелтори тиснуть на Україну, вимагаючи цього, вони ще й додадуть вимогу віддати їм решту Запоріжжя і Херсон. 1/
Це чергова пастка. москалі у будь якому разі будуть далі силою намагатися захопити решту Донецької області. В них є плани і ресурси на це. Вони цим займаються просто зараз і будуть продовжувати. Та й на Запоріжжі теж. 2/
Разом з тим, вони вимагають в переговорах зі США, щоб Україна здала цю територію без бою. Всі розмови, що ця зона буде демілітаризована - туфта. Більше того, схоже росіяни і на таку формальність не погодяться. 3/
Розмови про гіпотетичний мир зараз є дурістю не тому, що ми дуже хочемо вічно воювати. А тому, що росіяни не відмовилися від мети знищити нашу країну. Це показують "інсайди" з переговорів у Москві. 1/
Їм тисне існування нашої країни загалом. А тому вони і розповідають зараз, що їм тисне українська армія і чисельність її, яку вони не можуть диктувати, їм тисне пояс укріплень в Донецькій області, який вони хочуть отримати без бою. 2/
Я вже мовчу про бажання легалізації вкраденого, як то кажуть. Тому, зарікшись більше про це писати, повертаюсь до цієї теми, адже в нас досі інституції та частина суспільства продовжують страждати фігнею, замість того, щоб рятувати від деградації нашу оборону. 3/