As @P_Kallioniemi says "today in #vatniksoup This is Lev Golinkin, a native of Kharkiv, an immigrant with Jewish roots, who has been building the image of Ukraine as a neo-Nazi State for many years in Western Media. He calls himself a journalist.



The concept of his narrative is not new: war is very bad, Crimea was annexed by Russia, but "not everything is so clear" and "both sides are to blame for the crimes in Donbas." This is classic bothsidesism, voiced even in April 2022, after the liberation of Bucha.

Важливий тред на тему, на яку ми всі дуже тупо відмовчалися. Є такий собі уродженець Харкова, емігрант з єврейським корінням і (дуже схоже на те) російський проксі Лев Голінкін, який роками будує на Заході Україні імідж неонацистської держави. В авторитетних світових медіа.



Це той тип, який працює ювелірно. Концепція наративу відома: війна - погано, Крим - анексувала рф, але "не все так однозначно" і у злочинах на Донбасі "винні дві сторони". Наприклад, це з публікації за квітень 2022 року, після звільнення Бучі. surl.li/svepy

Урок з історії для нас всіх під назвою "Мюнхенський договір 1938 року". ТРЕД, інспірований книгою Радомира Мокрика "Чеські історії ХХ століття".

Отож, Гітлер окуповує Австрію і починає качати демократичну Чехословаччину, вимагаючи "захисту німецькоязичного насєлєнія"> Судетська область Чехословаччини була заселена здебільшого німцями. Їх представляла ручна партія Гітлера SdP Конрада Генляйна (по центру). Таке собі чехословацьке ОПЗЖ. На права німецької спільноти Гітлеру було начхати: план повної окупації Чехословаччини Fall Grün був готовий.

Тред, який я дуже хотіла написати і прошу, щоб ви прочитали.
1. Це Марія Шухевич (Трильовська) - донька головнокомандувача УПА Романа Шухевича і молодша сестра політв'язня СРСР Юрія Шухевича. Свою справжню історію вона дізналася, коли їй було 20 років> 2. В 1940-х, коли батько був на вістрі визвольної війни за незалежність України, совєти забрали 5-річну Марію з братом і відправили їх до сиротинця на Донеччині. Там їй змінили метрику, прізвище і написали, що вона росіянка, а батьків розстріляли німці.

Розкажу вам історію, пов'язану з журналістом Саймоном Шустером. А ви вже вирішуйте, як після цього читати його матеріали в The Time чи деінде. Діло було в 2018 році. Ми з @OstapYarysh писали репортаж для Гро про норвежця Йоахіма Фурхольма,який приїхав в Україну вступати в ЗСУ. Норвежець, який хоче в ЗСУ - в 2018 це ще дуже не типова історія і однозначно варта висвітлення. Ні мотивів, ні бекграунду цього чувака звісно ніхто ще не знав. За декілька годин після домовленості про інтв, Фурхольм дзвонить мені з госпіталю і ледь каже, що його побили невідомі>

Чому справа Фрідмана в Україні досі живе.Болючий ТРЕД.

Десь там же,в Лондоні,вичікує "кращих часів" в Україні російський режисер Ілля Хржановський, якого той самий Фрідман дуже мутно проштовхнув на посаду художнього керівника Меморіального Центру Бабин Яр в Києві у 2020-му році.

Центр "Бабин Яр" - це головний національний проєкт України щодо формування політики пам'яті про Голокост,зокрема про масові розстріли євреїв в Києві нацистами. За масштабом це недалеко втекло від меморіалізації Голодомору і є стратегічно важливим напрямком нашої політики пам'яті.

«Смерти немає. Є тільки стрілецька честь», – сказав цей чарівний українець, легенда армії УНР Федь Черник 100 років тому перед останнім боєм. Тоді про нього знала кожна українська дитина. Але його могилу більшовики «прикрили» Ватутіним в Маріїнському парку> Це вражаюче, як вичистили нашу національну пам‘ять.
1. Його іменем маркували панцирі (бронемашини) армії УНР:

Подивилась нарешті фільм «Бабин Яр. Контекст». Лозниця – першокласний пропагандист. Ювелірна робота з посилення російського міфу про винятковість українсько-нацистського колабораціонізму. Звісно, контексту там жодного немає. Цю, «правильно» вибудовану хроніку, вже рік повномашстабної війни по світу возять ці двоє, з дисклеймером «гірка правда завжди на часі». Хржановський і Лозниця досі хедлайнери меморіалізації Бабиного Яру в Києві - майбутнього музейного комплексу про Голокост.

Дивлячись на російську опозицію, пригадую як наші дисиденти 1960-80-х розповідали про тих українців, які були частиною радянської ідентичності і працювали на систему. Я не пам'ятаю, щоб хтось якось жалів їх> чи називав жертвами, які задурені пропагандою. В риториці українських дисидентів - гомосовєтікус - це був ідеологічний ворог. Вони сприймали посовєчених людей серйозно, як тих, хто зробив свій поганий вибір. Це була зневага, презирство, іронія, але не жалість.

Ще раз про плагіат Оксена Лісового, бо тема освіти мені болить.

Науковий ступінь міністру освіти не потрібен! Міністр – це адміністративна посада.

Претензія до його академічної недоброчесності - справедлива> але мати фейковий науковий ступінь - це побутова оборудка, якою просякла вся наша освіта. Це як куплені права, «замазаний» лікарняний чи військова кафедра в універі в обмін на надбавки до пенсії.

Ми постійно повертаємося до проблеми плагіату, бо попри зміну міністрів>

Раз вже заговорили про кіно. Напишу свій🇺🇦топ, окрім "Додому", "Мої думки тихі", "Кіборги", "Носоріг", "Стоп-земля","Дике поле","Співає ІФТКЕ":
1. "Пекельна хоругва" 2019-го. Пам'ятаю, що сміялася вголос в кіно. Несамовитий тролінг русні, бойовий дух і можна дивитися з дітьми>. 2. Мелодрама "Стрімголов" (2017) Марини Степанської. Саундтрек "Панно Інно" довго був в плейлисті: мурашки по шкірі, коли слухаю: soundcloud.com/maryana-klochk…

Десь два роки як @vladscorpy взяв старенькі зелені жигулі і повіз показувати мені Донеччину і Луганщину. За ті міста і місця, які ми об‘їхали, зараз йдуть бої наших ЗСУ🇺🇦
Фототред. Етнографічний музей в Слов‘янську. Під відкритим небом. На Донеччині є свій Пирогово і Шевченківський гай. І засновник музею планував там організовувати українські фестивалі.

Художниця-шістдесятниця Любов Панченко померла вчора, у віці 85 років. Майже місяць вона пробула в російській окупації в Бучі. Без їжі і догляду. Коли в будинок прилетів снаряд, сусід пішов перевірити чи часом ніхто не постраждав. І знайшов її.>> Дуже ослаблену її госпіталізували в Києві. Добрі люди знайшли їй безліч геріатричних пансіонатів та інших варіантів допомоги. Втім врятувати жінку не вдалося. Панченко була легендою українського національного мистецтва>>