предмет моєї особливої гордості - те, що я 11 років не спілкуюся з батьками, для котрих я завжди жирна, тупа, страшна, кончена, не така. ну не така так не така, лишила цих істот захлинатися у власній жовчі. й так, мені абсолютно похуй, коли там хто вмре й хто їх ховатиме.
причому там була дуже цікава аргументація, чому я маю їх терпіти. бо інакше вони, увага, не лишать мені спадок. а потім виявилося, що я себе ціную більше, ніж потаскану хату в кривому розі, й розпречудово живу життя, в хуй не ставлячи агресивних дебілів.
