Радянські полонені чомусь дуже лояльно ставилися до іспанських добровольців Вермахту.

Під час бойового шляху “Блакитної дивізії” в СРСР 1941-1943 років було багато парадоксальних історій, де полонені не просто співпрацювали, а демонстрували відданість, причому з перших же хвилин “знайомства”.

Тред з п’ятьма історіями, у які важко повірити🧵⤵️ Трошки контексту: іспанські добровольці відмінно проявили себе на Східному фронті, але традиційно “забивали” на побутові задачі типу чищення зброї. Тому вони не віддавали захоплених полонених німцям, а розподіляли між підрозділами дивізії і доручали їм роботу.

Полонені червоноармійці розвантажували провізію і боєприпаси, готували їжу, і допомогали з евакуацією поранених та загиблих. Іспанці не були накручені пропагандою щодо слов’ян, тому в цілому відношення до полонених було непогане.

Ви колись задумувались про феномен популярності Вермахту та інших німецьких військових формувань часів Другої Світової війни?

Навіть через десятки років ця тематика викликає величезний інтерес у мілітарі та історичних спільнотах різних країн. Кожен рік виходять десятки нових книжок, сотні відео на Youtube, тисячі постів в соц. мережах.

На мій погляд, ця популярність пояснюється 4 основними факторами 🧵⤵️ Перший фактор найбільш очевидний, це висока боєздатність.

Практично всю війну німці воювали у меншості, але їх опоненти стабільно мали вищий коефіціент втрат, незалежно від театру бойових дій або характеру операцій.

Щодо мікроменеджменту у війську та ручного управління. Почитайте цю геніальну історію про беззаперечного чемпіона у цій справі.

Зі спогадів Рудольф-Кристофа фон Герсдорфа, офіцера розвідки групи армій “Центр” про події на початку січня 1942 року 🧵⤵️ “Адольф Гітлер декілька разів на день телефонував фельдмаршалу фон Клюге. Ми, офіцери генерального штабу, повинні були слухати ці розмови, щоб у випадку необхідності надати необхідну інформацію по питанням, на які фон Клюге не здатен одразу відповісти. Таким чином я особисто був свідком наступного діалогу:

Як Японія допустила колосальний за своїми масштабами виток військових таємниць.

Грудень 1943 року, кампанія у Новій Гвінеї. Зайобані, голодні і знесилені японці з 20 дивізії Імператорської армії відступають з населеного пункту Сіо. Відходити треба швидко, адже американці і австралійці намагаються замкнути кільце оточення 🧵 Всі громіздкі речі, які уповільнювали рух японців довелося покинути. Однією з таких речей виявилася важка металева коробка, яку викинули в яму з багнюкою, де вона і залишилася лежати наполовину утоплена у воді.

В коробці лежали секретні шифри японської Імператорської армії та інші пов’язані документи . Вони були мокрими через постійні зливи у місцевому кліматі, тому їх не вдалося вчасно спалити.

Минулого тижня дочитав книгу про війну на островах Тихого океану.

Нижче тред з цікавими нюансами тактики та психології японських піхотинців 🧵⤵️ Пару слів про ідеологію. Японці були накручені державною пропагандою і бачили ціль війни у звільненні всієї Азії від ярма білих колонізаторів. Для них це було чимось типу расової війни, щоб відновити азійську автономію і честь.

«Ми успадковуємо 2600 років славної історії», — записав один солдат у своєму блокноті на початку війни; «представляючи азійську расу, ми покладаємо важливий і почесний обов’язок змінити світову історію. Азія має бути звільнена. Я не не боюся померти за свою країну».

Талановитим і освіченим людям у цьому житті всюди відкрита дорога. За будь-яких обставин та при будь-якій владі.

Тред про те, як очільник ракетної програми Третього Рейху “здавався в полон” 🧵⤵️ Останні тижні Другої Світової війни Вернер фон Браун зі своїми колегами провів на гірнолижному курорті у Баварських Альпах. Він жив у готелі, завдяки зв’язкам з СС у нього було вдосталь гарної їжі та напоїв. В готелі була літня терраса, і вчений пізніше пригадував, що ті дні він жив як король, і нічим не займався, окрім як їв, пив, засмагав та насолоджувався видом на Альпи.

Вночі 1 травня 1945 року фон Браун з колегами слухав симфонію на національному радіо, і раптово концерт був перерваний оголошенням про смерть Адольфа Гітлера. Ця новина підштовхнула вченого до рішучих дій. План для цього вже був сформований давно.

Окопна війна. Як виглядав типовий день британського піхотинця Першої Світової війни.

Попри поширений міф, життя солдата на Західному фронті не було насичене щоденними адреналіновими боями.

Звісно, такі епізоди теж були, але у пересічного піхотинця вони траплялися лише два або три рази на рік. Весь інший час солдати проводили у безкінечній рутині траншейного життя 🧵⤵️ День піхоти починався на світанку — всіх будили і починався період підвищеної бойової готовності. Солдатам першої лінії необхідно було зайняти бойові позиції в очікуванні ворожої атаки. Так піхота проводила перші 30-60 ранкових хвилин.

Період підвищеної бойової готовності був необхідний через те, що більшість ворожих атак відбувалася одразу після сходу сонця або ближче до заходу сонця.

Інколи це переходило у так звану “ранкову ненависть”, коли солдати починали “насипати” зі стрілецької зброї та кулеметів у напрямку ворога. Зазвичай такі дії не призводили до втрат опонентів, адже всі вже були навчені не показувати голову із траншей при світлі сонця.

Не секрет, що більшу частину війни Вермахт воював в умовах нестачі людей, техніки, та боєкомплекту. Тому наявним ресурсом німці розпоряджалися ефективно.

Після закінчення війни німецькі генерали охоче ділилися своїми інноваціями з американцями та британцями.

Нижче три лайфхаки Вермахту пов’язаних з роботою артилерієї 🧵⤵️ Деякі німецькі командири на Східному фронті забороняли артилеристам обстрілювати виявлені ворожі пункти управління.

Ідея була в тому, щоб починати їх знищення тільки при сприятливій тактичній ситуації, наприклад напередодні або під час активних наступальних чи оборонних дій. Таким чином це вносило максимальний хаос у координацію ворога, і майже завжди паралізувало все їх управління.

Пурпурове серце — це престижна нагорода для американських військовослужбовців, які загинули або були поранені у бойових діях.

Проте у 1943 році поранений кулеметник стратегічного бомбардувальник B-17 відмовився від своєї медалі. На запитання здивованих сусідів по лікарняній палаті, чоловік відповів, що не хоче, щоб потім у нього всі питали, як він отримав цю нагороду.

Обставини отримання його поранення дійсно виявились непрезентабельними 🧵⤵️ Справа була в тому, що цей неназваний кулеметник надзюрив собі у штани під час бойового вильоту, і сеча приморозила його сраку до літака. В цьому немає нічого смішного, адже в літаках B-17 не було туалетів, а вильоти в середньому тривали по 7-11 годин.

Після виконання тієї місії екіпаж літака намагався “відморозити” свого побратима літаючи на невеликій висоті, де температура не така низька. Вони кружляли над Британією, аж поки в літаку не почало закінчуватися паливо.

Після цього у пілота вже не було варіантів, потрібно було йти на посадку з людиною у кулеметній кабіні (це заборонено і дуже небезпечно, адже кабіна розташована дуже низько до землі). Все що міг зробити пілот, це посадити літак на траву біля злітно-посадкової смуги — на більш м’якій поверхні у кулеметника були більші шанси вціліти. Все пройшло благополучно, і він вижив. На землі його одразу забрала швидка.

Давайте поговоримо про один із самих епічних випадків витоку секретної інформації у Другій Світовій війні.

Це сталося під час Африканської кампанії Ервіна Роммеля. Шпіонаж, військова розвідка, секретні шифри — великий тред 🧵⤵️ Ця історія почалася у жовтні 1941 року, коли полковник армії США Боннер Феллерс зайняв пост військового аташе в американському посольстві у Єгипті. В його обов’язки входило створення регулярних звітів для Вашингтону щодо ходу британських військових операцій у Північній Африці, де британці та їх союзники вже воювали з німцями та італійцями.

Америка на той момент ще не вступила у війну, але їм було важливо слідкувати за успіхами своїх союзників (Британії) проти потенційних ворогів.

Осінь 1944 року. Постійні повітряні атаки союзників знекровили німецькі резерви палива і серйозно пошкодили транспортну інфраструктуру. Великі втрати залізничних цистерн призвели до надзвичайної нестачі засобів, якими можна транспортувати паливо по залізниці.

Водночас виявилося, що аж 70 вільних вагонів-цистерн зберігаються у портовому місті Мемель (сучасна назва - Клайпеда), проте забрати їх не було можливості, адже місто з усіх сторін було заблоковано Червоною армією. Також не було підходящих кораблів, щоб перевезти їх через Балтійське море.

Ситуація виглядала безнадійно, але кмітливі німці підібрали ключик для цієї головоломки 🧵⤵️ Один з інженерів Вермахту зробив прорахунок, що в теорії пуста залізнична цистерна зможе плавати у морі, якщо її герметично запечатати (щоб вода не потрапляла всередину). Експерименти на місці підтвердили цю концепцію — герметично закриті цистерни дійсно не тонули.

Військово-морські сили Третього Рейху у Мемелі одразу отримали наказ відбуксирувати всі цистерни по Балтійському морю до найближчого порту із залізничною інфраструктурою. Попри увесь скептицизм Кріґсмаріне наказ був виконаний.

У 1943 році керівництво повітряних сил Союзників вважало, що збитий пілот, який катапультується на ворожу територію, має 50% шанс повернутися неушкодженим додому.

Це був дуже оптимістичний розрахунок, але він базувався на реальних речах — гаджетах, які створив Крістофер Клейтон Хаттон, винахідник MI9 (військової розвідки Великобританії).

Нижче тред з топ-10 його винаходів🧵⤵️ Якщо британського пілота збивали і він залишався живим, то потрібно було якось пробиватися до своїх. Для цього пілоти мали при собі спеціальний шовковий шарф з прінтом мапи ворожої території.

Такі мапи не боялися води, фарба на них не затиралася, і ними можна було користуватися безшумно.

Одним із перших успіхів у перебудові економіки США на військовий лад було виробництво новітнього авіаційного двигуна «Ролс-ройс Мерлін» по ліцензії від Великобританії.

Цей двигун та його креслення були настільки секретними, що британська влада організувала окремий лінкор для їх перевезення через Атлантичний океан в США 🧵⤵️ Коли британський лінкор «Нельсон» пришвартувався в порту на американському узбережжі, його там уже чекав представник американців Морріс Вілсон.

Він одразу ж підійшов до капітана, тримаючи у руках велику валізу. Капітан запитав його, для чого йому валіза. “Покласти туди креслення, для чого ж ще” відповів Вілсон. Капітан розсміявся, і провів його вниз у трюм корабля. Там він вказав на дерев’яний контейнер за розмірами як залізничний вагон. “Ось ваші креслення, містер Вілсон” сказав капітан, і пішов геть.

Рудольф Караччіола розігнав Mercedes-Benz до 432 км/год — це вражаюче досягнення. Те, що він це зробив 87 років тому — це просто неймовірно. Цей рекорд швидкості протримався майже 80 років.

Автомобіль Mercedes-Benz W125 Rekordwagen мав масу 1200 кг, потужність двигуна 725 кінських сил та коефіцієнт аеродинамічного спротиву 0.157 (дуже солідний показник навіть за сучасними стандартами) 🧵⤵️ Цікаво, що Караччіола встановив свій рекорд швидкості навіть не на спеціально облаштованій трасі, а на простій дорозі Франкфурт-Дармштадт.

В той же самий день, 28 січня 1938 року інша автомобільна компанія Auto Union спробували побити рекорд, але водій втратив управління та врізався в опору шляхопроводу на швидкості близько 440 км/год.

Історія пороху і вогнепальної зброї дуже схожа на бурхливий розвиток дронів у війні з Росією.

Як відомо, вперше порох з’явився у Китаї в IX сторіччі. В Європі перші записи про нього датуються 1267 роком, а аркебузи (ручна вогнепальна зброя) згадуються вже у 1326 році.

До кінця XIV сторіччя європейці вже виготовляли всі типи вогнепальної зброї у промислових масштабах, від гармат до вищезгаданих аркебузів, і були беззаперечними лідерами у світі. Саме в Європі виготовлялися найкращі зразки зброї того часу. З самого початку російсько-української війни цивільні дрони теж імпортувалися з Китаю, і згодом всі сторони конфлікту почали їх самостійно розроблювати та збирати.

І саме тут, у центрі Європи відбувся активний розвиток та впровадження інновацій у застосування цієї технології. Українські спеціалісти вперше застосували спортивні FPV-дрони для ураження противника, а росіяни вперше використали дрони на оптоволокні. Крім цього мавіки облаштовувалися системами скиду, використовувалися для аеророзвідки, з'явилися нові засоби РЕБу, та багато іншого.

Історія катастрофи на підводному човні “Курск” відома всім.

Проте не всі знають, як виглядала зі сторони норвежців співпраця з росіянами під час рятувальної операції.

Спойлер: дуже жалюгідно🧵⤵️ Підводний човен “Курск” затонув 12 серпня 2000 року у Баренцовому морі через вибух торпеди під час навчань. На борту було 118 людей, і перші тижні були сподівання що хтось з них залишився живим, і чекав визволення.

Діяти необхідно було негайно. Адже у потенційно живих моряків було дуже мало часу в умовах холоду і обмеженого запасу повітря та їжі.

Німецькі PR-технології 1930-х років були могутнім інструментом маніпуляцій.

Так, сумнівні з точки зору демократії, але вони максимально ефективно виконували свою головну функцію: донести інформацію до електорату та отримати бажаний результат.

Ось як був організований Австрійський референдум по Аншлюсу 🧵⤵️ Контекст: 10 квітня 1938 року на території Австрії відбувся референдум щодо її приєднання до Рейху.

Цікаво, що референдум відбувався уже постфактум, через місяць після того, як німецькі війська окупували Австрію. До того ж нова австрійська влада та Адольф Гітлер за місяць до референдуму вже підписали відповідні закони про злиття Австрії з Третім Рейхом.

13 причин чому ви б не хотіли нести службу на німецькому підводному човні у часи Другої Світової війни.

Мега-тред 🧵⤵️ Типова тривалість “рейсу” субмарини становила 3 місяці, і весь цей час члени екіпажу не могли прийняти нормальний душ.

І це при тому, що температура у машинному відділенні часто сягала 37° C.

Життя дітей генералів під час війни завжди викликає великий резонанс у суспільстві. Вашій увазі 5 історій про німецьких генералів, чиї діти воювали в одному строю з простими солдатами та загинули в бою.

В кінці треду я також проведу паралель з українськими генералами🧵⤵️ Головнокомандувач військово-морських сил Третього Рейху Карл Деніц.

Перший син Петер загинув 19 травня 1943 року, коли його підводний човен був затоплений в Атлантичному океані. Після цієї події Адольф Гітлер видав указ, згідно з яким у випадку гибелі сина високорангового офіцера на війні інші діти звільняються від військової служби.

Другий син Карл звільнився зі служби та почав вчитися на військового доктора, але у 1944 році свій 24-й день народження попросив своїх друзів взяти його на рейд до узбережжя Британії. В цей день їх корабель був знищений французьким ескортним міноносцем.

Як швидко облаштувати військові позиції при температурі -40 °C? Досвід інновацій 6-ї танкової дивізії Вермахту.

Грудень 1941 року. Червона армія проводить контратаку під Москвою та відкидає 6-ту дивізію від лінії із невеликих населених пунктів в поля. Під час відступу дивізія втрачає майже всі свої танки.

Необхідно було терміново створювати нову лінію оборони з нуля. І все це в сильний мороз, з наглухо промерзлою землею, відсутністю зимового одягу та спорядження. Ситуація виглядала безнадійно 🧵⤵️ Втрати від обморожень збільшувалися кожного дня. До 3 січня 1942 року кількість обморожень збільшилася до 800 на день (!). Побудувати позиції було неможливо через критичну нестачу інженерних підрозділів та обладнання.

І ось що придумали німці.

1 жовтня 1946 року рейхсміністр озброєнь і боєприпасів Третього Рейху був засуджений до 20 років в’язниці за “злочини проти людства”. Це була не найгірша розв’язка, адже три з восьми суддів вимагали для нього смертної кари.

Проте для 41-річного Альбера Шпеєра, це був не кінець, а лише новий початок. Попереду його ще чекала слава та багатство 🧵⤵️ У в’язниці Шпандау колишній міністр та особистий архітектор Гітлера почав таємно працювати над своїми мемуарами. На шматочках туалетного паперу та папері для сигарет Альберт Шпеєр записував свої спогади роботи разом з Фюрером та його найближчим оточенням.

Очевидно, що працювати на рукописом було заборонено, а тим паче передавати його за межі тюрми без цензури. Тому нотатки Шпеєра виносили дві медсестри Червоного Хреста, які йому симпатизували. Ці нотатки потім передавалися давньому другу та колезі Рудольфу Волтерсу, який жив у Берліні.