Ладно, хто не спрятався – я не винуват. Починаю обіцяний тред про африканські пригоди двох звичайних київських алкашів, які відбулися 15 років тому. Першу стабільну роботу, якій я присвятив 12 років свого життя, знайшла для мене перша теща.
«Андрєєєєй, ти обязатєльно должен сходіть на собєсєдованиє в ету фірму!» - сказала вона, вручаючи мені безкоштовну газетку «РІО» з об’явою про вакансію менеджера зі знанням німецької.

Отже, @PashaXVI знову "підняв кіпіш" із моїм старим тредом на 400 твітів про пригоди двох волоцюг-контрабандистів у Європі, і доведеться мені виконувати обіцянку щодо нового треду про мій другий приїзд у Францію. Нагадую, що події відбуваються в далекому 1997 році, а кількість твітів у цьому треді може сягнути непристойних значень, оскільки під час написання в пам’яті спливає багато деталей, які вже й не думав згадати. Це також є однією з цілей написання цього треду для мене - закарбувати спогади, які що далі, то все більше залишають мою диряву голову.

Усе почалося з нашого з дружбаном візиту в Ворзель до його знайомого, якого щойно депортували звідкись з Європи зі зламаною ногою. Дружбан колись познайомився з ним у "Канадській оптовій компанії" (олди тут?), і ось так доля звела мене з Серьогою. Були ми з ним якимись дуже легкими на підйом, і після двох пляшок портвейну вже настроїли планів на "підкорення Європи", бо дома якось не було чого робить. Серьога в європах щось чув про офігенні заработки на апельсинах в Іспанії та було трохи інформації про Іноземний легіон.