Рік в армії😯

«Оформляємо на відправку». Я не з тих, хто знайшов собі посаду в армії. Мені бракувало рішучості - і ні, не через страх забаранитися. Я боявся невідомості й зміни способу вже сформованого комфортного життя. Тому я переклав цю відповідальність на державу - піду, коли покличуть. І не спездів. Я не ховався, не никався, але й не був добровольцем. Мені дали повістку і я пішов з нею у ТЦК. Прибув рівно в той день і на ту годину, що були написані у повістці.

Про реалії окремих стрілецьких батальйонів.

Я прийшов у такий бат в серпні 2024-го. З того часу ми були в оренді в 10 бригад (!), й були підпорядковані 2-м ОТУ.

При тому у нас є «своя» бригада - ми входимо в її склад (10 корпус). Але жодного (!) разу не воювали у її складі. Від неї ми отримуємо зп й деяке майно. Але воюємо - на зовсім іншому напрямку.

Це виглядає так - кожен місяць-другий йдемо в підпорядкування нової бригади. Часто - на нові позиції. Кожні три місяці - новий напрямок взагалі.

Покровськ, Курахове, тепер район Великої Новосілки.

«Раз попавсь - буду служить». Отакий головний посил чув від пацанів, з якими був на бвзп.

Беру за приклад свій взвод. 27 людей. З них 5 - не бусифіковані. Я і ще один чувак прийшли по повістці. Ще троє - оновити дані. Два з них - обмежено придатні по кількох пунктах діди. Перші дні - люта ненависть до ТЦК. Люди звертали свою увагу не на росію. Головним ворогом був саме ТЦК - ну бо через них в конкретну секунду їх попросили відмовитися від попереднього життя. Декого запакували без нормального ВЛК, або з норм ВЛК, але незрозуміло - а нахуя?

Ми мали зустрітись на празнику в його селі на Тернопільщині, але зустрілись на Донбасі.

То є вуйко Петро, мій коришок з бвзп. Його історія - Швейко відпочиває. Вуйко вже - 50+. 150 кілограмів. Купа проблем зі здоров‘ям. Кожен рік вуйко ходив дані оновити. Зробив так і в травні 2024-го. Подоїв корову, запустив самогонний апарат і поїхав в ТЦК - справа то буденна.

Це Майор. Майор поліції, який звільнився звідти з десяток років тому і поїхав на заробітки в Італію.

Влітку Майор псіханув, все кинув і вернувся до України. На другий день після приїзду він вирішив іти в рекрутинговий центр. Щоб обрати собі посаду й служити в армії. Але Майор все наплутав і прийшов у військомат. Там пропозицій було дві: їдемо чи сьогодні, чи завтра. Майор пішов додому, зібрав речі і зранку був на місці. І став солдатом.

В навчцентрі його називали тільки Майор. І дивувалися тим, шо чувак міг служити, а тепер буде воювати.

Поясню, як зараз відбувається мобілізація (не рекрутинг) й у чому бачу найбільшу проблему.

Найбільша проблема в тому, що нам потрібна піхота й інші неприємні й небезпечні позиції. І цих неприємних позицій - найбільше у війську. Не прес-служб, не айті, не кухарів, не діловодів. Короче, теплих місць не настільки багато, як піхотних. Відповідно, рекрутинг здебільшого відбувається саме на такі. Не існує людей, котрі візьмуть відношення в піхоту. А піхота треба найбільше. Питання - що робить? і хто має йти в піхоту?

Юра прийшов до нас на другому тижні бвзп - зі своїм набором не довчився, бо попав в госпіталь. Запалення легенів.

Малий, худий, без всіх зубів. І без грошей - ніяк не міг оформити карточку, шоб отримати зарплату. То весь час шкаляв цигарки. Він часто не встигав за нами - відставав, стріляв по чужих мішенях, шось переплутував. І весь час шкаляв цигарки - йде Юра, треба діставати пачку)

Але одного дня йому прийшли одразу 2 зарплати. І Юра купив кілька блоків цигарок, енергетиків, шоколадок - беріть, пацани.

Думав, думав, шо написати за підсумками вчорашнього матчу і ще більше утвердився в думці, що Реброву потрібно йти.

Нижче фінально зафіксую ті очевидні речі👇 Не у гравцях справа - 6 замін порівняно з Албанією. Стало краще, але не настільки, щоб виграти у кризової Чехії. Чехи зробили ті ж 6 змін порівняно з Грузією - різниця з тією поразкою у них колосальна, стало набагато ліпше. А у нас гравці інші - а віз і нині там. Хто винен?

Ну шо, слухайте історію, як я їхав на Донбас гранатометником з висновком ВЛК «придатний для тилових структур» і що з того вийшло👇 Отож, після закінчення бвзп всіх з набору з вищими освітами відправили вчитися на офіцерів - командирів механізованих взводів. За висновком ВЛК я таким бути не міг. Тому написав рапорт «про переміщення згідно з висновком ВЛК».

Доповідаю про армійський маразм.

Як мене направили вчитися на офіцерські курси на командира механізованого взводу. Хоча я не можу займати цю посаду й здобувати цю спеціальність через висновок ВЛК.

Поїхали👇 Отож, мене, як і всіх моїх колег з бвзп, що мали вищу освіту, наказом у примусовому порядку направили на офіцерські курси. Всі відношення, домовленості, «приїхав представник бригади», «проходиш повторне влк» - не канали. Чи хочемо ми бути офіцерами, не питали теж.

Сіли і вйо.

Розкажу про речі, котрі найбільше бісять у ставленні до мене з боку цивільних відколи я у ЗСУ.

1. Тебе шкодують і жаліють.
2. Тебе сприймають як довбойоба.
3. Думають, шо ти можеш шось планувати і дивуються, шо ти нічо не знаєш про своє майбутнє.

👇 Про «шкодують і жаліють». Бідний Андрій - живе в польових умовах, де є щурі, миється в холодній воді, сре в яму. Їбать як так! Як так? Ми готуємося до війни, війна йде. На війні отак блять - і це ще збс.

Андрій ходить в броні з вантажем по купу кілометрів. Як так?

Мобілізований, перша доба у навчальному центрі

Я вже мобілізований. В понеділок пройшов ВЛК, у вівторок - дообстеження, в середу - забрав висновки і поїхав в ТЦК.

Мені підтвердили, що через херовий зір я придатний виключно до тилової служби.

Я зайшов у ТЦК. Капітан сказав: «Всьо ясно, тобі тіки на жирні посади. Оновлять дані й відправлять додому». З впевненістю Реала ми з ним урочисто зайшли в кабінет до голови ТЦК. Жінка була злосьна, ніхуя не слухала: «Якшо журналіст, матєматіку знаєш». Будеш в артилерії.

Трохи донатів ви насипали, тому залию ще один тред. Про те, кого зустрів в ТЦК та на ВЛК. З основними уроками/висновками.

Отже, персонаж 1. Чувак без всіх (!) пальців на ногах. Дали повістку. Прийшов, бо не мав грошей на штраф. У нього - нема діагнозу, нема обстежень, нема заключень. Просто нема пальців. Він з ніхуя взявся ногою за капець і зігнув його вдвоє. Каже мені: «Во бля, не пижджу».

Лікарі там ахуєли. І давай його на дообстеження. Він каже: «Тварі нахуй, людей за скот тримають».

Враховуючи, скільки несеться страху через мобілізацію, і наскільки круто працює російське ІПСО на цю тему, вирішив зробити тред.

Про те, чому повістка - то не страшно.

Отож, 7 червня я чекав в черзі за шаурмою. Під'їхало авто з працівниками ТЦК та поліцейськими. Це у Львові.

Запитали, чи хочу служити в армії. Відповів, що хочу, але не зараз, бо в домашніх шортах і без телефона. Тому попросив виписати мені повістку.

Через 5 хвилин вони повернулися й виписали повістку на 10 червня.

Розкажу вам одну історію.

Російський блогер Савін зняв випуск з українськими футболістами. Ярмоленко і компанія розказували про жахи війни. Савін кивав і підтримував.

А потім Савін виїхав з Росії - на Кіпр. Купив там футбольний клуб у другій лізі. І кличе українців. Тренує команду тандем українця та росіянина. Українець Богдан Цимбал, раніше працював у Минаї.

В одному з випусків на рускому ютуб-каналі іх показують у парі - новий клуб Савіна про дружбу. Про дружбу росіян та українців

Якщо не знаєте, чим зайнятися і бути корисним, або просто хочете перепочити фізичною працею, маю до вас цілий ряд подій від волонтерської організації Будуємо Україну Разом. Їдемо в певну громаду (в будь-якому куточку України). Й займаємося наступним: рихтуємо то, шо понівечили рускі, облаштовуємо помешкання для життя переселенців. День там складається з кількох варіацій: до обіду робота на об'єкті, після роботи - екскурсії, знайомство з місцевістю.