Будні діловода: раніше звіт готували 4 людини протягом тижня. Зараз завдяки скрипту на python готую за годину. На різних стадіях його доробки до мене домахувалися навіть за крапки в кінці рядків. Але зараз є krapky_py, який не лишає шансів високим начальникам ) Скрипт - складний механізм парсингу вихідних документів docx за заданими критеріями і фільтрами. Відбирає певні рядки, які відповідають вимогам, розбирає їх на компоненти, перетворює регістри, відмінок елементів, формує нові рядки за шаблоном. На виході отримую готовий txt.

Дивувало, чому на хрестах давніх українських церков ніколи не було діагональної перетинки. А у наш час такі хрести буквально заполонили простір. Ініціатива йде від УПЦ МП. Здавалося б, це все пояснює. Але як і з Іжицею, це вийшло з під контролю і все частіше їх використовує ПЦУ. Церква це пояснює, що хрест без перетинки – католицький, а з нею - православний. Як доказ посилаються на фрески з Каппадокії 11 століття, де є ця перетинка. Однак навіть у Візантії це був радше виняток, ніж правило. І такий хрест на думку експертів, до нас прийшов саме з Москви.

Сьогодні зачепився на каналі файтербомбера з якимсь орком щодо мови. Було нахнення порозважатися, а власник каналу десь бухав з горя. Так от. Той орк на свою голову намагався підкріпити давність російської мови твором "Леѯіконъ славенорωсскїй" Памва Беринди 1653 року.. 👇 На превеликий жаль самого орка, зміст цього словника він не відкривав. А дарма. Бо словник розбиває в пух і прах всі претензії росіян на давність їхньої мови. Бо це словник перекладу між церковнослов'янською, яка тут названа словенською...

Ліворуч на колажі НЕ традиційний народний інструмент. Який не має абсолютно нічого спільного з кобзарсько-лірницькою традицією. Фактично це просто арфа. При цьому важка, немобільна, яка не ввібрала в себе нічого з феномену кобзарства крім асиметричної арфоподібної форми. І тієї ж назви - бандура.

Праворуч же традиційна бандура, як реконструкція давніх часів. Зараз вона зветься "старосвітською".

Кобзарсько-лірницька традиція як окрема субкультура зі своїм кодексом, таємною мовою за комунізму зазнала гонінь і репресій.

Сліпих музикантів пробували змусити співати про Леніна. Хто не хотів, той взагалі припиняв це робити, або міг потрапити в буцегарню. Таких відомих популяризаторів традиції, як Гнат Хоткевича, який видавав підручники, як на ній грати, просто розстрілювали.👇
В наш час кобзарсько-лірницька традиція збереглася завдяки одній людині - Георгію Ткаченку, який проніс через 20 століття конструкцію і спосіб гри на традиційному інструменті, і передав це тодішній молоді, зокрема Миколі Буднику, який, в свою чергу, об'єднав у Києві на вулиці Сєдовців молодь, яка і дала поштовх цьому феномену в наш час. Зокрема, учнями Миколи Будника є такі музиканти, як Тарас Компаніченко, Едуард Драч, Ждан Безвербний, Ярослав Крисько, Тарас Силенко, Юрій Кочержинський та інші.

Мало хто про це знає, але я маю прямий стосунок до появи нового і вже затвердженого шрифту для дорожніх знаків в Україні - Road UA 👇 Донедавна на дорожніх знаках в Україні державним стандартом був радянський шрифт ГОСТ 10807-78. Все, що ви бачили і ще бачите на більшості знаків - це він.

Розповім про свій проєкт Рукотвори. Чому це значно більше ніж просто футболки. У 2007 році я кинув високооплачувану роботу телевізійного репортера і редактора новин, і пішов в небуття. Інтуїція підказувала, що треба щось сильно змінювати.

А ви знаєте, що московит Денис Машаров, який вже перебуває у статусі хорошого русского, відцифрував устав українського графіка Олега Снарського, і видав його під іменем "Руслан Display", зазначаючи в описі, що це "древнерусский шрифт", і звісно, як це зазвичай і роблять московити, скромно забув про його автора. Так цей шрифт і розміщено на Google Fonts.
В цій історії є й хороша новина. Раніше за Машарова приблизно те ж зробив український шрифтовик Генадій Заречнюк, і його робота віддає данину автору, бо в назві прописано ім'я Снарського. Шрифт зветься "устав Снарського" або "Snarsky Ustav". Правда, Геник це робив ще у 2000-х, тоді можливостей було не так багато, і тому його шрифт не містить достатньої кількості символів.

Архітектори обрали для перейменованих станцій метро мої варіанти написів на колійних стінах. Отже, вони виглядатимуть так, як на фото. На погодження були запропоновані всі можливі варіанти по обох станціях, зокрема й варіанти Олександра Колодька. Своє рішення автори станцій ухвалювали самостійно. По "Льва Толстого" Вадим Жежерін. По "Дружби народів" Микола Альошкін і Анатолій Крушинський.

Питали про українські моноширинні шрифти? Ось невеличка підбірка 👇 Monofontis. Студія AlfaBravo. Авторка Марія Вайнштейн. Складається з 18 накреслень: 9 прямих та 9 курсивних. Ціна - 5600₴ за все, або 700₴ за одне накреслення. https://t.co/fbw2BxFIwkalfabravo.design/ua/fonts/monof…

Про пошук символа Києва. Так як, на мою думку, каштан є фейковим незмістовним символом міста, і з'явився виключно завдяки подібності до радянської зірки, і тому був розкручений з подачі Флоріана Юр'єва, років 10 тому я почав вивчення теми і пошук, що би могло бути натомість.

Перше, що спало на думку, і що вирізняє місто, робить його унікальним і стало причиною, чому тут з'явився центр життя - це ландшафт, київські гори. На жаль лаконічно в символіці це подати важко.

У липні 2019 року я підняв тему піратських шрифтів на купюрі у 1000₴. Шрифтовик Андрій Шевченко нарахував аж 11 різних шрифтів на обох сторонах купюри з сумнівними ліцензіями. Деякі виявилися піратськими російськими кирилізаціями шрифтів від Adobe. Зокрема, найбільш яскравим був шрифт Bickham Script Pro 3, який НБУ використав в піратській редакції росіянки Олександри Гофман. Факт нелегального використання мені підтвердили у відповідь на мій лист безпосередньо від Adobe. facebook.com/viterzbayraku/…

У 2018 році я загорівся зробити шрифт на основі дизайну літер Бориса Максимова, які він розробив при створенні перших зразків українських гривень. Надіслав запит в НБУ щодо теми авторських майнових прав. І паралельно почав робити графіку цього шрифту. 👇 Очікуючи відповіді НБУ якимсь дивом знайшов телефон вдови пана Бориса - Ірини. А вона надала контакт доньки Алли. Дізнався, що сім'я має повноцінну гарнітуру, має оформлені спадкові права на роботи Бориса Максимова, і можливо з часом видасть ці шрифти.

Кілька років тому я розробив один з найбільш зручних сайтів серед приватних етнографічних колекцій - сайт для колекції "Відкрита Скриня". Найбільший об'єм роботи, як не дивно, припав на backend зі складною і зручною системою адміністрування даних кожного експоната. Дуже індивідуальна логіка, яка продумувалася дуже довго і стала максимально зручною для авдмінів.

Про боротьбу з блювотною російською "Іжицею" на магістралях країни і маленьку перемогу на дорозі "Київ-Бориспіль". 2020 рік. Мене зачепили вивіски з цим шрифтом на зупинкових павільйонах, і я вирішив з цим боротися. Біла ЦЄрква, ПшЄничнЄ, ЧубинськЄ зовсім не задовольняли. 👇 Трохи теорії: Іжиця - це шрифт 1988 року Світлани Єрмолаєвої. Покруч стилю руської доби з невластивими тій добі горизонтальними засічками і формами літер. Фактично це неправдивий новотвір з імперським духом та деякими рисами азіатщини, якими Росія підмінила естетику Руси.

Вперше друкую свої футболки у великій кількості, щоб в суботу і неділю прийти з ними на ярмарок біля Музею Івана Гончара у Києві. Вибрав 10 найбільш ходових принтів. Приблизно уявив, які розміри будуть купувати. Побачу, яка буде реакція )

Передайте будь ласка в Комісію державних нагород і геральдики та в Офіс Президента, що писати російським псевдоісторичним шрифтом на нагородах і бойових прапорах під час війни - це дичина. так не має бути. Тим паче, коли в ЗСУ є новий правильний брендбук, який це регулює. В оформленні використано російський шрифт "Іжиця" Світлани Єрмолаєвої, який став вже візитівкою "русского міра", і використовується всюди, де росіяни хочуть підкреслити прив'язку до історії давньої Руси у своїй збоченій редакції. Всякі ЛНРи, БНРи використовують саме його.

У жовтні-листопаді 2014 року розписував сходову клітину оновленого корпусу школи №53 на вулиці Богдана Хмельницького у центрі Києва. Це 4 поверхи стін за півтора тижня. Одне з найскладніших художніх випробувань для мене на той момент. По-перше, я ніколи не робив такого обсягу роботи, по друге, в мене були сумніви, чи можу я зробити якісний продукт. Врешті процес пішов, коли я трохи розслабився.

У 2019 році я створив шрифт, який імітує рукописний стиль відомого етнографа, скульптора, художника, засновника музею свого імені, Івана Макаровича Гончара. Протягом свого життя він мандрував Україною і рятував старожитності під загрозою репресій. Знайдені старожитності він збирав в альбоми, де власноруч підписував знайдені експонати, намагаючись писати ніби як в давнину.

Цей шрифт виник завдяки Олександрові Столовому – київському архітектору, який дуже любить свою малу Батьківщину – село Козіївка на Харківщині. Олександр всіляко намагається пропагувати село, рекламує місцеву традицію гнічення слив, як архітектор зробив скульптури для Козіївки.. ... просуває ідеї правильного ландшафтного дизайну. Шрифт створений як реконструкція ревізьких записів про населення Козіївки 1718 року. На жаль, імені писаря Олександрові знайти не вдалося, але, як шрифтовий дизайнер скажу, що рукопис доволі вдалий і гармонійний.

Для харків'ян. Може згодиться. У 2016 році я розробив шрифт "Старий Харків", присвячений цьому місту. Поштовхом до початку роботи над цим шрифтом стала фотографія з Харкова першої половини 20 століття, випадково знайдена в мережі. Це споруда теперішнього Харківського національного університету мистецтв імені Івана Котляревського. Інтуїтивно зачепив стиль вивіски, а тому наприкінці жовтня 2016 року я вирішив з неї зробити нову гарнітуру з назвою «Старий Харків».