Чи можна сказати, що цивільне населення США зробило 100% для перемоги у Другій світовій війні?
Давайте розглянемо, як війна вплинула на життя звичайних американців та їх побут🧵⤵️
Влада США ввела карткову систему на товари після атаки на Перл Харбор 7 грудня 1941 року. Після цього чашка кави стала розкішшю. Пиво в банках майже зникло, а собачий корм в консервах перестали виробляти взагалі, бо алюміній потрібен для озброєнь. Віскі став навіть більшим дефіцитом — алкоголь був потрібний для медицини та торпедного палива. Були введені обмеження на інше продовольство: м’ясо, олію, сир, масло, маргарин, всю заморожену або консервовану їжу, та багато іншого.
А домогосподаркам було наказано зберігати залишковий жир після приготування їжі та повертати його назад в магазини. Адже один фунт тваринного жиру містить достатньо гліцерину для того, щоб виробити динаміт у кількості достатній для підриву моста.
В 1940х роках тюбики для зубної пасти виробляли із металу, тому щоб купити нову пасту в магазині треба було віддати пустий (використаний) тюбик. В 1942 році компанії перестали виготовляти із металу офісні меблі, радіо, ТВ, холодильники, пилососи, пральні та швейні машини. Також ввели картки для додаткових категорій товарів: друкарські машинки, бензин, велосипеди, взуття із гуми, шовк, нейлон, моторне мастило, та інше.
Крім цього в США був дефіцит натуральної гуми для шин, через те, що японці швидко окупували південно-східну Азію — саме там росте каучук, необхідний для виробництва гуми. Через це були введення обмеження на бензин - логіка була така, що економія бензину також вбереже шини від швидкого зносу. Щоб отримати картку на бензин, американці повинні були довести свою потребу у пальному і те, що вони володіють не більше ніж 5 шинами. Всі шини зверх ліміту конфісковувалися державою через дефіцит гуми.
В 1942 році тимчасово заборонили продаж цивільних автомобілів, через що в авто дилерів залишилося 500 000 непроданих машин. Були також заборонені будь-які автогонки. В тому ж році автомобільні заводи перестали виготовляти цивільні автівки та перекваліфікувалися на виробництво танків, літаків, озброєння та інших воєнних товарів. У них тепер був лише один замовник і покупець - уряд Сполучених Штатів.
По всій країні також було введене обмеження швидкості для автомобілів до 35 миль на годину (56 км/год) щоб економити паливо та гуму на шинах. Ця необхідність була математично доведена: їзда зі швидкістю 56 км/год продовжувала життя шинам в 4 (!) рази в порівнянні зі швидкістю 105 км/год.
Бонусом ще хочу додати, як влада США транслювала все це в пропаганді. Ось декілька прикладів плакатів того часу.
«Зберігай жири із відходів для пороху»
«Віднеси жир до свого продавця м’яса»
«Коли ти їдеш сам, то ти їдеш з Гітлером!»
«Вступай в клуб спільних поїздок»
«Подорожувати? Не цього літа»
«Проводь відпустку вдома»
«Ти не даси моєму хлопцю шанс приїхати додому?»
«Не подорожуй — тільки в разі коли твоя поїздка допомагає виграти війну»
«Зберігай пшеницю і допомагай флоту»
«Їж менше хліба»
• • •
Missing some Tweet in this thread? You can try to
force a refresh
Радянські полонені чомусь дуже лояльно ставилися до іспанських добровольців Вермахту.
Під час бойового шляху “Блакитної дивізії” в СРСР 1941-1943 років було багато парадоксальних історій, де полонені не просто співпрацювали, а демонстрували відданість, причому з перших же хвилин “знайомства”.
Тред з п’ятьма історіями, у які важко повірити🧵⤵️
Трошки контексту: іспанські добровольці відмінно проявили себе на Східному фронті, але традиційно “забивали” на побутові задачі типу чищення зброї. Тому вони не віддавали захоплених полонених німцям, а розподіляли між підрозділами дивізії і доручали їм роботу.
Полонені червоноармійці розвантажували провізію і боєприпаси, готували їжу, і допомогали з евакуацією поранених та загиблих. Іспанці не були накручені пропагандою щодо слов’ян, тому в цілому відношення до полонених було непогане.
Жовтень 1941 року. Група іспанців висадилася на протилежному березі ріки Луга, відбила контратаку, і захопила 27 полонених. Попавши під обстріл своєї ж артилерії було прийнято рішення відступити через річку назад.
На зворотньому шляху декілька перевантажених човнів із солдатами Блакитної дивізії перевернулися. Радянські полонені одразу з максимальною віддачею кинулися рятувати своїх нових іспанських “друзів”, завдяки чому потонуло лише чотири солдата “Блакитної дивізії”.
За зізнаннями іспанців, без цієї допомоги втрати були б значно більшими.
Ви колись задумувались про феномен популярності Вермахту та інших німецьких військових формувань часів Другої Світової війни?
Навіть через десятки років ця тематика викликає величезний інтерес у мілітарі та історичних спільнотах різних країн. Кожен рік виходять десятки нових книжок, сотні відео на Youtube, тисячі постів в соц. мережах.
На мій погляд, ця популярність пояснюється 4 основними факторами 🧵⤵️
Перший фактор найбільш очевидний, це висока боєздатність.
Практично всю війну німці воювали у меншості, але їх опоненти стабільно мали вищий коефіціент втрат, незалежно від театру бойових дій або характеру операцій.
Інший цікавий нюанс полягає у тому, що всім німецьким солдатам було дозволено користуватись фотоапаратами під час служби, на відміну від американців та британців.
В результаті була зроблена просто безпрецедентна кількість реальних, непостановочних фотографій, які правдиво передають життя та побут на війні. Тисячі фото на будь-який смак були зроблені під час маневрів, у бою, на відпочинку, на лікуванні, у різних службах та підрозділах.
Союзники, у свою чергу, жорстко контролювали цей момент, тому у спадок залишилися лише офіційні постановочні фото, по яким неможливо зрозуміти якою насправді була служба в ті роки.
Щодо мікроменеджменту у війську та ручного управління. Почитайте цю геніальну історію про беззаперечного чемпіона у цій справі.
Зі спогадів Рудольф-Кристофа фон Герсдорфа, офіцера розвідки групи армій “Центр” про події на початку січня 1942 року 🧵⤵️
“Адольф Гітлер декілька разів на день телефонував фельдмаршалу фон Клюге. Ми, офіцери генерального штабу, повинні були слухати ці розмови, щоб у випадку необхідності надати необхідну інформацію по питанням, на які фон Клюге не здатен одразу відповісти. Таким чином я особисто був свідком наступного діалогу:
Гітлер: Герр Фельдмаршал, скільки кулеметів зараз працюють на кладовищі у Малоярославці?
Фон Клюге: Я зараз доручу комусь уточнити.
*Наказ спускається на відповідальну особу в армії, потім в корпус, дивізію, полк, і батальйон. Через деякий час надходить відповідь.*
Як Японія допустила колосальний за своїми масштабами виток військових таємниць.
Грудень 1943 року, кампанія у Новій Гвінеї. Зайобані, голодні і знесилені японці з 20 дивізії Імператорської армії відступають з населеного пункту Сіо. Відходити треба швидко, адже американці і австралійці намагаються замкнути кільце оточення 🧵
Всі громіздкі речі, які уповільнювали рух японців довелося покинути. Однією з таких речей виявилася важка металева коробка, яку викинули в яму з багнюкою, де вона і залишилася лежати наполовину утоплена у воді.
В коробці лежали секретні шифри японської Імператорської армії та інші пов’язані документи . Вони були мокрими через постійні зливи у місцевому кліматі, тому їх не вдалося вчасно спалити.
Невідомий штабіст японської армії не просто покинув коробку з секретними документами, а ще й обманув командування: надіслав їм зірвані обкладинки з документів разом з підписаними сертифікатами, що посвідчують їх знищення.
Це було просто легендарне за завдананою шкодою недбальство.
Минулого тижня дочитав книгу про війну на островах Тихого океану.
Нижче тред з цікавими нюансами тактики та психології японських піхотинців 🧵⤵️
Пару слів про ідеологію. Японці були накручені державною пропагандою і бачили ціль війни у звільненні всієї Азії від ярма білих колонізаторів. Для них це було чимось типу расової війни, щоб відновити азійську автономію і честь.
«Ми успадковуємо 2600 років славної історії», — записав один солдат у своєму блокноті на початку війни; «представляючи азійську расу, ми покладаємо важливий і почесний обов’язок змінити світову історію. Азія має бути звільнена. Я не не боюся померти за свою країну».
Для більшості командирів концепт особистої честі і служби Імператору (а в його особі і японській нації) стояв вище за прагматизм військової справи.
Тому у безнадійних ситуаціях японські командири ніколи е давали добро гарнізону здавалися в полон, а збирали залишки сил для gyokusai - суїцидального штурму останньої надії. Його ціль — померти смертю хоробрих замість принизливої капітуляції.
В американській культурі це називали “Банзай атаками”.
Талановитим і освіченим людям у цьому житті всюди відкрита дорога. За будь-яких обставин та при будь-якій владі.
Тред про те, як очільник ракетної програми Третього Рейху “здавався в полон” 🧵⤵️
Останні тижні Другої Світової війни Вернер фон Браун зі своїми колегами провів на гірнолижному курорті у Баварських Альпах. Він жив у готелі, завдяки зв’язкам з СС у нього було вдосталь гарної їжі та напоїв. В готелі була літня терраса, і вчений пізніше пригадував, що ті дні він жив як король, і нічим не займався, окрім як їв, пив, засмагав та насолоджувався видом на Альпи.
Вночі 1 травня 1945 року фон Браун з колегами слухав симфонію на національному радіо, і раптово концерт був перерваний оголошенням про смерть Адольфа Гітлера. Ця новина підштовхнула вченого до рішучих дій. План для цього вже був сформований давно.
Перебуваючи в готелі фон Браун мав змогу відслідковувати динаміку просування американських військ завдяки своїм контактам з розвідкою. Він знав, що на підніжжі гори, де стояв його готель, американські солдати побудували базу. Тому було вирішено відправити Магнуса фон Брауна (брата) домовлятися з американцями.
Магнус теж був вченим, і він знав, як правильно “продати” ракету Фау-2, а найголовніше, що про неї можна казати, а що може нашкодити. Також він найкраще за всіх знав англійську мову.